Цією публікацією розпочинаємо знайомство читачів Фотографій Старого Львова із працею про архітектуру та мистецтво Львова відомого українського архітектора, графіка та мистецтвознавця Володимира Січинського.
Дану статтю, що охоплює архітектурну історію Львова від княжих та до нових часів, було надруковано у Ювілейному Збірнику “Наш Львів. 1252-1952” (Ню Йорк, 1953. Видавництво “Червона Калина”). У першій частині, яку публікуємо сьогодні, мова йтиме про мистецтво Львова часів княжої доби (оригінальність тексту збережена).
Архітектура і мистецтво Львова
Місто Львів, – як осередок мистецтва, – тема незвичайно широка і головно різноманітна. В історії розвитку українського пластичного мистецтва, львівські пам’ятки, і зокрема архітектура, відограють поважну ролю, а в деякі періоди, особливо добу ренесансу, займають першорядне місце. Також у повоєнних часах 1920-1945 років, значення Львова, як осередка українського мистецького життя, було особливо важне і відповідальне.
Цікавою особливістю львівського центру, вже з найстарших часів, було постійне спрямування його творчих снаг у бік ужиткового, промислового мистецтва, де спостерігаємо поважні досягнення в таких ділянках, як металеве виробництво,ювелірство, кераміка, гафтярство, сницарство (різьблення по дереву – ред.), а в новіші часи ґраверство, літографія, ужиткова графіка.
Найстарший український Львів був розташований навколо первісного княжого замку на горі, яка в ХVІІ стол. звалася «Лисою». Цю гору з «Кальварією» в пол.. ХІХ ст. зовсім розкопали для плянтацій нового парку «Високого Замку».
Первісно «На Підгородді» був Ринок і щось коло 10 церков – Миколи, Теодора, Якова, Параскеви, манастир Онуфрія, Івана Христителя, Воскресення, Спаса. Не бракувало на Підгородді і «Браги» с.т. коршми, яка «уславлювала» Львів ще й в ХV столітті…
Всі церкви первісного Львова або пропали без сліду, або наново перебудовані. Виняток становить одинока церква св. Миколи на «Волинській дорозі», згодом Жовківській вулиці. Як виявили досліди автора цих рядків, переведені на місці в роках 1934-1935, долішні частини цієї замкової церкви походять із старокняжих часів, себто церква була побудована перед 1340 роком, а відбудована в 1701 році. Церковна громада св. Миколая стала славною тим, що тут постало в ХV ст. одно з найстарших в Україні братств. В ХVІІ стол. воно мало свою школу й лічницю та своїх представників централі львівських Братств – Ставропігії, з якою, як згадують документи, «во всем одностайне, вірне а неодступне аж до сконченія» боронило «право своєї нації»!
Архітектура церкви св. Миколи, що напевно служила придворною церквою князів, в українському мистецтві має рідкий приклад центрального заложення, з гостролучними формами луків (арок), що мають деякі аналогії з балканськими будовами Істрії і Далмації. У своєму первісному просторовому обємі, давала особливу суцільність і ясність формЮ гармонійно повязаних в одну цілість, з великою динамікою легких луків і лінійЮ що стримлять вгору, в просторінь.
На Підгородді, де замешкували городяни, було чимало різних ремісників, зокрема майстрів металевих виробів та ювелірів. І коли в 1340 р. польський король Казимир зруйнував львівський замок і пограбував скарби, то серед цінних річей, напевно були праці львівських майстрів. Після тої чорної дати 1340 року, княжий замок і старе місто ніколи вже не були відновлені, а центр міста перенісся на Новий (сучасний) Ринок зі славною Руською вулицею. Навколо нового Ринку станули нові будови і там скупчилося ціле культурне і мистецьке життя міста.
Одні з перших будов нового Львова були церкви св. Юра і Вірменська. Перша була розібрана в 1743 р., а її незначні рештки-фундаменти знайдені підчас ремонту сучасної будови в рр. 1932-1933.
Вірменська кафедральна церква, як подає львівський хроніст Зіморович, побудована в 1363 р., подібного заложення і стилю, до церкви св. Юра . Це тринавна будова з трьома апсидами і одною банею посередині – с.т. типова для української архітектури старокняжої доби (Київ, Чернигів, Галич), з деякими рисами гостролучного стилю. Одначе консервація і реставрація цієї памятки були зовсім не відповідні, не зважаючи на всі німецькі і польські консерваторські уряди і знавців старовини. І так починаючи з1905 р. реставратори намагалися конче надати будові «вірменського стилю», придумуючи для того спеціяльні форми й прикраси. Знову ж 1924 р. привезли декоративні різьби з розібраного у Варшаві російського «собору», початку ХХ століття, і ними «прикрашували» Вірменську катедру!.. Що ця памятка належить таки українському мистецтву, доказують найкраще, відкриті В. Янушем 1927 р. фрески-фрагменти «Пантократора», святих Якова і Прохора. Вірменські фрески – це найстарші знані фрески української малярської школи ХІV-ХV стол., що створила великий цикль монументальних розписів на польських землях (Краків, Люблин, Сандомир).
Ґотичний Львів, з оборонними мурами, вежами, брамами, ратушем і міщанськими будинками, загинув під час великих пожеж міста в роках 1527 і 1571. Фраґменти гостролучного, ґотичного стилю дещо залишилися в нутрі будинків на Ринку, числа 25 і 28 та від знайдених під час реставрацій роках 1934-1935: на Рину ч.ч. 4, 16, і 45, Вірменській вулиці ч.ч. 25, 31 і 45. Деяке поняття про старий Львів, включаючи і замкову чи то «Лису гору», дають на гравюри міста у виданні «Цівітатес орбіс террарум» (Кельни 1617) і в книжці А. Целлярі 1659 р.
Перша у Львові латинська парохія Марії Сніжної була заложена німецькими ремісниками, яких спровадив ще король Казимир. Цим костелом користувалися довший час і поляки, що напливали з Польщі. Також латинську катедру заложили і будували німці. Розпочато будову в останніх роках ХІV ст., але ще в кінці ХV стол. не була вповні закінчена (майстри Ґонзаґе, Рабиш зі Шлеська, Ґром, Блєхер). В ХVІ-ХVІІ стол. катедра була розбудована, з ознаками ренесансового і бароккового стилю. Щойно в поч. ХVІІ ст. поляки розбудували свої власні храми. Крім майстрів німців, були також архітекти родом зі Шлеська, Моравії,Чехії (Бенеш 1474 р.). Відоме також імя українця Ничко, що вмер в 1384 р.
Деякі ґотичні риси зустрічаємо в жидівських синаґоґах, хоч вони й новіших часів кін. ХVІ ст.: «Золота Ройза» і Нахмановича.
Ужиткове мистецтво, що так високо стояло в старокняжу добу, знайшло свій широкий розвито в ХІV-ХV століттях. Якраз Львів у цю добу став найбільшим центром ремісничого виробництва всіх видів ужиткового мистецтва,як вироби з металю, дерева, глини, ткацтво тощо. Особливе значення мали цехові організації, що розвивалися на зразках західньо-европейських та були важливим чинником не тільки мистецької праці, але відограли помітну ролю в житті національно-громадському і політичному.
Вже з 1384 р. маємо імя львівського ювеліра Ячка Русина, з 1382 р. відливача дзвонів Ніколя, з 1426 р. людвисаря (ливарника – ред.) Валентія, з 1493 р. людвисаря гармат Вассермана.
Цінним зразком львівського мистецтва відливання з металю, є славновісний дзвін св. Юра, зазначеною датою 1341 року. Це найстарший, збережений дзвін на Україні і одинока автентична памятка Львова з доби державної незалежности!
Продовження буде…
