Архіви співаків Львівської опери (В. Ігнатенко, Н. Тичинська, О. Врабель, Т. Дідик) у фондах Музею Соломії Крушельницької (відео)

Ми далі, в рамках дружньої  співпраці, продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та освітньої роботи”, що проходила 6-7 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Сьогодні пропонуємо вашій увазі доповідь старшого наукового співробітника Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Олександри Кирик на тему “Архіви співаків Львівської опери (В. Ігнатенко, Н. Тичинська, О. Врабель, Т. Дідик) у фондах Музею Соломії Крушельницької”:

“Основною ділянкою роботи кожного музею є “наповнення скрині”, тобто формування і збагачення фондової збірки. На сучасному етапі музеї в Україні, зокрема наш, в основному збільшують свої фонди завдяки подарункам від меценатів, колекціонерів, митців та їх родин. Тут спрацьовує авторитет Музею, фактор довіри людей до його працівників та впевненості у тому, що передані матеріали будуть належно зберігатися та популяризуватися.

 У фондовій збірці Музично-меморіального музею С. Крушельницької у Львові, яка налічує більше 20 тисяч музейних предметів, зберігаються особисті архіви митців, які допомагають розкрити окремі періоди розвитку музичної культури.

З поміж них можна виділити архіви солістів Львівської опери, наших сучасників, а саме: Володимира Ігнатенка, Ніни Тичинської, Олександра Врабеля, Тамари Дідик.

Тамара Дідик (нар.17.09.1935р. на Тернопільщині) — лірико-драматичне сопрано, володіла голосом приємного тембру, широкого діапазону. Навчалася у Львівській консерваторії у класі вокалу доцента Одарки Карлівни Бандрівської, племінниці і учениці Соломії Крушельницької. “Лицарем честі у житті і в музиці”, – називає Т. Дідик Одарку Бандрівську. – “Усіма своїми здобуткам я завдячую їй.” Збираючи матеріали до книжки про О. К.  Бандрівську, працівники Музею спілкувалися з Тамарою Софронівною, яка передала у Музей оригінальні матеріали: фото С. Крушельницької, зроблене у Аргентині; рукописи-листи Одарки Бандрівської, її парасольку та ін.

У 1960-1993рр. — Тамара Дідик провідна солістка Львівського державного театру опери та балету ім. І. Франка, у її репертуарі більше 52 партії. З 1975 вона народна артистка України. Гастролювала у Франції, Канаді, США, Фінляндії, Польщі, Німеччині, СРСР. З 1989р. — на викладацькій роботі (з 1993р. – доцент) на кафедрах академічного співу та народних інструментів Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка(до 2015р.)

Згодом, артистка подарувала у фонди Музею Соломії Крушельницької і свій архів, який складається з оригінальних фотографій, програмок виступів співачки, витинок з преси із публікаціями-рецензіями, особистих речей. Окрасою збірки є портрет артистки роботи художника Е. Гейнріха(1982р.).

Спілкуючись з Тамарою Дідик розумієш, що вона не лише талановита співачка, а й чуйна, емоційна і дуже скромна жінка. Мабуть тому, про своє особисте життя та сценічної діяльності, артистка завжди розповідає стримано. Натомість, з великою пошаною та любовֹ’ю згадує про Олександра Врабеля, чоловіка та партнера по сцені, архів якого вона зберегла і теж передала у фонди Музею.

Олександр Врабель (нар. 26.02.1931р на Закарпатті — помер 06.05.2002р. у Львові) — баритон з глибоким, оксамитовим тембром. Студентом Львівського інституту фізкультури, гордість спорту, почав навчатись у Львівської консерваторії, щоб у майбутньому підкорити сцени театрів тодішнього СРСР, Польщі, Німеччини, Угорщини, Болгарії, Фінляндії, Індії, Канади, США. У консерваторії він потрапив у клас відомого співака і чудового педагога Олександра Курдидика-Карпатського. Ще під час навчання став солістом Львівського театру опери та балету ім. І. Франка, де невдовзі успішно виконав провідні баритонові партії.

У 1959 році молодий співак став лауреатом І Всеукраїнського конкурсу вокалістів, у 1962р – дипломантом Всесоюзного конкурсу ім. М. Глінки, а в наступному. – лауреатом Міжнародного конкурсу молодих оперних співаків у Софії (Болгарія).

Звичайно, що з таким перспективним артистом, хотів би співпрацювати не один театр на теренах тодішнього Союзу. О. Врабеля вважали найкращим Євгенієм Онегіним в однойменній опері П. Чайковського. Саме у цій партії 1965 року артиста запросили виступати на сцені Большого театру у Москві. Його партнеркою тоді була Тереса Стратас, знаменита солістка Метрополітен-опера. Проте Олександр Врабель залишався вірним Львову: виступаючи на сценах усіх оперних театрів, завжди повертався до рідного міста. Понад 35 років співак віддав Львівському театру опери і балету. На його сцені створив близько 60-ти різнохарактерних образів з українського та світового оперного репертуару.

З 1978 року О. Врабель успішно поєднував сценічні виступи із викладацькою роботою на кафедрі сольного співу Львівської консерваторії, а від 1993 – повністю віддає себе педагогічній праці. Т. Дідик та О. Врабель разом прожили 34 роки.

Завдяки багатолітній наполегливій праці Тамари Дідик, зібрано понад 20 спогадів про артиста. Це спогади учнів артиста, тепер уже знаних співаків Миколи Блаженка, Миколи Швидківа, Василя Понайди, Степана П’ятничка, Андрія Хавука, Олександра Теліги та ін., людей, які уже відійшли у вічність, народних артистів України Дмитра Гнатюка, Володимири Чайки, диригента Степана Стельмащука. Оригінали цих спогадів, разом з архівом Олександра Врабеля (а це понад 200 одиниць збереження!) Тамара Дідик передала у фонди Музею Соломії Крушельницької. Частина цих матеріалів (оригінальні фотографії, афіші, документи, особисті речі) була представлена на виставці «Олександр Врабель — легенда оперної сцени” (до 85-річчя артиста) у лютому 2016р.

Серед львівських митців другої половини ХХ – початку ХХІ століття, які примножили славу українського вокального мистецтва, вирізняється постать народного артиста України Володимира Ігнатенка.

Володимир Ігнатенко (нар.31.01.1940 року в с. Голубля (тепер Підлясек) біля Перемишля — помер 27 .11.2010 у Львові) – оперний співак (тенор).

У 1958-1965роках вчився на вокальному факультеті Львівської консерваторії в класі О. Бандрівської, пізніше – у М. Шелюжка. З 1964р. по 2010р – соліст Львівського театру опери та балету.

У репертуарі співака понад 70 опер, сотні творів малих вокальних форм. Як свідчить музична критика, артистові було притаманне глибоке прочитання того чи іншого твору, його виступи вирізнялися чудовою драматичною грою, “злиттям” із своїм героєм.

Гастролював у Польщі, Угорщині, Італії, Росії. У 1979 році Володимиру Ігнатенку присвоїли почесне звання “Заслужений артист України”, у 1990 – “Народний артист України”, нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня(2010р.).

З 1983 р. – митець на викладацькій роботі у Львівській консерваторії  ім. М. Лисенка (тепер ЛНМА), де у 1992 році став завідувачем кафедри академічного співу, професор.

Серед його учнів – відомі співаки, провідні солісти театрів, філармоній в Україні та за її межами: Тарас Іванів, Любов Качала, Роман Трохимук, Петро Радейко, Соломія Приймак, Анастасія Блик, Микола Корнутяк, Мар’яна та Галина Гаврилко та ін.

Із відкриттям Музично-меморіального музею С. Крушельницької у Львові Володимир Ігнатенко став постійним учасником вечорів-спогадів, конференцій, презентацій, концертів, урочистостей у Соломіїному домі. Саме від В. Ігнатенка ми почерпнули багато цікавої і цінної інформації про музичне та театральне життя Львова другої половини ХХ – початку ХХІ ст. До речі, він є автором-упорядником словника-довідника “На сцені Львівської опери».

10 лютого 2006р. з ініціативи друзів артиста у Музеї відкрилася виставка “Наш Володимир Ігнатенко”, яка і дала поштовх до передачі архіву співака. Кожен експонат виставки – це не лише частинка історії сценічної діяльності співака, але й окрема сторінка культурного життя України. Пам’ятним є фото 1957 року, на якому зафіксовано момент постановки опери С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм” у селі Рудно (біля Львова). Виконавці – родина Ігнатенків. У ролях Султана та Імамма – 17-річний Володимир. Історичною цінністю є світлина, на якій зафіксовано зустріч Івана Козловського із солістами Львівського оперного театру після постановки опери “Ернані” Дж. Верді у Москві 1971 року (партію Ернані виконував В. Ігнатенко).

Після закінчення експонування виставки усі матеріали артист передав у депозит Музею, а згодом і весь свій архів, а це більше сотні фотографій, афіш, документів, які у майбутньому поповнять фонд музичних діячів (фМД)

Виставка “Наш Володимир Ігнатенко” започаткувала надходження у фонди Музею матеріалів не лише з особистого архіву співака, а також – його партнерки по сцені Ніни Тичинської (1942-1989).

Тичинська Ніна (нар.14.01.1942 на Донеччині — померла 05.12.1989 у Львові) – одна з провідних солісток (сопрано) Львівської опери 60-80-х років минулого століття, наймолодша заслужена артистка України (1972).

Закінчила Київську консерваторію (клас проф. Р. Разумової). Солістка Ансамблю пісні і танцю Київського військового округу.

Природні дані, відмінна вокальна школа, вимогливість до себе, відповідальність і надзвичайна працездатність забезпечили їй блискучу кар’єру оперної співачки.

У 1967-1989рр. Ніна Тичинська – солістка Львівського академічного театру опери та балету ім. І. Франка.

Гармонійно поєднуючи досконале володіння голосом із сценічною грою, співачка створила понад 50 неперевершених образів українського та світового оперного репертуару, а саме:Мирослава (“Золотий обруч” Б. Лятошинського), Татьяна (“Євгеній Онєгін” П. Чайковського), Донна Анна (“Дон Жуан” В. А. Моцарта), Єлизавета, Венера (“Тангейзер” Р. Вагнера), Ельвіра (“Ернані” Дж. Верді), Леонора (“Трубадур” Дж. Верді ), Мадам Баттерфляй (“Чо- Чо-сан” Дж. Пуччіні), Флорія Тоска (“Тоска” Дж. Пуччіні) та ін. Виступала також із концертами, монографічними музичними вечорами.

Гастролювала у Росії, Молдавії, США.

Її зірка яскраво спалахнувши, згасла на 48-му році життя. Остання робота артистки, в якій з особливою силою її драматичний талант – роль Анни в опері “Украдене щастя” Ю. Мейтуса.

Архів Ніни Тичинської нараховує150 музейних предметів, які висвітлюють не лише творчий шлях артистки, але і цілий період історії Львівського оперного театру. Наукові співробітники Музею, використовуючи ці матеріали підготували і провели дві радіопередачі (у 2007році) про співачку. Частково ці матеріали експонувалися на виставці “Королева сцени Ніна Тичинська” у лютому 2012 року, а також в телепередачі “Творчий портрет Ніни Тичинської” (редакція музичних програм Львівського телебачення).

Упорядковуючи архів В. Ігнатенка, ми виявили ще одне захоплення співака — колекціонування платівок. Як вокаліст артист удосконалював свою професійність, слухаючи на платівках голоси Федора Шаляпіна, Тітта Руффо, Енріко Карузо, Сельми Курц, Тереси Берганс, Петера Андерса, Лотте Леман, Єви Бандровської-Турскої, Маквала Каспрашвілі, Ренати Скотто, Георгія Бакланова, Ірини Архипової, Єлени Образцової, Галини Вишневськой, Монсеррат Кабальє та ін. Особливо цінними є альбоми плит із записами оперних вистав у виконанні відомих співаків і музикантів. Переважно, це платівки 60-80 рр. ХХ століття, випущені фірмами “Мелодія”, “Eterna”(Таллінн), “Balkantok”(Софія) та ін. Усю свою колекцію плит, а це більше 500 екземплярів, В. Ігнатенко подарував нашому Музею, з надією, що колись тут буде кабінет для прослуховування фонозаписів, відповідна апаратура для переведення записів із платівок на цифрові носії.

В архіві артиста є нотна бібліотечка вокальних творів для різних голосів. Значна кількість нотних видань потрапила до збірки Ігнатенка від його старших колег – Лідії Улуханової, Михайла Попіля, Андрія Поліщука, Тетяни Карпатської. Про це свідчать автографи, відбитки особистих штампів попередніх власників на обкладинках. У колекції – нотні видання різних років: від початку минулого століття і до 2000-х років. Особливо цінними є нотні рукописи. Серед них – рукописи творів композитора А. Кос-Анатольського з присвятами В. Ігнатенку.

Архіви співаків Тамари Дідик, Олександра Врабеля, Ніни Тичинської, Володимира Ігнатенка є цінним джерелом для вивчення історії оперного мистецтва та вокальної школи 2-ої половини ХХ — поч. ХХІ ст. Окремі матеріали з цих архівів експонувалися на тематичних виставках, що відбулися в Музеї Соломії Крушельницької , а також за його межами: “Вагнеріана Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові” (Київ), “До ювілею Великого Артиста” (до 140-річчя Ф. Шаляпіна), “Українські співаки в операх Джузеппе Верді”, «З історії  Міжнародного фестивалю оперного мистецтва ім. Соломії Крушельницької» ( Львівський оперний театр), «Музична Франкіана Музею Соломії Крушельницької» (Тернопіль, Івано-Франківськ),  “Скарби Соломіїного Дому” та ін.

Символічним є те, що Тамара Дідик, Олександр Врабель, Ніна Тичинська, Володимир Ігнатенко були учасниками перших Фестивалів оперного мистецтва ім. С. Крушельницької у Львові.

Олександра КИРИК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові

Список використаної літератури:

1. Ігнатенко  В. На сцені Львівської опери. Словник – довідник. – Л.: Сполом, 1998.- 80с.

2. Каталог тематичних виставок(2007-20011рр.) / Муз.-мемор. музей С. Крушельницької у Львові/ упоряд. Д. Білавич. – Львів: Кварт. 2011-224с.
3. Каталог тематичних виставок(2012-2016рр.) / Муз.-мемор. музей С. Крушельницької у Львові/ упоряд. Д. Білавич. – Львів: Растр-7. 2017.- 240с.
4. Лисенко Іван Словник співаків України. Київ: Рада: Ліга укр. меценатів; Джерзі сіті: В-во М. П. Коць, 1997.– 354с.
5. Логойда Мирослава. Володимир Ігнатенко. Життєвий та творчий шлях. – Львів: НВФ Українські технології, 2003.– 150с.

1. Терещенко  А Львівський державний академічний театр опери та балету імені Івана Франка – К., 1989.-

7. Фонди Муз.-мемор. музей С. Крушельницької у Львові.