Львів нерідко сприймають як форпост західної цивілізації на українській землі. Водночас нашому місту завжди був притаманний і потяг до східної екзотики. Контакти львів’ян зі світом Сходу – економічні, політичні, культурні – корінням своїм сягають періоду середньовіччя. Завдячуємо цим головно вдалому розташуванню міста Лева на перетині головних торгівельних шляхів поміж Заходом і Сходом.
У новочасну добу, особливо у міжвоєнні роки Львів став одним з провідних осередків сходознавчих студій. В числі подвижників львівської орієнталістики виділяється колоритна постать Садик-бея Агабекзаде (азерб. SadıxbekAğabekzade, рос. Садих-бек Агабеков) – видатного науковця, військового і державного діяча, азербайджанця за походженням, генерал-майора, професора, котрий майже двадцять років життя присвятив ознайомленню львівської освіченої публіки з багатою спадщиною Сходу. Його виклади у Львівському університеті та торговій школі допомогли бажаючим ближче запізнатися із класичними й модерними варіантами перської, турецької та арабської мов, літературою східних народів, мусульманською каліграфією тощо. Але й до переїзду у наше місто життя цієї людини аж ніяк не було нудним та нецікавим.
Мухаммед (Мамед) Садик-бей Агабекзаде побачив світ 15 березня 1865 р. у місті Ґеокчай (Göyçay) Бакинської губернії в родині аристократа Ісмаїла Агабекзаде. Дідо майбутнього дослідника був шиїтським муфтієм, проте батькова сім’я виявилася достатньо вестернізованою: як і в багатьох знатних домах Російської імперії між собою тут спілкувалися здебільшого французькою мовою.
Подібно до більшості представників аристократії, батьки мріють бачити сина професійним військовим. Отож по закінченні (з відзнакою) Бакинського реального училища у 1883-му, хлопець вступає спершу до 2-го Константинівського піхотного училища, а в 1886 р. – до Михайлівського артилерійського училища у Санкт-Петербурзі. Рік по тому, склавши іспити екстерном, Садик-бей в чині поручика артилерії вирушає на місце служби до Закавказзя. Прослуживши там десять років, вступає на офіцерські курси східних мов при Азійському департаменті міністерства закордонних справ Російської імперії, по завершенні яких 1899 р. подається до Туркестанського краю (Туркестанського генерал-губернаторства). Там поєднує рутинні обов’язки військового із захоплюючим процесом наукових досліджень.
1904 р. у Ашхабаді виходить фундаментальна праця Садик-бея «Учебник тюркменского наречия (ахал-текинский диалект) с приложением сборника пословиц и поговорок тюркмен Закаспийской области», високо оцінена науковою спільнотою.
Втомившись від військової кар’єри, Садик-бей Агабекзаде у 1913-му звільняється за станом здоров’я і повертається до родинного маєтку в Ґеокчаї. Та сподівання на спокійну старість присвячену науці перекреслює Перша світова війна. З 1914 по 1916 р. Садик-бей в чині генерала артилерії бере участь у бойових діях на кавказькому та українському фронтах.
Тим часом повалення династії Романових відкриває поневоленим народам імперії шлях до власної державності. Користаються нагодою стати господарями у своїй хаті і азербайджанці. Провід над їхнім визвольним рухом швидко перебирають мусаватисти – прихильники націоналістичної партії «Мусават» (азерб. Müsavat – «Рівність»). 27 травня 1918 р. мусульманська фракція сейму Закавказької Демократичної Федеративної Республіки проголошує незалежність Азербайджанської Демократичної Республіки (азерб. AzərbaycanDemokratikRespublikası). Досвід Садик-бея стається в пригоді будівничим незалежного Азербайджану: незабаром його кличуть до Ради Міністрів (уряду).
Від 23 жовтня 1918 і до грудня 1919 р. генерал Садик-бей Агабекзаде обіймає посаду товариша (заступника) міністра внутрішніх справ в урядах Фаталі Хан Хойського (1875 – 1920) і Насиба Юсіфбейлі (1881 – 1920). Бере активну участь у розбудові новопосталої азербайджанської поліції, окрім правоохоронної сфери курує також справи освітянські. Про вагу досвідченого військового-інтелектуала промовляє бодай той факт, що у жовтні 1919-го саме йому влада АДР доручає делікатне завдання зустріти американську військову місію на чолі з генералом Джеймсом Харбордом (1866 – 1947).
Наприкінці квітня 1920 р. до Баку вступають окупаційні більшовицькі війська: Азербайджанська Демократична Республіка гине, не проіснувавши і двох років. Не сприймаючи радянського ладу, Садик-бей разом із дружиною Ґюлі виїздить до Стамбула, а рік по тому перебирається до Парижа (через еміграцію екс-урядовця влада совєцького Азербайджану переслідуватиме двох його братів та племінника). Упродовж шести років колишній генерал та урядовець викладає перську й турецьку мови у Сорбонні. У Парижі помирає кохана дружина науковця: почуваючись чужим і самотнім у французькій столиці, він приймає пропозицію знаного польського орієнталіста Зиґмунда Смоґожевського (1884 – 1931) переїхати до Львова. І ось від лютого 1927-го наше місто стає рідним для політемігранта-азербайджанця до самого кінця його життя, а філософський факультет Львівського університету ім. Яна Казимира (тепер – Львівський національний університет ім. Івана Франка) і вища торгова школа – місцями багатолітньої праці.
Тим часом сходознавчі студії не є чимось геть новим для галицької столиці. Так вивчення східних мов розпочалося у Львівському університеті ще в першій третині ХІХ ст. спочатку на богословському, а згодом на філософському факультеті. Часом правдивого піднесення львівського сходознавства стає міжвоєнна доба: тоді в університеті працюють такі визначні орієнталісти як о. АлексиКлявек (1890 – 1969), Владислав Котвич(1872 – 1944), ЄжиКурилович (1895 – 1978), СтефанСтасяк (1884 – 1962) та інші. У Львові разом з професорами Смоґожевським і Котвичем Садик-бей Агабекзаде складає ядро так званої Львівсько-петербурзької сходознавчої школи.
До переліку дисциплін, котрі викладаєпрофесор Садик-бей, входять східні мови (турецька, перська, арабська), арабська граматика, ісламознавство, мусульманська палеографія, каліграфія і т. д. Як освічена й висококультурна людина, старий вчений поважає те середовище, в якому живе, тому до переліку опанованих мов невдовзі додає польську та українську. Як писав відомий український сходознавець Ярема Плохотнюк (1935 – 2012): «Він був справжнім поліглотом: думав французькою, а спілкувався з людьми азербайджанською, турецькою, туркменською, французькою, перською, арабською, польською, російською та українською мовами».
Наукова праця Садик-бея виявляється навдивовижу плідною: у 1931 – 1934 рр. один за одним виходять друком написані ним підручники з турецької та перської мов, елементарної граматики арабської мови. Вченому – людині виняткової скромності й працьовитості – вдається також виховати цілу плеяду достойних учнів, в числі яких –теоретик хазарського походження державності Русі Омелян Пріцак (1919 – 2006), алтаїст Мар’ян Левицький (1908 – 1955), іраніст ФранцішекМахальський (1904 – 1979), арабіст Тадеуш Левицький (1906 – 1992) тощо.
Плідним пошукам літнього професора стають на заваді Друга світова війна, совєцька, а згодом і німецька окупації краю. Гітлерівці виселяють вченого із його помешкання на вулиці Падеревського (тепер – вулиця Ярослава Стецька, 4) до значно гіршого, погано опалюваного. Подібне одразу ж позначається на здоров’ї Садик-бея. Останні місяці життя він тяжко хворіє й перебуває під опікую сім’ї своєї учениці Ольги Бак. Помирає заслужений львівський сходознавець 9 листопада 1944 р. невдовзі після вступу до міста совєцьких військ.
Останній спочинок колишній військовий і науковець, царський генерал, азербайджанський урядовець та польсько-український орієнталіст знаходить на 84-му полі Личаківського цвинтаря. На мармуровій надмогильній плиті залишено напис польською та турецькою мовами: «Тут поховано генерала і професора Мухаммеда Садих-бека Агабекзаде (Агабекова)». Це – чи не єдине мусульманське поховання на Личакові…
До кінця 80-х ім’я видатного діяча перебуває під найсуворішою забороною як на батьківщині Садик-бея, так і у Львові. Ще в радянський час авторитетний львівський китаїст Михайло Кнороз (1911 – 1984) передає до відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника дві любительські фотографії видатного сходознавця. Напередодні краху тоталітарної системи азербайджанська дослідниця Гюляр-ханим Абдуллабекова виявляє документи про життя і діяльність вченого в архіві Краківського філіалу Польської академії наук. У 1993 р. вулицю Бакинську бічну у Залізничному районі Львова (місцевість Сигнівка) перейменовують на честь Садик-бея Агабекзаде. На будинку № 4 на вулиці Стецька, де тривалий час проживав професор, у 2005-му встановлюють меморіальну таблицю в пам’ять про видатного вченого.
Неповторність Львова серед іншого криється й у його різноманітті – етно-конфесійному та культурному. Аби розуміти історію власного міста, вміти бачити різні його обличчя, пам’ятаймо про людей малознаних, подекуди незаслужено забутих – всіх тих, хто вносив лепту у витворення тієї атмосфери, яка робить Львів особливим.
Олександр ШЕЙКО
- АгабекзадеСадых бек – вице-министр МВД АДР, генерал, професор-востоковед//СайтНаш Баку: История Баку и бакинцев [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ourbaku.com/index.php;
- Биографии основателей АДР//Азербайджанская Демократическая Республика [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://axc.preslib.az/ru_a9.html;
- Вулиці Львова//Сайт Центру міськоїісторії Центрально-СхідноїЄвропи[Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.lvivcenter.org/uk/streets/streets/?pageno=10;
- Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. – Львів, 2001. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://maxpark.com/community/3795/content/2028297;
- Довідник перейменувань вулиць і площ Львова [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://alan.ucoz.lv/ja3w/Spis-ulic-Lwowa.htm;
- Історія кафедри сходознавства імені професора Ярослава Дашкевича //Офіційний сайт Філологічного факультету Львівського національного університету [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://philology.lnu.edu.ua/department/shodoznavstva-imeni-profesora-yaroslava-dashkevycha;
- Мамедов М. В немилости у большевиков: о судьбезаместителяминистравнутреннихдел АДР, ученого-востоковеда Мухаммеда Садых бека Агабекзаде и его родственников при советской власти //Сайт Region.plus[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://regionplus.az/ru/articles/view/5800;
- Полотнюк Я. Мугаммед Садик-бей Агабек-заде: До 140-річчя від дня народження//Східний світ – 2005, № 4. – С.97-98 [Електронний ресурс] – Режим доступу: SkhSpdf ;
