У комунальному закладі Львівської обласної ради «Історико-краєзнавчий музей» у Винниках експонується персональна виставка малярства Святослава Мартинюка «Винники і околиці: прості мотиви», приурочена 80-літньому ювілею автора.
Мистецький твір закріплює у пластично-образних формах не лише відблиски однієї миті, безпосередню реакцію автора на побачене чи відчуте, але й сукупність факторів, завдячуючи яким був реалізований відповідний творчий акт. Таким чином у взаємодії перебувають емоції та дотичні побутові обставини, настрої дня/ночі, різного роду соціальні подразники того чи іншого відтинку часу, почута мелодія чи прочитана книга, пам’ятний погляд очей дорогої людини, духовно-ціннісна платформа індивідуального/родинного життя тощо. Радощі, неспокої, професійні вдачі чи невдачі теж загадковим чином проникають в структуру мистецького твору більшими чи меншими інтегралами-імпульсами, збагачуючи або ж «пригашуючи» палітру іманентності. Об’єкт (джерело) уваги художника в такий спосіб зіставляється з повнотою рефлексивної тасьми повсякденності.
Такий механізм смислотворення притаманний і відомому художнику, дизайнеру, педагогу, науковцю та організатору мистецької освіти, заслуженому діячу мистецтв України, професору Святославу Мартинюку. Його професійний шлях тривалістю у шість десятиліть, від часу навчання на відділі декоративного живопису Львівського училища прикладного мистецтва ім. І. Труша (1960-1963), генерував велику кількість креативних ідей, які, зокрема, вписалися у програму творчого поступу та визначили пошукові пріоритети. До Львова Святослав Леонтійович приїхав з Рівненщини (народився 17 січня 1944 року в с. Підгірці). Щедра волинська природа залишила відбиток у його серці, стала частиною комплексу його естетичних інспірацій. Продовження навчання у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1967-1972) стало вже більш зорієнтованим. Переважила інтрига феномену художнього скла. Ця професійна галузь стала для молодого мистця, студента профільної кафедри, стимулюючою і до творчості, і до вивчення історичних, техніко-технологічних аспектів явища. Системні наукові студії згодом дозволили автору здійснити вартісні монографічні публікації, в яких розглянуто еволюцію розвитку художнього скла в Україні від Київської Русі до сучасності.
Особливо унікальними були оприлюднені С. Мартинюком факти діяльності «лісових гут», поширених у північних, центральних і західних регіонах України, а також маловідомі сторінки історії виробництва скла періодів Русько-Литовської доби, Ренесансу, бароко, класицизму. Авторські спостереження над географією поширення явища підсилені детальними проникненнями у рецептурні тонкощі, оснащення скляних гут печами та відповідним асортиментом функціональних предметів. Така ретельність в освоєнні різних, в тому числі вузькоспеціалізованих питань обраної творчої галузі, сприяла успіхам молодого фахівця в його технологічних експериментах зі скломасою з метою виявлення її образно-асоціативних властивостей. Результати цього процесу розкрилися в цілому ряді авторських творів кінця 1970-х – 1990-х років, зокрема в серіях декоративних ваз, штофів, пластів, об’ємно-просторових композицій для громадських інтер’єрів, а також виставкового призначення.
Педагогами з базових творчих дисциплін в інституті були Роман Сельський та Богдан Галицький. Перший з них заохочував своїх студентів до розширення горизонтів формалістичного мислення, другий скеровував до поглиблення пізнань матеріалу скла в його технологічних та метафоричних зіставних. Ще одним наставником, завдяки якому закріпилися кращі творчо-методологічні якості молодого фахівця, став Володимир Овсійчук.
Набуті знання і практичні навики Святослав Мартинюк почав активно використовувати й у власній творчій практиці. Вони ж стали першою сходинкою до розбудови авторської педагогічної системи. Упродовж 1974-1979 років він працював асистентом кафедри рисунку і живопису архітектурного факультету Львівського політехнічного інституту, а з 1979 року, уже в статусі викладача, повернувся на рідну кафедру у ЛДІПДМ. 1994 року він отримує звання доцента, 2000-го – професора. Його авторитет як педагога та організатора навчального процесу продовжує зростати, що вплинуло на дальші адміністративні рішення: призначення деканом факультету дизайну Львівської академії мистецтв (2001-2006), а пізніше (2006-2015) – директором Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Від 2015 року Святослав Мартинюк продовжив працю у Львівській національній академії мистецтв – спершу на посаді завідувача, а від 2021 року – професора кафедри художнього дерева.
З перетину екзистенції, суб’єктивованого світорозуміння та професійного покликання протяглась стежка Святослава Мартинюка-живописця. Її витоки – романтизоване захоплення барвами і формами, спонтанні реакції на побачене, бажання закріпити емоції формально-образною структурою композиції. Датовані 1963 роком пейзажі (міські краєвиди Рівного та Ужгорода), з числа найбільш ранніх малярських спроб, позначені спрощено етюдним трактуванням елементів зображення. Твори початку 1970-х років – пейзажі та натюрморти – відрізнялися більш синтезованою пластичною манерою, більш конструктивною «ліпкою» форм. Вирізняється «Стара гребля в Рогатині» з доволі сміливим поєднанням узагальнених пластичних і тонально-колірних мас. Доволі цілісну групу етюдів автор створив у 1975-1978 роках, з мотивами містечка Винники та околиць. У таких композиціях, як «Пізня осінь у Винниках», «Під горою Лисівкою», особливо «Хмари над Винниками» тяжіння до декоративного упорядкування елементів посилене експресивністю руху пензля. В цілому ці твори переконливо репрезентують живописний темперамент молодого мистця.
Надалі, від початку 1980-х років, методологія живописання Святослава Мартинюка зазнає стильової модифікації та диференціації за манерою письма. В одній групі творів («Автопортрет», «Туманний день», «Соняхи», «Осінь» та ін.) зберігалася заданість на узагальнену пластичну форму, в іншій групі («Коні на стерні біля Звенигорода», «Жовтий будильник», «Хризантеми», «Пижмо», «Осінь. Із серії ″Вікна″», «Осінь у Винниках» та ін.) автор звернувся до нюансованої колірної палітри, більш імпресіоністичного почерку. Ці дві стратегії знайшли пункт взаємодії в ряді кримських краєвидів середини 1980-х років, переконливих в координатах ліричної образності. Осібно з цього періоду творчості художника сприймається жанрова композиція «Хліб наш насущний» (1985), побудована на автобіографічному матеріалі. Ідея реалізована на рівні ескізу, натомість позначена глибинними імпульсами емоційної (родинної) пам’яті та притаманним авторові морально-етичним імперативом.
Новою – великою і тематично цілісною групою малярських творів – стали пейзажі та натюрморти 2007-2014 років. Обіймаючи посаду ректора Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ, волинянин Святослав Мартинюк пізнавав унікальний, колоритний традиційно-культурний простір, звабливі гірські ландшафти, затишні куточки Гуцульщини. І хоча базові творчо-методологічні установки в живописній практиці художника не зазнали суттєвих перемін, формально-виражальні засоби збагачувалися з кожним черговим досвідом у діапазоні нюансів. Попри вирішення завдань у стратегії пленерного малярства (здебільшого це стосується малоформатних етюдних творів, як «Стара хата у Космачі», «Червона рута. Ставник», «Берег Черемоша після повені», «Гук влітку» та ін.) автор домагався створювати збірні образи Карпатського краю, звертаючись до більш синтезованої пластичної мови («Осінній мотив», «Зіняків верх», «Дві смереки. Чорногора», «Царина. Яворів», «Літній дощ у Космачі» та ін.).
У ракурсах та спектрі чуттєвих інтонацій малярських творів цього періоду давався взнаки той перетік енергетики, коли злучалися ще ранні, дитячі враження від природи, романтичний пафос молодості та виважена саморефлексивність зрілості. Данина мерехтливій палітрі кольорів, як носіїв налаштованої на красу екзистенційної чистоти, безпосередності, об’єднало всі візуалізовані мотиви природи і предметного світу, закріпивши ліричні та ціннісні пріоритети мистця. В таких «непрямих» впливах численних факторів зростав і продовжує поглиблюватися мистецький темперамент Святослава Леонтійовича Мартинюка – визначної постаті української національної мистецької культури та художньої освіти сучасності.
Роман ЯЦІВ
