В пошуках цікавого недільного кавового допису, часто мені доводиться перегортати сотні, а часом навіть тисячі сторінок книжок та періодики. Ось і цього разу, пошуки цікавинки зайняли багато часу, але воно того вартувало. Отже, разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися своїми знахідками.
Ця розкішна стаття була надрукований в рубриці “Сторінка без політики” в газеті “Діло” від 31 грудня 1938 року. Для збереження атмосферності залишаємо текст без змін і правок.
Арабські церемонії. Бенкет в арабського вожда
Мандрівні арабські племена, які мандрують по арабській пустині, до нинішнього дня придержуються традиційних звичаїв. Подорожник, який у мирних справах зайде до табору кочовиків, може напевно числити на те, що його приймуть якнайчемніше та з найбільшою гостинністю, з гостинністю, якої не знають в Европі.
Для араба гість це свята особа. Отже в першу чергу подорожного приймають філіжанкою кави перед шатром вожда, голови роду. Пиття кави злучене з традиційними церемоніями. Чарку з кавою треба держати у правій руці, бо якби навіть хтось лиш сягнув по неї лівою рукою, вважають це великим нетактом. Пити мусить гість малими ковтками та, борони Боже, не похвалити кави. Вдоволення треба виявити у сміхом і конче попросити ще одну чарку кави, що означає, що кава гостеві справді смакувала.
При каві всі сидять на дивані. Коли гість випє каву, не сміє поставити філіжанки на диван; гість мусить тримати її в руці, доки господар, або хтось із прислуги її не відбере. Той звичай має своє оправдання. Густа арабська кава залишає по собі плями, шо їх дуже важко булоб відчистити. Коли гість поставив би філіжанку на диван, міг би його поплямити. Дивани арабських начальників здебільше старовинні й дуже дорогі.
Хоч араби-кочовики миють своє начиння тільки піском, бо вода у пустині є надто дорогоцінною рідиною, щоб її можна було вживати до миття начиння, філіжанки, в яких подають каву зовсім чисті. Господар смертельно образився би, якби гість оглядав філіжанку. Один англійський дипльомат, який вів переговори з одним із наймогутніших арабських племен, стратив зовсім довіря арабів та не виконав свого завдання, бо коли арабський вожд почастував його кавою, він оглянув філіжанку та витер її беріг хусточкою.
Підчас кави не лицює говорити про якінебудь інтереси; говорять тоді лиш про байдужі справи.
Кава це лиш вступ до справжнього бенкету. Коли гість пє каву, жінки з гарему господаря приготовлюють у шатрі справжнє прийняття, на яке складається: риж варений в козячім молоці та баранина, краяна на малі кусні, яку підливають гострими або солодкими юшками. Всі їдять пальцями, сягаючи до спільної миски. При тому гість мусить памятати, що по їжу можна сягати лиш лівою рукою, бо правою араби… обтирають ніс.
Отже треба спершу сягнути по риж, набрати його в долоню, зробити з нього кулю та від так помачати в юшці, яку теж подають в одній, спільній мисці. Щойно, коли гість зїсть риж, бере мясо. Підчас їдження панує повна тиша, що її перериває лиш прицмоуквания язиком, на знак що гостям їжа смакує. Таке прицмокування – це своєрідний арабський добрий тон при столі.
По бенкеті заможніші господарі дають гостям воду заправлену мяткою, щоб нею виполокати рот та полають воду до рук в мисочках. Вода до рук – це на пустині вибагливість, яка межує майже я марнотратністю бо водою там Дуже дорожяться. Бідніші араби миють собі по їлженню руки… піском.
Коли гості скінчать їсти, господар визолить їх із шатра, полає перед шатром каву та нарґілі, значить люльки прикріплені до великих начинь з водою. Дим переходить крізь воду та має особливо приємний смак для курця. Підчас курення нарґілі всі мовчать. Коли гості викурять наргілі, господар виносить перед шатро кілька килимиків та подушок, кладе їх по тому боці шатра, де є сяка-така тінь і просить гостей трохи передріматися.
Підчас курення нарґілів та пиття кави, в шатрі їдять за той час домашні останки страв, що їх залишили гості. Відтак прислуга виносить собакам кости.
Щойно по цілому бенкеті, по каві й по викуренню нарґілі та по дрімці подорожний має право говорити про інтереси, які його привели до господаря.
І про такі традиції писало Діло понад вісімдесят років тому. За цей час змінилося багато. Але одне залишилося незмінним – це любов кави.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
- Арабські церемонії. Бенкет в арабського вожда // Діло. – 1938. – Ч. 291 ( 31 грудня ) – С. 6.
