У середині січня 1935 року робота в редакції гумористичного журналу “Комар” кипіла – вже 20 січня мав вийти новий номер журналу. Ясне діло, що у фокусі залишається святкова тематика. Нікуди не впекти і від політики – про це ще давньогрецькі філософи говорили. Але крім цих тем автори та художники видання підготували для своїх читачів, як завжди, дуже багато жартів з повсякдення. Давайте і ми заглянемо до цього сатиричного журналу, адже від свят до робочих буднів потрібно переходити у хорошому гуморі і з посмішкою на устах.
Щедрівка “промисловців” з міста на селі. Щедрик-бедрик, / Тягніть вареник, / мішочок кашки, / Кільце ковбаски / а кому мало, / Тягни ще сало!..
Бабська політика. Погнівався Петро Кривулька з жінкою і через три дні одно до одного не відзиваються. Але прийшла неділя і Петро каже до наймита: – Запряжи-но коняку до воза, поїдемо до церкви. Видить баба, що чоловік завзявся і хоче таки без неї їхати до церкви. Думає, якби почати розмову та врешті питає: – Слухай, Петре, чи ти в пятницю пчихав? – Ну, а що? – То дай тобі, Боже здоровля! Петро усміхнувся і каже до наймита: – Як так, то запряжи два коні до брички, бо і ґаздиня їде з нами.
Свята у совітах (з чужого гумору). Приємно, знаєте, хоч раз у рік бачити в нас, як дерево висить на людині, а не людина на дереві!..
Він не винен. – Чи то правда, що ваш син дістав на піврічі двійку з історії? – Та, бо, прошу я вас, що тепер за вчителі? Вони питають мого сина про події, які відбулися тоді, коли його ще на світі не було. Поліційне справоздання. “Вчора вночі при вулиці Покрученій вивязалася між двома підхмеленими осібняками бійка, під час якої один пробив другого ножем, убиваючи його на місці. Пробитого придержано, а убійник утік”. Порівнання. Глядачів в українськім театрі можна прирівняти до голови лисого добродія. Три волоски в десяти рядах. Розмова. – Моїй жінці лікар заборонив варити. – Може хвора? – Ні, я захворів.
Ловецький порадник. …Полювання є незвичайно здоровий спорт, бо й люди дадуть собі духа й заяцям добре зробить, як трохи пробігаються. … Ловцям можу поручити один мурований спосіб, як сполювати зайця. Посередині млинського каменя, який з тією метою треба вивезти на поле, кладемо головку капусти. Край каменя посипуємо міцною табакою. Заяць, звітривши капусту, підходить до каменя, обнюхує його довкола, при чому втягає в ніс табаку й починає пчихати. Пчихаючи, бє головою об камінь і отак вбється, а мисливий ховає спольовану звірину в торбу. Якби … Ловцям довелося полювати коли в Африці на струсі, поручаю методу, яку випробував відомий наш подорожник проф. Посацький. Ловець з оголеною або лисою головою закопується в пісок так глибоко, що вистає йому на поверхню тільки тільки вершок голови. Легковірна птиця, думаючи, що це яйце, свобідно сідає на неї. Тоді обережний мисливий хапає птицю за ноги й ховає спольовану звірину в торбину.
Небувале чудо. З Коломийщини пишуть, що там по селах увихається якийсь магік, який показує небувалі чудеса. І так в однім селі на публічнім виступі показав він присутним цілих і не фальшованих 10 зл. Серед публики викликало це велике вражіння.
На появу “Комаря”. В листопаді того року / У громаді рух повстав; / Прилетів “Комар” зі Львова – / Й трохи війта покусав. / Прилетів він у суботу, / Безупину літав / Селом з хати та до хати – / Бувшим радним докучав. / Обурився пан начальник, / Спротивився й “огльондач” – / Й закричали: – Мусим знати, / Хто є той дописувач!? / Бурчить щось собі під носом / І заступник писаря – / Грубий Кіндрат теж ворожо / Ставиться до “Комаря”…/ – Кричіть, “хвальні урядовці” / Коли дуже вас свербить! / Почекайте! Вже що тижня / “Комар” буде виходить.
На селі. – Божистий страх, як ті діти виглядають, як бавляться на вулиці. – Так, так, кумо! Вчора, то я мусіла вмити шестеро дітей, поки своє відшукала.
Львівський сатирично-гумористичний “Комар” “кусав” своїх читачів кожного тижня впродовж 1933 – 1939 років. Гумористична глибина укусів була різною, але завжди у такому дусі, як це показано вище по тексту на прикладах. Дізнатися більше, а також погортати зазначене видання можна у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гулюк Є. І від укусу “Комара” стає смішно, або що робило будні львів’ян 100 років тому? // Фотографії старого Львова, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/vid-ukusu-komara-staje-smishno-abo-scho-robylo-budni-lvivyan-100-rokiv-tomu/
- Комар. – Львів: Українська преса, 20 січня 1935. – С. 1 – 8.
