Часто гортаючи львівську пресу початку минулого століття можна знайти дуже цікаві публікації. І про нещасливе кохання, і про крадіжки, і про транспортні пригоди і багато іншого. Цього разу до рук потрапила стаття, що вийшла 3 лютого 1906 року у виданні «Nowości illustrowane» (Kraków).
Незвичність описаної ситуації спонукала перекласти її (оригінал написаний польською мовою) і опублікувати. Хочеться вірити, що буде цікаво.
“Поміж мешканців Львова рознеслася пікантна сенсація, викликана баталією на барикадах… у шпиталі. Се було справдешнє протиборство, котре вражало запальним норовом нещасливих кобіт. Навіть хто не читав про сю галасливу подію у часописах, може здогадатися, що подібний рейвах міг статися тілько в одному львівському шпиталі, де є жіночий відділ венеричних хороб. (мова йде про Крайовий загальний шпиталь, у головному корпусі якого знаходилось жіноче відділення шкірно-венеричних хвороб[1] – прим. перекладача) Тамті пацієнтки вирізняються революційною гарячковістю й часом влаштовують гучні авантури. Остатня набула найширшого поголосу…
І що трафилося? Шпитальна адміністрація намислила спровадити шістьох кобіт, яких лікували від паскудної хороби, на покарання до поліції. Але ті й гадки не мали так легко піддатися сему капосному наміру.
Коли посадовці прийшли до жінок, то запевнилися, що двері палати зсередини заперті на ключ. У тому часі кобіти вже встигли вибехкати від підлоги до самої стелі барикади з ліжок, крісел, нічних тумбочок, сінників і т. п. Водночас вони зчинили такий пекельний писк і галас, що підняли на ноги не тілько весь шпиталь, але й всю округу. А попри се взялися кидати з вікон на подвір’я палаючу солому з матраців.
Навколишній люд гадав, що в шпиталі сталася пожежа. Адміністратори перепудилися, що полум’я може поширитися, й зачали з инчих вікон лити воду з гідрантів на палаючу солому та ще й ціляти струменем у «революціоністок».
Невдовзі прибула телефонічно викликана поліція. Сокирами розгаратали двері до палати й заледве здвигнули барикади, за якими відчайдушно боронилися сучасні «амазонки».
Шість кобіт, яких напосілися доправити до поліції шпитальні чиновники, розтрощили всю палату. В хвилі сеї авантури хорі инчих відділів набулися незлічимого страху, переживши час несусвітнього переполоху.
Значлива та пікантна подія стягнула перед шпиталем велике збіговисько. Поміж обивателів стрічалося чимало альфонсів. Але попри се виникає підозра, ця історія була наперед спланована з-поза меж установи.”
Переклад Олександр РОМАЗАН
[1] Корпус Колегії Піярів на перетині вулиць Піярів та Гловінського.
