Вірогідно, що Казимир Шептицький виїхав із Галичини першого грудня 1911-го року. Долучаємо три листи Казимира Шептицького до сестри Марії Кристи, брата Олександра та приятеля Павла князя Сапіги герба Лис (1860–1934) — польського шляхтича та у 1919-ому році першого Голови Польського Червоного Хреста. Листа, написаного Казимиром до членів Галицького лісового товариства, в якому він складає повноваження члена та Голови Товариства й прощається з приятелями, ми опублікували на початку розділу.
Дев’ятники, 27.11.1911 р.
Олександрові Шептицькому — Лащів
Мій найдорожчий Олесю! Властиво, я повинен написати до Ізі, щоб Їй особисто за такий доброзичливий і теплий лист подякувати, але якось так, як у серці, так і в листі розділяти Вас уже не можу — і це, здається мені, вже є майже непомітною дрібницею, що на адресі листа пишеться — до ОЛЕСЕВОЇ СІМ’Ї. А щоби почати, то насамперед — зі справ: учора я був на хвилину у вуйка Владислава [Владислав граф Коморовський з Ліптови і Орави герба Корчак (нар. 1836 р.), чоловік Михайлини з Шептицьких Коморовської (1836-1911), тітки Казимира]. Це перший раз після того візиту, коли я йому пообіцяв, що все буде виконане нами згідно з його бажанням. Тепер уже, зовсім не бентежачись, перший почав скаржитися, що до цієї пори справа ще не владналась. Крім Тебе, мабуть, Стась і Леось також ще цих коштів не прислали. Отже, будь ласкавий, також скажи передати цю суму д-ру Тадеушові Соловію [Тадеуш Соловій (1857–1912) — адвокат] (Фредра, 6), нехай уже справу закінчить — то було щось близько 1656 корон із кожного з нас. Є він, вочевидь, цілком під впливом тих Гош. І аж прикро бачити comme c’est une relation de famille, qui est finie [оскільки це родинні взаємини, що закінчилися (з франц.) — І. М.]. Але через пам’ять про Тітку потрібно це contant [готівкою — І. М.] зробити.
У справі, яка в моєму попередньому листі найбільше Вас зворушила, нічого Вам нового сказати не можу [Імовірно, йдеться про ухвалене рішення вступити до монастиря — І. М.]. Може, Ви помилково зрозуміли слова «рішуча опозиція» — не було слова «не дозволяю», тільки «рішуче проти» і тощо — така низка аргументів. Головний шок пішов не в мій бік. Та нетерплячість і велика туга й смуток спричинили, що мене знову наповнює жалість і печаль, а також надія, що під час майбутньої розмови буде зближення взаємних бачень. Мені здається, що нічим тепер Ви не зможете допомогти. Допоможе Господь Бог — так, як уміє, лише з нашого боку умови щоб були завжди дотримані, тільки щоб відповіді ніколи не давало наше уражене кохання, але щоб завжди відповідало великій заповіді Божої любови. Тримаючися до кінця цієї дороги, в Його серці та житті Мама остаточну перемогу здобула, а цими сходинами й сама до Бога набагато ближче дійшла. Імовірно, завтра я поїду до П.[?], де буде мова про термін офіційних шлюбувань і пропозицію щодо прийняття, який близький. Так добре би було Вас бодай на один день, може, побачити раніше у Львові? Потім, здається мені, дуже б добре було, щоби Ви були в Прилб. і самою Вашою присутністю засвідчили, що хотіли б Ви йому допомогти у пережитті, як би то не було, прикрих хвилин. Пізно вже, вечір, а ще різної писанини маю достатньо, а завтра вранці знову виїжджаю. Обнімаю Тебе, мій дуже дорогий і коханий Олесю; оскільки люблю Ізу від усього серця, цілую Їй руки і дітям — кожній окремо. Обнімання і вітання дуже сердечні.
Ваш Казимир
P.S. Чи Ви їздили у Пжездзятку? Як Вам ця подорож вдалась? А день 19-го чи був веселим і чи добре минув?
[Ґміна Пжездзятка — давня сільська ґміна в XIX ст. у Седлецькій губернії. У 1904–1924 рр. належала родині Собанських. Тут мешкали батьки Ізабелли з Собанських Шептицької, дружини Олександра графа Шептицького. Нині це частина містечка Соколув-Підляський у Мазовецькому воєводстві.]
Бойрон (Князівство Гогенцоллерн, Зігмарінген),
15.12.1911 року
Кохана Сестро!
Припускаю, що вже via Прилбичі якась звістка дійшла до Тебе про зміну, яка настала у моєму житті. Дбаю, однак, про те, щоби безпосередньо Тобі про це донести і безпосередньо просити й просити про Твої молитви. Я є, отже, тут у монастирі Бенедиктинців — поки що як їхній гість, щоби розпочати й теологічні студії, і пізнати монаше життя як у практиці, так і в теорії. Дуже мені добре, не про зовнішнє тільки життя кажу, але про те, що діється у моєму серці. Подякуй, прошу Тебе, Богу, що Його ласка перемогла всілякі труднощі, а особливо ту трудність, якій ім’я «я», — і що ми (і Батько, і мої брати) у цьому переході не сталися невірними Богу. Тепер для мене завдання, щоби не спочивати на листі доконаної постанови, але у втіленому постановленні тепер наздогнати — і здобути так спізнілий час і так — дай Боже, щоб не цілком — втрачений.
Віддаючися в опіку Твоїм молитвам і, якщо можна про це просити, Вашому дому, найсердечніше Тебе вітаю,
завжди щиро прив’язаний Казимир Шептицький
[Sister Maria Krysta Szembek and her memoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. from Pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 139.]
Інсбрук, 12.12.1911 р.
Павлу Сапізі — до Сєдліск
Дорогий Павле!
Завжди стільки мені Ти приділяв приятельства й доброзичливості, що навмисно дбаю про те, щоби дати Тобі знати про моє рішення, яке в момент отримання цього листа буде вже виконане. Прагнення моє вже від дуже багатьох років у глибині живило серце, і рішення прийняте — щоб Богові більше віддатися у повеління, аніж це можливе, залишаючись у світі. Тепер я виконую це і, не зволікаючи довше, віддаляюсь поки що до одного з французьких або німецьких монастирів Бенедиктинських (Конгрегації в Бойрон або давньої в Солем), щоби там, як їхній гість, в зосередженні і тиші розпочати богословське навчання. Доносячи Тобі про це, прошу, збережи мене в добрій пам’яті та дружбі, прошу Твоєї ласки, щоби передати цю вістку Княгині Адамовій разом із проханням, щоби була ласкава про мене перед Богом пам’ятати.
[Ядвіга Клементина княгиня Сангушко-Ковельська герба Литовська Погоня (1830–1918) — І. М.]
Прощаючися сердечно з Тобою і дякуючи за докази Твоєї доброзичливості, які так часто мені Ти давав, вітаю Тебе всією душею й обнімаю. Бог із Тобою і зі всіма Твоїми — цілую руки Княгині.
Щиро Твій, Казимир Шептицький
[«Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи…». — С. 83.]
Цікаві спогади про ці події у житті Казимира графа Шептицького залишив львівський митрополит латинського обряду святий Юзеф Більчевський у своєму щоденнику (Dzienniczek Sługi Bożego. — C. 136, 239, 290), який зберігається в Архіві Львівської дієцезії у Любачові в Польщі (Archiwum Diecezji Lwowskiej w Lubaczowie, AAL):
«1/12/1911 року/. Був Казимир граф Шептицький. Освідчив, що приходить із конфіденційним звіренням як до свого архієпископа. Від дитячих років мав він покликання до духовного стану. Батько не хотів погодитись. Думав вступити до Василіян. Тепер дозріло постановлення вступити до Студитів, заснованих братом, Отцем митрополитом. Радився у цій справі отця Ледоховського у Римі [Володимир Ледоховський (1866–1942) — польський духовний, 26-й Генерал Товариства оо. Ісусівців (т. зв. єзуїтів)]. Він cхвалив задум. Радився Святого Отця — також схвалив і благословив помисли. Митрополит удержує його, бо засуровий чин. Дав йому раду, щоби вперед пізнав чернече життя в одному з монастирів Бенедиктинів. На це і батько погоджується. Просить мене відтак про «testimoniales». Порадив йому, щоб ще звірився о. Лубенському [очевидно, йдеться про Слугу Божого Бернарда Лубенського (1846–1933), польського духовного, письменника, знаного як «апостол Польщі»]. Прекрасна душа… Боїться, що може погубити свою душу, якщо не піде за Божим покликанням. Обіцяв йому молитву, просив я його також про пам’ять перед Господом. Шкода, що не вступає до котрогось із наших чинів. Але волі Господа не вільно противитися».
Два роки пізніше, 8 січня 1913 року архієпископ Більчевський передає про свою зустріч з архієпископом Андреєм Шептицьким. Пише: «Питав його про брата графа Казимира. Почувається щасливим, спокійним, натуральним, живе у своєму покликанні до Студитів. Митрополит розказує, що взагалі не впливав на прийняття ним рішення. Найкращий доказ — що послав до мене по раду, до єпископа Пельчара [Йосиф Пельчар (1842–1924) — святий, польський духовний і теолог], о. Ледоховського. Не мав би нічого проти, якби вступив до Бенедиктинів, Ісусівців і т.д. Казимир каже, що воля Божа кличе його до Студитів. Митрополит вважає, що Господь готує йому велику місію на випадок захоплення Росією Галичини. Тепер піде до Боснії».
[Щоденник цитуємо за: Wołczański Józef, rec.: Wspomnienia matki o dzieciństwie i młodości greckokatolickiego metropolity lwowskiego Andrzeja Szeptyckiego. // Nasza Przeszłość. — Вроцлав, 1995. — Т. 84. — С. 354].
Окремо слід згадати і те, що Казимир граф Шептицький до моменту вступу у монастир виконував функції радного (депутата) ради Бібрського повіту. Цю інформацію фіксують Шематизм Королівства Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським починаючи з 1905 року.
Добігав до завершення рік 1911-ий, у якому Казимир граф Шептицький попрощався зі світськими клопотами, свідомо та гідно обравши шлях універсального служіння людям — через Бога і Божі заповіді.
Іван МАТКОВСЬКИЙ
