Про українські ікони не лише, як джерело сакрального мистецтва, а й до певної міри відображення розвитку вірувань і світогляду наших предків, можна було дізнатися 29 грудня 2016 р. на лекції „Астрономічні мотиви в українському іконописі“ наукового працівника Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Марти Федак.
На перший погляд ця тема досить незвична і навіть дивна. Та, як пояснила дослідниця, феномен ікони в її багатогранності. Адже з одного боку, це свідченням глибокої віри та духовності, а з іншого ― цінне джерело для дослідження в історичному та мистецтвознавчому контекстах. Вони поєднують видимий та невидимий світ, а їх межею є небесна площина, позначена в іконописі астрономічними символами сакрального змісту.
На прикладах давніх творів із музейної експозиції Марта Федак пояснювала як іконописці зображали розуміння святості, трактували біблійні тексти та й, зрештою, ділилися власним розумінням сакральності.
До слова, наукові дослідження українського сакрального мистецтва почалися лише на початку минулого століття і тісно пов’язані зі створенням митрополитом Андреєм Шептицьким Національного музею у Львові ― найбільшої скарбниці української ікони у світі.
Одним із астрономічних символів є мандорла (з італійської ― мигдалевидне сяйво), що символізує небесну сферу та вказує на святість особи. Найчастіше в мандорлі зображали Ісуса Христа, рідше Богородицю чи святих. Ісус, зображений у такому ореолі, символізує одночасну присутність Його і на землі, і в небесному царстві. Такі образи притаманні іконам „Преображення Господнього“. Найдавнішим прикладом цієї теми в українському іконописі є ікона XIV ст. із Бусовиська Львівської області.
Зразком авторської інтерпретації мандорли є ікона XVI ст. з Поляни Львівської області. На ній небесний ореол має форму зіркоподібних полюсів у блакитному колі. В мандорлі зображали Христа і на іконах „Зшестя в ад“.
Іншою є мандорла в темах „Успіння Богородиці“. На таких іконах Ісус, що зійшов із небес по Богородицю, зображений у небесній півсфері, яка зазвичай заповнена ангельськими силами. В такий спосіб художники підкреслювали небесно-містичний характер цього дійства.
Астрономічним символом в іконописі є також і сегменти неба, які прирівнюють до мандорли. Небесна півсфера, як правило, показувала свідчення Божої присутності в священних подіях. Часто саме так зображена Господня підтримка, благословення на іконах „Юрій Змієборець“ ― символ перемоги добра над злом. Такі ікони почали з’являтися у другій половині XV ст. А вже з середини XVI ст., під впливом західноєвропейського мистецтва, він має форму купчастих хмар.
Зображення небесної півсфери зображали по-різному. Часто з трьома чи більше гострими променями. На іконі „Зішестя Святого Духа“ середини XVI ст. з Поляни показаний момент сходження Святого Духа у вигляді голуба у небесному колі між зорями.
Таке зображення неба характерне і для ікон „Богоявлення“; „Різдва Христового“.
Окремо Марта Федак наголосила на небесних світилах ― Сонці та Місяці. Їх символіка в певній мірі пов’язана із зображенням німбу над головою Христа й інших святих (німби відносять також до ряду мандорл). Та витоками іконографії німбу Ісуса є ранньохристиянські зображення, де Його ототожнювали зі Сонцем: у літургійних текстах є чимало згадок про те, що Христос ― Сонцем правди.
Зображення Сонця, Місяця та зір притаманні для ікон „Розп’яття з пристоячими“, „Страсті Христові“ та „Страшний суд“. У зображеннях із розп’ятим Ісусом над хрестом часто малювали Сонце та Місяць із персоніфікованими рисами; червоним кольором окреслювали Місяць, а синім ― Сонце. Таке апокаліптичне зображення цих світил базується на біблійних текстах (Одк. 6:12; Дії. 2:20), де сказано, що Сонце перетворилося в тьму, а Місяць ― у кров. Саме так зображені світила на іконі кінця XVI ― початку XVII ст. „Розп’яття з пристоячими“ із с. Новиці, що на Лемківщині.
Окрему увагу дослідниця звернула на зображення Страшного суду. Бо саме на таких ікона астрономічна тематика найповніша. Ознакою кінця світу є небесний сувій (карта неба) з небесними світилами, який скручують два ангели. Таке бачення Апокаліпсису іконописці формували на основі біблійних текстів (Одк. 6, 14). Найдавнішим „Страшним судом“ в Україні є ікона зі Мшанця, XV ст.
Тогочасні уявлення небес пов’язані з астрономічними картами, де окрім Сонця, Місяця та зір позначали також і знаки зодіаку ― сприймали як частину небесної сфери. Тож, як наголосила на завершення лекції Марта Федак, український іконопис може стати цікавим джерелом для дослідників у сфері астрономії.
Наталія ПАВЛИШИН
Світлини. Використані джерела:
