Костел Архістратига Михаїла у містечку Стара Сіль на Старосамбірщині є визначною пам’яткою архітектури бароко. Нинішній бароковий костел було збудовано у 1660 році на місці давнішого храму, історія якого сягає ще XIV століття.
Розквіт і занепад Старої Солі
Містечко Стара Сіль належить до числа найстаріших на Львівщині. Засновано поселення 1255 р. Стара Сіль у середньовіччі іменувалася Зальцборком – саме під такою назвою вона зафіксована у акті для отримання Магдебурського права в 1421 році. В окремих документах містечко іменувалося також Старою Ропою.
Поклади солі тут було знайдено ще в давньоруські часи. Спочатку її видобутком займалися монахи тутешнього монастиря для власних потреб, пізніше – на продаж. За королівським указом монополію на цю працю отримали отці-василіяни, при умові віддавати частину прибутку на побудову римо-католицького храму.
Розквіт солевидобутку в містечку припав на ХІХ століття. Тоді Стара Сіль була третім експортером цього продукту в краї – після Дрогобича та Калуша. Однак наприкінці цього ж століття поклади солі вичерпались, і місто почало занепадати. Нині це тихе селище з населенням ледь більшим за тисячу осіб. І тільки його чудові храми нагадують про колишню славу.
Від готичної каплиці до барокового костелу
Перша згадка про храм на цьому місці сягає 1365 року. Як згадується в першому томі «Львівської архідієцезії латинського обряду», під час ремонту, який проводився у 1613 році, Єжи Мнішек знайшов на північній стіні каплиці за вівтарем св. Анни напис латиною «Анно, родителько Діви… зглянься на те, щоб нащадок Болеслава споруджує цю святиню і покірно просить тримати його під своєю опікою року божого 1365».
Цей напис дозволив вважати, що північна каплиця св. Анни збудована у згаданий час коштом короля Казимира Великого («нащадка Болеслава»), а відтак, є однією з найдавніших латинських сакральних споруд Галичини.
Цегляна двоярусна каплиця і донині зберегла свій давній готичний вигляд та окремі фрагменти часів своєї первісної побудови. Головний фасад каплиці зовні прикрашений характерними для того часу аркоподібними нішами з вікнами та консольним фризом. Світло потрапляє до нижнього ярусу каплиці через три вікна, до верхнього – через шість круглих отворів. На північній стіні зберігся вівтар св.Анни, той самий, за яким знайдено історичний напис.
Вважається, що перший однонавний дерев’яний костел прибудували до вже існуючої каплиці святої Анни у 1469 році, а на будівництво його фундаментів пішов камінь з розібраної православної катедри в Перемишлі. А ще за два століття потому, у 1648-му костел дощенту спалили козаки Богдана Хмельницького, що зумовило побудову на його руїнах нового, уже всуціль мурованого храму. Існуючу й донині будівлю костелу було зведено у панівному тоді бароковому стилі в 1660 році.
Цікаво, що ім’я Архістратига Михаїла храм отримав лише без малого століття по тому – у 1743 році, коли його освятив єпископ Вацлав Сераковський.
Костел був доволі багатим – Протокол візітації храму, складений єпископом Криштофом Яном Шембеком у 1721 році, згадує, що у ньому було сім вівтарів. При костелі в різні часи діяли кілька братств: убогих, Святої Анни, літературне, Святої Трійці. Джерела під 1533 р. згадують також діяльність парафіяльної школи при храмі.
Поруч з костелом стоїть дзвіниця, споруджена в XVII-XVIII століттях. Це змішана дерев’яно-мурована споруда. У першому, мурованому, ярусі влаштовано наскрізний арочний проїзд, який свого часу слугував воротами на подвір’я храму. Верхній ярус — дерев’яний, обшальований дошками та ґонтом, під високим шатровим верхом та декоративним підсябиттям.
Незвичний для костелів вигляд дзвіниці породив версію, що в давнину вона була баштою оборонного замку, що стояв колись на місці храму.
«Творча» реставрація у «рідному стилі»
Протягом кількох віків історія Старої Солі та її католицького храму була доволі спокійною – аж до Першої світової війни, коли костел зазнав значних руйнувань. Його стіни і донині зберігли сліди від артобстрілів тих часів.
У 1926-1927 роках в костелі було проведено відновлювальні роботи, які значною мірою змінили його вигляд. Проект перебудови виконав вихованець архітектурної школи Львівської політехніки Броніслав Віктор.
Б. Віктор був прихильником популярного тоді серед польських архітекторів так званого «рідного стилю», який дозволяв доволі вільно трактувати термін «реставрація», під якою насправді ховалася модернізація та прикрашення історичних пам’яток відповідно до тогочасної моди.
«Творча реставрація» (як її сам іменував Б.Віктор) кардинально змінила історичний костел. З південного боку храму було зведено ще одну каплицю, яка має форму ротонди з овальними вікнами, що дещо дисонує із загалом прямокутною структурою споруди. На контрфорсах фасаду вівтарної частини костелу встановили нові скульптури чотирьох апостолів роботи Ю. Міколайського.
Було також зведено новий притвор, встановлено нову сигнатурку та змінено вигляд головного фасаду. На фасаді костелу розміщений барельєф із зображенням Архангела Михаїла, а над його притвором – оригінальну мозаїчну ікону. Кути костелу та південну каплицю прикрашено декоративними капітелями. В інтер’єрі храму було виконано новий стінопис за проектом того ж Броніслава Віктора. Загалом все це надало стародавній споруді нової естетики в стилістиці необароко.
У такому вигляді костел простояв до приходу радянської влади, яка відібрала його у вірян і влаштувала тут комору для зберігання мінеральних добрив. У 1970-і роки сталося нове лихо, коли колишній храм постраждав від сильної пожежі, яку намагались загасити соляною ропою. Це надзвичайно погіршило стан пам’ятки. Згодом у приміщенні почав руйнуватися дах, що зумовило нищення храмових фресок. Наприкінці ХХ століття від храму залишились практично голі стіни.
Лише на початку 2000-х, у час візиту в України Папи Івана Павлв ІІ, костел було повернуто невеликій місцевій громаді вірян, на кошти якої і розпочато ремонтно-відновлювальні роботи.
Храм було покрито новим дахом, що дозволило припинити його подальше руйнування. Однак станом на сьогодні костел і надалі перебуває в критичному стані – що назовні, що всередині.
Наталка СТУДНЯ
Джерело: Край
