Чи знали ви, що ваш рідний навчальний корпус за інших часів звався Палацом Справедливості? А чи здогадувались, що альма-матер колись була монастирем? До свого двохсотлітнього ювілею НУ «Львівська Політехніка» готує новий Архітектурний атлас, на сторінках якого читачів познайомлять із минулим та сьогоденням будівель Політехніки.
«Архітектурний атлас Національного університету «Львівська політехніка» стане розширеною версією атласу Богдана Черкеса, Юлії Богданової та Світлани Лінди, котрий вийшов у 2014 році. Останній, на подив Б. Черкеса, здобув популярність не тільки серед архітекторів. Ним неабияк зацікавились випускники Політехніки, ті для кого ілюстровані сторінки стали фрагментом власної історії, спогадами зі студентського життя.
Довідка: Богдан Черкес – доктор архітектури, професор, директор Інституту архітектури, завідувач кафедри дизайну та основ архітектури Національного університету «Львівська політехніка», академік Академії архітектури України і Саксонської Академії мистецтв, професор Віденського та Дармштадтського технічних університетів, член Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць
– Тож Богдане Степановичу, які особливості відрізняють новий архітектурний атлас від виданого у 2014?
– По-перше, новий атлас буде надрукований двома мовами: українською та англійською; переклад є повним, один до одного. По-друге, з’явились деякі матеріали про корпуси, що відносно недавно ввійшли в структуру Політехніки. Зокрема, йдеться про будівлі 19-о та 20-о корпусів. Над цим Архітектурним атласом працювали близько року. Знадобилося повністю переформатовати макет, бо тепер ми мали удвічі більше тексту. Ілюстративна частина вийшла зовсім інакша: викладачі Кафедри дизайну та архітектури виконали акварельні зображення практично кожного корпусу. Малюнки разом зі старими фото і кресленнями увійшли до видання.
– Чому вирішили зробити видання двомовним?
–Бачте, зараз відзначаємо двохсотліття «Львівської політехніки». Двісті років від часу заснування реальної школи, з якої, можемо сказати, виріс наш університет – у Політехніці буде багато іноземних гостей. До того ж, тут увесь час проводять міжнародні конференції. Я свого часу бував у Кембриджі, відвідував Massachusetts Institute of Technology (Массачусетський технологічний інститут – один з найкращих у США та загалом у світі серед технічних університетів – прим. К.Я). Побачив, що вони видали подібну книгу. Це мене великою мірою надихнуло, подумав: варто щось схоже зробити про Політехніку.
– Розкажіть, будь ласка, про найдавніші будівлі «Львівської політехніки»?
– Якщо ми говоримо про реальну школу, то її, фактично, немає. Бо коли в 1816 році Францом I був підписаний декрет про створення реальної школи, одразу розробили проект будівлі. Вона мала бути розміщена на проспекті Свободи, де сьогодні Національний музей. Але час ішов, грошей на будівництво особливо не мали. Через це Політехніка в першій половині ХІХ століття нерідко мусила змінювати адресу, якось навіть винаймала приміщення міської ради. Лекції проходили в будинку Даровського, у деяких приміщеннях на Театральній та Вірменській. У 1872 році було прийнято рішення про будівництво Головного корпусу. З цієї точки зору, серед навчальних корпусів саме Головний, поруч із ним хімічний, є найдавнішими.
Однак, поміж будівель «Львівської Політехніки» трапляються і колишні монастирі, споруджені у ХVII-XVIII століттях. Справа в тому, що за радянських часів дуже велику кількість монастирів віддали під навчальні та лікувальні заклади. Так сталося, на приклад, з монастирем Магдаленок при костелі Святої Марії Магдалени: він став одним з наших навчальних корпусів.
– Як щодо «Академічного дому політехніки», зведеного в 1895, чи справді він став першим у Львові студентським гуртожитком?
– Чи був він найпершим – це дуже складна тема. Бо на приклад, гуртожитки при семінаріях також можна вважати студентськими гуртожитками. Стосовно Дому політехніки, він особливий саме тим, що спроектований як гуртожиток. То був великий успіх для тодішньої Політехніки створити настільки комфортні умови для навчання і відпочинку студентів. Пізніше навколо нього розбудували студентське містечко. Яскравим періодом, якщо говорити про будівництво гуртожитків, були 60-і роки минулого століття. 10-й, 4-й, 6-й гуртожитки побудовані в цей час. У 70-х роках почали зводити найкращі, за рівнем умов, гуртожитки. Оснащені всіма комунікаціями. Студенти жили по 2-3 людини в кімнаті, звісно, мали кухню, ванну, душ, туалет, кожен тиждень змінювалась постільна білизна. Це були не просто блискучі гуртожитки, а одні з найкращих, які я бачив у світі. Ще нормальні умови були у 80-х роках, але тоді вже не так багато не будували. Після 80-х якість проживання в гуртожитках все падала, падала, падала.
– Найновіші навчальні корпуси, певно, також споруджені в останні десятиліття ХХ-о?
– Найновіші корпуси звели у 2-й половині 70-х років. Напевне, останнім зі збудованих корпусів є комбінат харчування. Зараз ми вже не потребуємо нових будівель. Натомість, якщо живемо в історичному місті, мусимо слідкувати, щоб ті, котрі є не знищилися.
Політехніці доводиться вкладати колосальні кошти в реставрацію, утеплення старих будинків, заміну комунікацій, заміну вікон. Сьогодні практично всі корпуси потребують ремонту. У критичному стані перебуває 19-й. (будівля на вулиці князя Романа 1/3, споруджена у 1891 році за проектом Франциска Сковрона, Будинок Крайового Суду, має іншу назву – Палац Справедливості – прим. К.Я). Щоб запобігти руйнуванню цієї архітектурної пам’ятки, треба капітальний ремонт, а без державної підтримки «Львівська політехніка» не подужає таких витрат.
Звісно, на реставрацію постійно виділяються кошти. Найновіший з відреставрованих корпусів – це 33-й корпус на Театральній. Я не можу сказати, що це наново збудований корпус, але все зроблено фактично «з чистого аркуша» коштом Політехніки.
– Чи відчутна зміна архітектурних стилів в ансамблі корпусів?
– Архітектурний ансамбль «Львівської політехніки» формувався відповідно до загальних процесів у забудові міста. Ми бачимо тут в історичній частині, неоренесансні зразки. Є корпуси епохи модерну, будівлі міжвоєнного часу. Певно, найбільше збудовано в другій половині 60-х, на початку 80-х років ХХ століття. У той час домінував, назвемо його так, радянський функціоналізм.
– «Львівська політехніка має відпочинкові бази далеко за межами Львова, де саме?
– На жаль, одна з найкращих відпочинкових баз була в Криму – в Алушті. Головним архітектором був Віктор Лаврентійович Кравцов. Великий комплекс житлових приміщень, прекрасний японський сад, їдальня, спортивний комплекс… Ці угіддя щороку приймали близько 2000 студентів. У 1954, коли Крим передали Україні там були лише скелі. Декілька поколінь політехніків розбудували ці корпуси. Але тепер через анексію Крим все занепадає. Друга база в Коблево (Миколаївська область – прим. К. Я) страшно популярна останніми роками, мабуть, саме через втрату Алуштинської. Також відома база в Славському біля Львова.
– На яку аудиторію розрахований Архітектурний атлас «Національний університет «Львівська політехніка»?
–Я думаю, на широке коло читачів. Видання начебто фахове: архітектори та історики можуть знайти у ньому плани, фасади, креслення. Але ж архітектура – не тільки наука, а й середовище, що нас оточує, так само живе, як і людина, людина підсвідомо пов’язує себе з ним. Якщо ви навчались у 19 корпусі, будете все життя пам’ятати 19-й. Якщо ваші батьки, бабці чи дідусі вчилися у 1-у, їхні спогади завжди повертатимуть їх до 1-о, їм буде приємно отримати від вас у подарунок такий Архітектурний атлас .
Спілкувалась Ксенія ЯНКО
