225 років тому, 16 лютого 1790 року у Відні народився знаменитий львівський скульптор Антон Шімзер (Schimser, 1790–1838). Разом з тирольцем Гартманом Вітвером (1774–1825) він створив у Львові перших десятиліть ХІХ століття чимало монументально-декоративних творів у стилях класицизму й ампіру, які донині прикрашають один із найгарніших некрополів Європи – Личаківський цвинтар.
Скульптор Юліан Марковський у своїй книжечці про пам’ятки Личаківського цвинтаря (Markowski J. Cmentarz Łyczakowski w opisie pomnikowych rysow z cmentarzy lwowskich Władysława Ciesielskiego. – Lwów, 1890) нарахував 15 робіт А. Шімзера. Інші дослідники вважають, що цвинтар оздоблюють 18 пам’ятників роботи цього скульптора.
На полі 2 за кількома кипарисами височіє витончена постать янгола з факелом. Це пам’ятник на могилі Марії Катерини Шодуар (Chaudoir), яка померла 1821 року у 82-річному віці – на триметровому постаменті ангел, величний і спокійний, звичним рухом гасить факел життя. На творчість Антона Шімзера мав незаперечний вплив чільний представник європейського класицизму, вже згаданий нами італієць Антоніо Канова, з яким молодий митець зустрічався під час перебування в Парижі та Римі. У його композиціях відчувається зацікавлення (як і в Канови) античним образом смерті як натуральної, всеохоплюючої невідворотності, лагідної і повної достойного спокою. Тому Ангели Смерті у Шімзера з лагідним усміхом гасять смолоскип життя, ніяких страхітливих аксесуарів (мечів, кіс, черепів) вони не мають. Шімзера цікавили багатофігурні композиції, що вільно стоять, застиглі на півкроку.
На цьому ж полі, в тіні каплиці Адамських, є могила Петронелі Кульчицької (померла 1820 року), пам’ятник якій приписують Гартману Вітверу (хоча в деяких деталях фахівці впізнають руку Антона Шімзера). Це постать скорботної жінки, яка оперлася на постамент з урною, покритою флером.
У глибині поля 2 привертає увагу янгол, що оперся на урни на могилі “Леося”. Крилатий Гіпнос сидить біля двох урн, ніби відпочиваючи, щоби полетіти далі. Авторство надгробка, що належав родині Остерманів, приписують Антону Шімзеру. 1896 року під ним поховали однорічного Леося Маріанека (відтоді пам’ятник відомий як “надгробок Леося”), і на ньому з’явилася мармурова таблиця-епітафія: “Нікому за життя він Прикрості не справив – До батьків всміхнувся, Дотепом забавив. Скаржився він часом, Мов мале ягнятко. Відійшов – з ним наше Щастя без остатку”. Цоколь пам’ятника оздоблений трьома великими плоскорізьбами гербів, в яких повторюється мотив орла.
Поруч – закрита деревом та гробівцем Добровольського ледь помітна плакальниця на могилі Софії Зіґель з роду Шартель (померла 1821 року, маючи 24 роки) – молода жінка, яка стоїть із закладеними перед собою внизу руками, з обличчям повним меланхолії, з прикритими повіками, радше нагадує садово-паркову скульптуру. Цей поширений сюжет, притаманний і творчості Антона Шімзера, хоча не виключено, що автором цієї скульптури міг бути Гартман Вітвер.
На полі 2 бачимо цілий скульптурний ансамбль над родинним похованням Гофманів і Фоґелів авторства братів Шімзерів. Пам’ятник, на стелі якого зображені сплетені тілами генії у тріумфальному танці, встановлений, ймовірно, на могилі Христофора Фоґля або 61-річного Ґеорґа (Жоржа) Гофмана, першого власника готелю “Жорж”, що називався тоді “De Russie”. Виконаний пам’ятник між 1826 та 1831 роками. Надгробок з ліричним ангелом, який у ніші едикули прикрашає урну вінком із квітів, створено близько 1823 року. Кам’яна постать жалібниця, що з вінком у руках і в жалобному вельоні сидить під колоною, увінчаною урною, – встановлена, ймовірно, у 1825–1826 роках на могилі Аполлонії Гофман, дружини власника готелю, померлої, згідно з записами у цвинтарних книгах, 2 травня 1825 року. Символіка цих пам’ятників завжди викликатиме захоплення і приваблюватиме загадковістю.
Поширений сюжет у творчості Антона Шімзера – постаті жінок у жалобі, оперті на колони або постаменти. Одна з них є на могилі Катерини Ґразель (†1817) на полі 2. Цей тип жінок-«плачок» характерний для класицистичних надгробків періоду 1820–1830 років. У них відчувається вплив А. Канови на творчість Шімзера.
При алеї між полями 7 і 6 стоїть арка з двома левами на могилі цісарського губернатора Галичини та Володимирії, барона Франца фон Гауера (1757–1822). У своїй архітектонічній подачі пам’ятник нагадує вхідну браму до єгипетського храму: великий вінок з лаврового листя на фронтоні брами, що символізує силу, віру, гідність і правоту, обрамлює таблицю з латинським написом, розміщений над входом. Сам вхід стережуть два великі леви: один дрімає, а другий пильнує, щоби ніхто не потривожив спокій померлого. Зразком для цього пам’ятника вважають надгробок Папи Климентія ХІІІ (автор А.Канова) у соборі Св. Петра в Римі.
Автором пам’ятника є Антон Шімзер (він також автор епітафійного пам’ятника Францу фон Гауеру в Домініканському костелі у Львові). Вплив Антоніо Канови позначився на створенні і цього пам’ятника.
На полі 7 – фігура «плачки»-жалібниці на невідомій могилі. Польський дослідник Станіслав Ніцєя приписує авторство скульптури Шімзерам. Ліворуч, серед папороті, на невідомій могилі стоїть скульптура жалібниці з клепсидрою авторства Антона Шімзера або Гартмана Вітвера.
При алеї між полями 8 і 7 бачимо саркофаг на могилі Петера Стефані (†1826). Пам’ятник виконаний в майстерні А.Шімзера – на постаменті, що нагадує труну-човен, стоїть урна, накрита флером, а з боку сидить жалібниця.
На полі 8 виділяються пам’ятники з вапняку, виконані на замовлення вже знайомої нам купецько-банкірської родини вихідців із Моравії Гауснерів (це будинок їхнього банку на теперішньому проспекті Свободи, 1-3, як ми пам’ятаємо, оздоблював Антон Шімзер).
Найстаріший пам’ятник (зрізана піраміда – циппус) стоїть на могилі померлого у 26 років Йоганна Гауснера-сина (†14.12.1811). У своїй артистичній подачі має елементи, подібні до відомого надгробка родини Стюартів у базиліці Св. Петра в Римі, виконаного Антоніо Кановою. Під епітафійною таблицею між трьома колонами з іонічними капітелями є плоскорізьби жінки, що молиться, та жалібниці з урною, накритою флером. На вершку циппуса бачимо скульптурне зображення крилатої кулі – символ купецької мобільності, на якому часом зображують Меркурія.
Через 11 років після смерті сина помирає Йоганн Гауснер-старший (1752–1822). Шімзер виконав на його могилі пам’ятник, використовуючи біблійні оповіді. На масивному постаменті – 4 наріжні постаті херувимів з розпростертими крилами оточили велику скриню, ніби оберігаючи її від недоброзичливих поглядів. Ампірний верх увінчує ваза з плоскорізьбами лебедів. Античні автори зазначали, що лебідь любив музику і, вмираючи, співав чудову пісню, тому він, певно, асоціювався з Аполлоном. Інше джерело каже про те, що лебідь є символом білого кольору та божественного сяйва істини.
На полі 9 (ближче до алеї) бачимо нагробок авторства Антона Шімзера на могилі Антонія Едмунда Кріґсгабера (†1828). Постать жалібниці застигла у позі терпіння та благання.
Далі при алеї між полями 16 і 9, в тіні високого кипариса, збереглася ще одна робота А.Шімзера – на могилі банкіра Теодора Косса (†1823). До засмученої жінки, яка схилилася в невтішному горі на постамент, простягає рученята мала дитина.
На полі 10 біля каплиці стоїть пам’ятник на могилі Браєрів, Тренклів, Вайґлів – сім’ї власників транспортного підприємства та Браєрівки (тепер околиці вулиці Б.Лепкого). Ймовірно, скульптурна композиція замовлена ще за життя власників, бо, згідно з цвинтарною книгою середини ХІХ ст., поховання здійснені після 1836 – року смерті автора пам’ятника А.Шімзера. Для нас є цікавою символіка пам’ятника: бог сну, крилатий Гіпнос, в діадемі з маківок, тримає за руку засмучену жінку. За ними йде похилений хлопець (геній життя) і тримає в руках лакрімаріум, повний сліз – персоніфіковані смерть, смуток і біль.
Йозеф Браєр (Breuer, 1808–1877) прибув із Сілезії 1826 року й став у Львові заможною людиною: банкіром, землевласником, засновником транспортного підприємства. У 1853 році був обраний президентом Львівської торгово-промислової палати й представляв її в 1860-х роках у Галицькому сеймі й австрійському Райхсраті (парламенті). Цісар Франц Йосиф І відзначив заслуги Й.Браєра Орденом Залізної Корони та надав йому в 1873 році шляхетський титул лицаря фон Бертеміліана (Ritter von Bertemilian) за іменами його дітей – Берти, Еміля та Яна. На родовому гербі переважають цісарські жовті й чорні барви, а також зображений Лев з міського гербу.
Дружина Йозефа – Йоганна Браєр (1821–1905), з дому Тренкель була фундаторкою дитячих сиротинців, а також опікувалася політичними в’язнями після поразки польського повстання 1863 року. А син Еміль (1838–1913) розпарцелював і забудовував на своїх родинних землях майбутню вулицю Браєрівську.
Разом із Браєрами похований знаний у Львові хірург, професор університету Григорій Зембіцький (1852–1915).
Ще перед каплицею трифігурна композиція на могилі Юліани Нефатер з дому Шабінгер (напис на надгробку: “Juliana geborne Schabinger”): богиня ночі заступає дорогу молодій жінці, що спускається по сходах, і знімає з її голови зірчасту корону життя. Заскочена зненацька жінка хоче притримати корону рукою, що символізує передчасну смерть. Збоку стоїть крилатий хлопчик – геній смерті. На голові він має діадему з пломеніючим вогником вічності, а у руках тримає пальмову гілку – символ нагороди. Філософія надгробку: нагороду треба заслужити вірою, працею, покірністю – смерть є чимось натуральним у людському житті.
На східній частині поля 10 – могила 28-річної Амелії Ґолебської з Шиців. На ній – скульптура чоловіка у давньогрецькому строї, який тримає за руку дівчинку. З іншого боку постаменту з урною – друга дитина, яка втирає сльози. Авторство нагробка приписують Г.Вітверу та А.Шімзеру.
Поруч, під деревом бачимо відновлений 2010 року гробівець Гартманів. Його прикрашає чудова скульптура жінки, що спирається на урну. Ю.Марковський припускав, що її автором міг бути Антон Шімзер.
При початку алеї між полями 14 і 19 привертає увагу великий кам’яний ампірний саркофаг на могилі Йоанни з Рушковських Боґґофвунд, виконаний Антоном Шімзером. На пам’ятнику можна прочитати тільки частину дати буквами MDCCC… Пам’ятник, у вигляді саркофагу з виступаючим гзимсом, прикрашають на наріжниках голови левів. На фронтоні два ангели тримають вінок із троянд і братчиків. На протилежній стороні саркофагу напис “Anton Schimser FE”. На бічних стінах розмішені композиції “Charitas” – молода жінка пригортає до себе двох дітей та “Pietas” – алегорія побожності, постать жінки, яка склала руки в молитві.
З другого боку алеї, на полі 19, прихилившись у відчаї до колони, закам’янів на постаменті скорботний чоловік в античному одязі. Біля його ніг – великий щит з барельєфним зображенням родових гербів. На постаменті пам’ятника автор зобразив траурну церемонію оплакування небіжчиці великою родиною, зібраною біля труни. Епітафійна таблиця на пам’ятнику втрачена. Ю.Бірюльов вважає, що це робота Антона Шімзера 1820-х років на могилі Розалії Мєленєвської з Ґросс-Рипінських (1781–1819).
На надгробку поруч збереглася таблиця, що тут похована Францішка з Моравських Стшелецька (primo voto – Соколовська, 1820–1893). Ю. Бірюльов згадує про нагробок без таблиці на полі 19, на якому стояла постать чоловіка в античних шатах, який спирався на п’єдестал з урною. Юліан Марковський писав про такий пам’ятник на могилі Марії Стшелецької, який він приписував до творчості Антона Шімзера. Від того часу скульптура чоловіка втратила голову. Втрачена стара таблиця, але під нею ще можна розпізнати родинні герби “Топор” та “Новіна”.
Трохи віддаля, на полі 15, стоїть повернутий боком до алеї нагробок з барельєфом плакальниці на могилі Емануїла Ільського (1809–1833). Встановлений пам’ятник із найстарішим (1833) на цвинтарі зі збережених з кириличним написом (галицькою руською мовою). Його автором вважаються Антон чи Йоганн Шімзер. Барельєф на стелі, увінчаній двома акротеріями, – композиційно вдало вписана постать жінки, яка сидить, схиливши голову на колону з урною, прикрашеною вінком, і сумує за втратою коханого юнака.
На краю поля 15 привертає увагу надгробок Станіслава Зарванського (1765–1834). На високому постаменті Гіпнос гасить смолоскип і плаче над урною. Виконали пам’ятник Антон Шімзер і його фірма.
Біля алеї між полями 15 і 13 стоїть мала скульптура бога сну Гіпноса на могилі 26-літньої Марії Дєбель-Круа (†1834), виконана Антоном Шімзером.
На полі 22 – одна з останніх робіт Антона Шімзера (1790–1836) на могилі Йозефи Моравець (†1836). На ній зображений на повний зріст вдівець спирається на постамент, а до нього тулиться мала дитина. Скульптура має добре вимодельовані деталі, від неї віє спокоєм і лагідним настроєм.
На алеї між полями 67 та 68 привертає увагу перенесений з ліквідованого Городоцького цвинтаря надгробок хірурга, професора медицини Львівського університету Йоганна (Яна) Махана (1764–1824). Авторами надгробка зі скульптурою «плачки», яка в жалобі обіймає урну, прикрашену вінком і вільно задрапіровану, вважаються Гартман Вітвер і Антон Шімзер. Народився Я.Махан 16 травня 1762 року в місті Вамберк (Чехія). Закінчив медичний факультет Віденського університету (1787). Працював помічником хірурга у Львові (1787–1790), професором акушерства (1790–1807, 1815–1824), спеціальної патології та хірургії (1793–1815) Медико-хірургічного інституту Львівського університету. Помер 16 грудня 1824 року.
А ще один пам’ятник родини Маханів опинився на Янівському цвинтарі на розі поля 31 біля могили Св. архиєпископа Більчевського. Він створений скульптором Антоном Шімзером у 1816–1820 роках на могилі Юзефи Махан (†1815) – доньки вже згаданого професора медицини Йоганна (Яна) Махана. Цей нагробок у стилі ампір з фігурою плакальниці стояв спочатку на Городоцькому цвинтарі і був перенесений після його закриття на Янівське кладовище на поч. ХХ століття.
Антон Шімзер помер 5 серпня 1838 року. Похований на 11 полі Личаківського цвинтаря. На його могилі височіє обеліск, верхня частина якого має по кутах лев’ячі лапи, сперті на постамент, внизу якого розміщений барельєф Музи. Вона в скорботі опустила знаряддя скульптора – молоток, а поруч лежить незавершене погруддя. На надгробку напис: “Akademischer Kunst-und-Historien Bildhauer, geboren 16. Februar 1790, gestorben 5. August 1838” («Академічний мистецький та історичний скульптор, народився 16 лютого 1790 року, помер 5 серпня 1838 року»). Барельєф виконав вдячний учень і наступник майстра Павло Ойтелє.
Справу та майстерню Антона успадкував його молодший брат Йоганн Шімзер (1793–1856). До Львова він прибув 1826 року, одружився з Юліаною Міхальською (1795–1861), сполонізувався і своє ім’я писав як Ян. Фірму батька успадкував Леопольд Шімзер (1833–1888). Після його смерті нею керувала його вдова Вікторія (1838–1908). З нею співпрацював онук (по лінії доньки) Яна Шімзера – відомий скульптор, вже згаданий Юліан Шеліга Марковський (1846–1903).
