Про історію львівського трамвая написано дуже багато – це вид транспорту чомусь особливо полюбився історикам і екскурсоводам. Чимало уваги приділено і історії львівського тролейбуса. Що ж до автобусів, які сьогодні перевозять у Львові найбільшу кількість пасажирів, то історія їх появи у Львові малодосліджена.
Спеціально для шанувальників сайту «Фотографії Старого Львова» про історію автобусного транспорту у Львові розповідає дослідник транспортної історії Львова та Галичини, інженер ЛКП «Львівелектротранс» Дмитро Янківський.
Кінний омнібус
З моменту появи у Львові першого безрейкового міського громадського транспорту у цьому році минуло уже 185 років. Міський громадський транспорт почався із кінного омнібуса, який почав працювати в нашому місті іще 1835 року. Щоправда, які маршрути були в омнібуса до приходу до Львова залізниці ми не знаємо. Нам відомо лише, що після того, як 4 листопада 1861 року Львів отримав залізничне сполучення із Віднем через Краків і Перемишль, кінцева зупинка головного омнібусного маршруту розмістилася біля вокзалу залізниці імені Карла Людвіга (він знаходився на місці сучасного головного вокзалу). «Вокзальний маршрут» закінчувався на площі Цловій (нині Митній) і проходив по вулиці Городецькій повз костел Св. Анни, а далі – по вулицям Казимирівській (нижня частина Городоцької), Коллонтая (Менцинського), Ягеллонській (Гнатюка) та Карла Людвіга (проспект Свободи). Далі омнібуси йшли по площам Галицькій, Бернардинській і Цловій. Іще один регулярний маршрут кінного омнібусу ходив вгору по вулиці Личаківській аж до Винник. Влітку діяв сезонний маршрут від площі Галицької по вулицям Академічній, Св. Миколая (Грушевського), Зиблікевича (І. Франка) та Стрийській до Парку Кілінського, як тоді називали Стрийський парк. Вартість проїзду в кінних омнібусах залежала від довжини поїздки і становила від 3 до 12 центів.
Кінні омнібуси пропрацювали у Львові майже 60 років – їх рух припинився на початку 1895 року, адже омнібус не витримав конкуренції із електричним трамваєм. Збанкрутілий підприємець Уманський, який володів підприємством кінного омнібусу, продав коней і омнібуси Трієстинському трамвайному товариству, яке було оператором кінного трамвая.
Бензомоторний трамвай, проект тролейбуса і перший автобус
Дослідник історії львівського трамвая Сергій Тархов стверджує, що перший громадський транспорт із двигуном внутрішнього згоряння з’явився у Львові іще в 1895 році. Це був кінний трамвай, оснащений бензиновим двигуном – такий рухомий склад Трієстинське трамвайне товариство хотіло впровадити на лініях кінного трамвая. Якщо б експеримент із бензиновою тягою вдався, вагони бензомоторного трамвая замінили б вагони із кінною тягою.
Експеримент із бензомоторним трамваєм показав, що прогресивний вид транспорту не завжди економічно доцільний. Отож, від двигунів внутрішнього згоряння для приведення трамваїв у Львові відмовилися. Епоха кінного трамвая у Львові закінчилася 29 грудня 1908 року, коли було закрито рух на лінії кінного трамвая по Городоцькій. В січні 1909 року розпродали загалом 77 трамвайних коней.
У 1909 році у Львові з’явився проект будівництва тролейбусних ліній. Його розробив директор Львівського електричного трамвая, видатний інженер-електротехнік Йозеф Томицький. «Безрейковий електричний омнібус» за цим проектом мав їздити від трамвайного депо на Вульці по Кадетській (Героїв Майдану) і Стрийській до Стрийського парку і з центру на Високий Замок. Проте магістрат не підтримав ідею будівництва тролейбусних ліній, отож на Високий Замок у 1910 році поїхав трамвай. До ідеї будівництва тролейбусу у Львові верталися у 1930-х роках, але планам будівництва завадила Друга Світова війна. Початок реалізації тролейбусного проекту в нашому місті датується 1947 роком, коли тролейбусні лінії з’явилися у Генеральному плані міста. Регулярний тролейбусний рух із пасажирами у Львові розпочався 27 листопада 1952 року.
Що ж до запуску регулярного автобусного приміського маршруту у Львові, то цього року від цієї події минає уже 106 років. 6 червня 1914 року в газеті «Kurjer Lwowski południowy» з’явилося таке оголошення «Автомобільні омнібуси запроваджує від завтра п. Домічек. Вони курсуватимуть від Львова до Брюхович щодня від 6 год. ранку до 8 год. вечора що 2 години. Проїзд від Львова до Брюхович коштуватиме 1 крон 50 ґр. Місячні квитки коштують по 60 крон. У разі потреби курсуватимуть дві машини. Зазначимо, що пан Домічек був також власником 6 «автомобільних фіакрів» (тобто автомобілів таксі).
Отож, 7 червня 1914 року можна вважати днем народження регулярного автобусного руху у Львові.
Щодо роботи першого приміського автобусного маршруту між Львовом і Брюховичами, то пропрацював він тільки біля двох місяців – із початком Першої світової війни автобуси реквізували для потреб австрійського війська.
Друге народження автобусного руху у Львові
«Друге народження» автобусного руху у Львові датується 12 квітня 1928 року. В цей день власне відкрився перший міський автобусний маршрут у нашому місті: він курсував від площі Більчевського (Солярні, нині – Кропивницького) до міського аеропорту на Скнилові. Автобус курсував на маршруті з 6 години ранку до 22 години вечора з інтервалом в одну годину. Трасу маршруту було поділено на 2 секції і визначено 6 автобусних зупинок. Вартість проїзду в межах однієї секції вартувала 30 грошей, а у межах двох – 50. Обслуговував перший маршрут, який позначався літерою «А» італійський автобус марки «Lancia». В салоні він мав 19 крісел для пасажирів і міг також перевозити іще 15 пасажирів, які їхали стоячи.
2 вересня 1928 року у Львові з’явилося іще два автобусні маршрути, які їздили по колу через вулиці Стрийську, Козельницьку, Персенківку, Новий Львів і сучасною вулицею В. Стуса. Ці маршрути отримали літерні позначення «В» і «С».
Перші рейсові автобуси Львова належали трамвайному господарству і безпосередньо підпорядковувалися трамвайній службі руху. Розклади руху трамваїв були узгоджені із графіками руху трамваїв. Щоб уникнути непотрібної конкуренції між трамваєм і автобусом, у серпні 1930 року, коли стала до ладу трамвайна лінія по Городоцькій на Богданівку, кінцеву автобусного маршруту «А» було суміщено із кінцевою трамвайного.
Того ж таки 1930 року було започатковане приміське автобусне сполучення – новий маршрут «D» зв’язав кінцеву зупинку трамваю №10 на Замарстинівській із Брюховичами. Квиток до Брюхович вартував 80 грошів. Цікаво те, що уже 80 років тому транспортники Львова задумувалися про здешевлення пересадок – у трамваях маршруту №10 та у автобусах маршруту «D» можна було придбати квиток для поїздки із пересадкою.
Наступний автобусний маршрут «Е» розпочав свою роботу 30 серпня 1930 року. Він з’єднав церкву Св. Анни і з Клепаровом і пролягав вулицею Клепарівською.
На початках на кожному автобусному маршруті працювало по одному автобусу. Восени 1931 року автобусний парк Львова поповнився автобусами «Зауер» польського виробництва, що дозволило скоротити інтервали руху на автобусних маршрутах. Станом на грудень 1931 року у Львові діяло 5 автобусних маршрутів:
- А – Алея маршала Фоша (вул. Чернівецька) – Скнилів (льотовище) із інтервалом 30 хв.;
- В і С – Площа Мар’яцька (Міцкевича) – Персенківка (інтервал 20 хв.);
- D – Гетьманські Вали (пр. Свободи) – Брюховичі (інтервал 2 години);
- Е – Церква Св. Анни – вул. Клепарівська – ст.. Клепарів (інтервал 20 хв.).
Як свідчать тогочасні статистичні дані у 1934/35 рр. автобусами було перевезено біля 400 тисяч пасажирів – мізерна кількість порівняно із пасажиропотоком трамваю, який у середині 1930-х років сягав 40 млн. пасажирів.
Із червня 1935 року рух на автобусних маршрутах А і Е було тимчасово припинено, що призвело до значного зниження пасажиропотоку автобусного транспорту. Лише у 1938 році було відновлено роботу всіх автобусних маршрутів, крім того додався іще один автобусний маршрут, який з’єднав район залізничного вокзалу із Левандівкою. Наприкінці 1938 року загальна довжина автобусних маршрутів Львова складала 19,1 км. (по осі вулиць).
Із «Економічної характеристики міста Львова», укладеної у березні 1940 року Львівським облвиконкомом, дізнаємося, що на балансі трамвайного тресту на той час знаходилося 16 автобусів, які залишилися у спадок від Другої Речі Посполитої.
Окрім міських автобусних маршрутів, в 1920-30-х роках курсували і приміські автобусні маршрути. Приміські автобусні маршрути до Винник і Брюхович у 1928 році мали кінцеву на Мар’яцькій площі (нині – площа А. Міцкевича). Між Львовом і Брюховичами щоденно виконувалося 5 рейсів, по неділям і святам виконувалося іще 5 додаткових рейсів. Вся поїздка зі Львова до Брюхович займала 29 хвилин. Автобус робив зупинки на Краківській площі, Замарстинівській рогачці, Голоско, і дві зупинки в Брюховичах. Його кінцева була біля станції. Між Львовом і Винниками виконувалося 6 шоденних рейсів і 4 додаткових по неділям і святам. В дорозі автобус до виник був всього 25 хвилин – перший рейс відправлявся зі Львова о 07:30 і прибував у Винники в 07:55. Автобус робив зупинки біля костелу св. Антонія, на Личаківській Рогачці, в Кривчицях, Маєрівці (Винниківське озеро) та власне у Винниках. Проїзд у Винники чи Брюховичі вартував 1 злотий. Також зі Львова курсували автобуси до Городка (вартість поїздки – 2 злотих), до Перемишлян і Великих Мостів (туди квиток коштував 4 злотих 50 грошів), а також до Борислава (вартість квитка 8 злотих 50 грошів).
Автобусне сполучення у Львові у радянські часи
У 1940 році було створене окреме підприємство, яке займалося експлуатацією і обслуговуванням пасажирських автобусів. У травні 1940 року автобусний парк Львова збільшився на 9 машин – із Москви прибуло 6 нових автобусів радянського виробництва моделі «ЗіС-16». Це були автобуси капосного типу, які мали дерев’яний обтічний кузов, обшитий металом. Автобус мав довжину 8,5 метрів і міг перевозити до 34 пасажирів, в салоні було 24 – 26 сидінь.
Чи працювало автобусне сполучення у Львові в часи німецької окупації – невідомо. Вважається, що під час відступу радянських військ зі Львова в червні 1941 року були вивезені всі наявні автобуси.
Після Другої Світової війни приміський автобусний рух у Львові відновився в березні 1946 року – тоді почали курсувати рейсові автобуси між Львовом і Винниками. На початку маршрут обслуговували «трофейні» автобуси німецького виробництва. Міський автобусний рух, за даними С.А. Тархова, у Львові відновився у травні 1948 року. Тоді почали курсувати два автобусні маршрути – від Оперного театру до кінця вулиці Городоцької і від вул. Горького (нині Гнатюка) до міського аеродрому. Міські автобусні маршрути обслуговували автобуси «ЗіС-16».
Як не дивно, у повоєнні роки львівський тролейбус розвивався швидше, а ніж автобус: якщо у 1952 році у Львові було 5 тролейбусів і 8,4 км. контактних ліній, то у 1960 році було уже 55 «рогатих» і 35 кілометрів контактних ліній. У 1964 році у Львові працювало уже 100 тролейбусів, довжина контактних мереж – 44 кілометри. Щодо автобусів, то центральна частина міста вулиці якої проектувалися для проїзду пасажирських фіакрів і вантажних возів виявилися малопридатними для жвавого руху автотранспорту. В огляді Львівського облплану про економічний і культурний розвиток міста за 1950 – 55 роки констатувалося: «Реконоструйовано трамвай. Створено тролейбусний рух. Проте ще не створені умови для руху автобусного транспорту через вузькі вулиці (проїзна частина), велику кількість перехресть і чисельних ухилів на вулицях від 7 до 9%».
Швидкий розвиток автобусне сполучення у Львові отримало починаючи із 1960 року, коли Львівський автобусний завод почав випуск автобусів ЛАЗ-695 великими серіями. У 1961 році у Львові уже було 15 автобусних маршрутів, які обслуговувалися 43 автобусами. У 1962 році було уже 17 маршрутів і 49 автобусів. Наступного року автобусний парк складав уже 87 машин, а 1964 року в місті було уже 110 автобусів, які працювали на 18 маршрутах. За 1964 рік автобуси у Львові перевезли понад 23 мільйони пасажирів. Того ж року, для прикладу, тролейбусний транспорт перевіз майже 46 мільйонів пасажирів, а трамваї – 114,2 млн. пасажирів.
У перші повоєнні роки на автобусних маршрутах Львова працювали здебільшого автобуси моделі ЗіС-154, які виготовлялися у 1946-1950-х роках. Довжина автобуса складала 9,5 метрів, він вміщував 60 пасажирів, із них 34 їхало сидячи. Пізніше постачалися автобуси ЗіС-155 (із 1956 р. – ЗіЛ-155). Вони вміщували 50 пасажирів при 28 сидіннях в салоні, довжина кузова – 8 метрів. Із 1956 року автобусні маршрути Львова обслуговували автобуси ЛАЗ-695, виготовлені на Львівському автобусному заводі.
Офіційною датою заснування Львівського автобусного заводу (ЛАЗ) вважається 21 травня 1945 року. На початках завод виготовляв причіпи, ковші для екскаваторів, автомобільні крани та іншу продукцію. У кінці 1940-х років планувалося освоєння автобусів моделі ЗіС – 155, але така перспектива керівництво заводу не задовольнила. Було вирішено створити автобус із кузовом власної конструкції на основі найбільш сучасних зразків автобусної техніки, для чого було придбано автобуси виробництва Mercedes-Benz i Neoplan Bus Gmbh.
Перший автобус моделі ЛАЗ – 695 був побудований у лютому 1956 року. Це був автобус середнього класу із зварним 9-метровим кузовом із механічною коробкою передач та двигуном ЗіЛ – 124. Автобус мав двоє ширмових дверей невеликої ширини, розміщення крісел у салоні було чотирьохрядним. Ця модель була запущена у масове виробництво того ж таки 1956 року і виявилася настільки вдалою, що виробництво різних моделей цього автобусу (ЛАЗ – 695Б, ЛАЗ – 695Е, ЛАЗ – 695Ж та ін..) тривало понад 40 років і завершилося на початку ХХІ століття. ЛАЗ – 695 – автобус-довгожитель на конвеєрі, він перевершив за тривалістю виготовлення угорські автобуси Ikarus, які виготовлялися на протязі майже 30 років.
Виробництво автобусів на ЛАЗі із кожним роком зростало. Якщо у 1964 році на ЛАЗі виготовили 5 тисяч автобусів, то через 10 років їх виробництво збільшилося до 10 тисяч, а у 1982 році – 14,5 тисяч, що становило 20% усього випуску автобусів у Радянському Союзі. У 1966 році на базі конструкторського відділу заводу було створено Головне союзне конструкторське бюро автобусобудування, яке очолило розробку нових автобусів для усіх заводів Союзу, яке згодом перетворилося на Всесоюзний конструкторсько-експериментальний інститут автобусобудування (ВКЕІ Автобусобудування, нині ВАТ НДІ «Укравтобуспром»).
Поряд із автобусами львівського виробництва у нашому місті також працювали автобуси, які виготовляв Лікінський автобусний завод у Підмосков’ї – спочатку ЛіАЗ-158, а потім – ЛіАЗ-677. В кінці 1980-х років Львів отримав партію автобусів ЛіАЗ-5256 великого класу (12 метрів), які були спроектовані ВКЕІ Автобусобудування. На маршрутах із малим пасажиропотоком працювали автобуси Павловського автобусного заводу – ПАЗ 652 і ПАЗ 672. На низці маршрутів працювати також комфортні міські автобуси угорського виробництва «Ikarus 260». Також у Львові працювали «маршрутні таксі», які спочатку обслуговували мікроавтобуси РАФ-977, а потім РАФ-2203 «Латвія».
Із 1960-х до кінця 1980-х років вартість проїзду в міському транспорті була такою: найдешевшим був трамвай – 3 копійки, далі йшов тролейбуси – 4 копійки. Вартість квитка в міському автобусі становила 5 копійок. У автобусах, що працювали в режимі «експрес» проїзд вартував 10 копійок, а у «маршрутках» – 15 копійок. Автобусні маршрути до Винник, Рудного та Брюхович мали по дві тарифні зони – на проїзд у межах першої зони потрібно було заплатити 5 копійок, а якщо їхати до кінця маршруту – 10 копійок.
Запровадження нових автобусних маршрутів у 1960-80-х роках в основному було пов’язане із збільшенням території міста і розростанням промислових підприємств. Деякі автобусні маршрути запроваджувалися із метою заміни трамвайних маршрутів: так з березня 1970 року автобусний маршрут №11 замінив трамвайний маршрут №12 на Високий Замок, а з 27 травня 1972 року замість трамвайного маршруту № 10 вгору по вулиці Івана Франка на Персенківку рушили автобуси маршруту №6 «вул. Театральна – вул. Панаса Мирного».
У 1970-80-ті роки більшість автобусних маршрутів Львова обслуговувало АТП № 14630, територія якого знаходилася між вулицями Ульянівською (Липинського) і Трактористів (Городницькою). Приміські автобусні маршрути обслуговувало АТП № 14631, яке знаходилося на вулиці Силікатній (нині Пластовій). Мікроавтобуси «маршрутне таксі» виходили на лінії із АТП №14606 (нині «Фіакр-Львів»), яке розташувалося на вулиці Федьковича.
Історично першим автотранспортним підприємством Львова є АТП № 14631. Воно засноване іще у 1946 році. На початку підприємство мало назву «Автобусно-таксомоторна база облавтотресту». У перші роки роботи підприємство базувалося на сучасній вулиці Личаківській, тоді на балансі підприємства був всього 21 автомобіль, в тому числі автобуси ЗіС-16. У 1950 році на балансі підприємства було уже 60 автобусів, 7 легкових автомобілів таксі моделі «Побєда» і 16 вантажних таксі. Першим директором підприємства був Борис Зайцев.
«Автобусно-таксомоторна база облавтотресту» виконувала пасажирські перевезення як в межах міста Львова, такі і обслуговувала приміські маршрути до Винник, Брюхович, Рудно, Солонки і Куликова. Згодом відкривалися маршрути до районних центрів області – Бродів, Жовкви та ін. Із 1952 року підприємство обслуговувало міжобласні рейси до Хмельницького, Києва і навіть Бреста.
У 1956 році підприємство отримало назву «Львівське АТП №13122» і базувалося на пл. Ярослава Мудрого. У 1970-х роках на балансі підприємства знаходилося уже більше 450 транспортних засобів, отож було прийнято рішення про будівництво виробничої бази в районі Знесіння – Кривчиць на вулиці Силікатній (нині – Пластова). Сучасну назву – Львівське АТП № 14631 підприємство отримало у 1988 році. У кінці 1980-х років це підприємство обслуговувало переважно приміські і міжміські маршрути.
Історія львівського АТП № 14630 починається у середині 1960-х років. На початку підприємство називалося «Міський автобусний парк № 31421». Його було створено наказом № 62 по Львівському виробничому тресту пасажирського автотранспорту Міністерства автомобільного транспорту і шосейних доріг СРСР. Датою його створення є 21 березня 1966 року. Юридична адреса підприємства була м. Львів, вул. Ярослава Мудрого, 5, але сам автобусний парк на 150 автобусів був збудований на вулиці Городницькій, 47. На момент створення підприємство мало 173 автобуси моделей ЛАЗ-695, ПАЗ-652 та ін. У автобусному парку працювало більше 200 працівників.
29 квітня 1986 року Львівське АТП № 31421 отримало № 34360 (наказ Міністерства автомобільного транспорту № 91), а 27 липня 1988 року воно отримало № 14630.
У 1988 році Львівське АТП № 14630 мало на балансі 538 автобусів різних моделей великої, середньої і малої вмістимості: ЛіАЗ-677, ЛАЗ-42021, ЛАЗ-695Н, ПАЗ-672. Воно обслуговувало 28 міських і 75 приміських маршрутів. На підприємстві працювало 1520 штатних працівників.
В 1988 році Львівське АТП-14630 збільшилось в три рази від дня заснування, і налічувало в цей час 538 автобусів різних марок середньої і великої вмістимості. АТП обслуговувало 28 міських і 75 приміських маршрутів. В підприємстві працювало 1520 штатних працівників.
У зв’язку із загальною економічною кризою, яка почала даватися взнаки із початку 1980-х років темпи розвитку тролейбусної мережі Львова істотно скоротилися. В наслідок цього збільшувалася як кількість автобусних маршрутів, так і кількість самих автобусів. Станом на 1983 рік Львовом курсувало 810 автобусів і майже 1000 автомобілів таксі. Щоправда якість радянських автобусів була невисокою – лише протягом 1981-5 рр. було замінено новими 256 автобусів…
Із кінця 1970-х років Львівський автобусний завод запускає в серію новий міський автобус середнього класу ЛАЗ-4202. Автобус мав двоє широких ширмових дверей і накопичувальний майданчик. Автобус приводився потужним двигуном КамАЗ. Ці автобуси постачалися і до Львова. Потужний двигун автобуса дозволяв не тільки розвивати значну швидкість, але викликав значні вібрації. Тому більшість автобусів ЛАЗ-4202 пропрацювали менше 10 років.
Перші роки незалежності і ера маршруток
В кінці 1980-х – на початку 1990-х років почали вдаватися взнаки проблеми командно-планової економіки. Хоча нові житлові райони іще продовжували споруджувати, проте грошей на побудову нормальної транспортної інфраструктури (трамвайні колії, тролейбус) для їх забезпечення уже не було. Будівництво закладених у генплан міста ліній електротранспорту відкладалося, виникала потреба у створенні нових автобусних маршрутів для забезпечення потреб мешканців новобудов. Особливо гостро ця проблема постала у житлових масивах «Сихів» та Рясне. Для того, щоб забезпечити транспортом ці мікрорайони були закриті автобусні маршрути № 8 і 24, які сполучали центр із вулицями Володимира Великого і Науковою, замість них був запущений тролейбусний маршрут № 24. Автобуси великого класу «Ikarus» та ЛіАЗ-5256 скерували на автобусний маршрут № 1, який курсував від пл. Богдана Хмельницького (нині – Св. Юра) на Сихів. Автобусний маршрут № 3 на Рясне укомплектували автобусами ЛіАЗ-677.
Цікаво, що до початку 1990-х років існувало неписане «табу» на рух автобусів через центральну частину міста. Кінцеві автобусних маршрутів знаходилися на площах Різні і Центральній (Св. Теодора), пл. Галана (Петрушевича), вул. Валовій, пл. Липневій та ін. Першим автобусним маршрутом, який рушив по проспекту Свободи, став об’єднаний маршрут № 7 «Майорівка – вул. Тичини», який об’єднав два маршрути: власне №7 вул. Валова – Майорівка і № 21 «пл. Центральна – вул. Тичини». Проте об’єднаний маршрут №7 проіснував недовго – потім його знову розділили на два.
Надовго «прописався» на проспекті Свободи автобусний маршрут № 14, який поєднав Сихів і Збоїще. На маршрут вийшли новенькі автобуси ЛАЗ 52521, які належали АТП № 14630.
Уже до середини 1990-х років всі великі автотранспортні підприємства Львова – АТП № 14606, АТП № 14630 і АТП № 14631 були приватизовані, отож міська влада фактично позбулася впливу на автобусних перевізників. В той час уряд прийняв рішення про впровадження безкоштовного проїзду для пенсіонерів та інвалідів, отож автопідприємствам стало невигідно обслуговувати маршрути в звичайному режимі і режимі «експрес». Отож, приблизно із 1996 року перевізники почали поступово виводити із маршрутів автобуси великого класу.
Щоб контролювати хоча б частину автобусних перевезень у місті Львівська міська рада приймає ухвалу № 652 від 7 листопада 1995 року. Цим документом створюється Львівське комунальне АТП №1. Для цього підприємства на ЛАЗі було придбано 26 нових автобусів ЛАЗ 42021. Ці автобуси почали обслуговувати найбільш навантажений синівський напрямок і працювали на маршрутах №2 «вул. Сихівська – Головний вокзал» та № 9 «Вул. Сихівська – площа Липнева». Трохи згодом ЛК АТП №1 також почало обслуговувати ЛАЗ-42021 маршрут № 55 «Автостанція №6 (вул. Личаківська) – завод «ЛОРТА»). Крім цього навесні 1996 року ЛК АТП № 1 придбало 11 мікроавтобусів «Peugeot J9 Karsan» турецького виробництва. У цих мікроавтобусах було 14 пасажирських місць, а їх загальна пасажиромісткість становила 20 пасажирів. Мікроавтобуси вийшли на маршрут № 50, який поєднав площу Галицьку із вулицею Науковою (фактично дублюючи трамвайні маршрути № 3 і 5).
Починаючи із середини 1990-х на ринку пасажирських перевезень Львова з’являються нові гравці – новостворені приватні фірми-перевізники: «Ференс і Ко», «Радар» (нині «Міра і К»), «Малбі», «Вердана», «Успіх БМ» та багато інших. Із тих часів бере свій початок сленгове слово «пижик», яке стало синонімом терміну «маршрутне таксі», оскільки на першому етапі практично всі нові маршрути обслуговувалися мікроавтобусами моделі «Peugeot J9 Karsan».
Із 1998 року на автобусних маршрутах з’являються мікроавтобуси «ГАЗель» російського виробництва та італійські «Iveco» виробництва СП «Івеко-КрАЗ».
На початку 2000-х років на автобусних маршрутах почалася експлуатація мікроавтобусів, переобладнаних із вантажних фургонів, які згодом витіснили «Peugeot» та «Iveco». На той час офіційно у Львові діяло майже 100 автобусних маршрутів, проте деякі із них узагалі не обслуговувалися, Більше 90% автобусів були переробками із вантажних, а про автобуси великого класу львів’яни фактично забули.
В кінці 1990-х років на базі ВАТ НДІ «Укравтобуспром» був побудований перший в Україні низько підлоговий автобус «Тур А181». Всі випробовування цього автобуса були завершені в 1998 році і він був переданий в дослідну експлуатацію до Львівського комунального АТП № 1.
Із середини 2000-х років ситуація із автобусним транспортом у Львові поступово покращується. Спочатку замість переобладнаних вантажних фургонів на маршрути почали виходити вітчизняні мікроавтобуси «Дельфін» (БАЗ-2215) і ТУР А049, а потім з’явилися більш місткі та комфортні «Еталон» А079 і «Богдан» А092. В кінці 2000-х років міська влада починає закуповувати сучасні низько підлогові автобуси Львівського автобусного заводу.
У 2012 році відбувається «транспортна реформа», через яку значно скоротилася кількість міських автобусних маршрутів, на міських маршрутах перестали працювати переобладнані вантажні «буси» та маловмістимі «Дельфіни». Поступово почала зростати кількість автобусів великого класу на маршрутах…
Зараз комунальний перевізник Львова (ЛК АТП №1) має на балансі понад 240 сучасних автобусів великого класу і 38 вітчизняних автобусів середнього класу.
Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Використана література:
- Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986;
- Тархов С.А. Історія львівського трамвая. – Львів: Фенікс Лтд, 1994;
- Байцар А.Л. Винники туристичні. Винники: Друксервіс, 2016.
