Будували довго, розвалили — швидко. Тепер на тому місці — сміттєзвалище із залишками фундаменту і втрамбована дорога до ресторану. Щодня цей “мальовничий пейзаж” спостерігають тисячі рівнян і гостей міста. А колись…
Справжній кінобум Рівне переживало в 1970-х-на початку 1980-х років. Тоді в місті було сім кінотеатрів. Кожен мав свій репертуар і свого глядача. Беззаперечним лідером був широкоформатний ( партгоспфункціонери, пишаючись, тільки так іменували його офіційно) “Жовтень”. Реконструйований і перейменований на “Україну” він дожив до наших часів. Саме в “Жовтні” бодай на екрані пересічний радянський рівнянин міг зазирнути на “ненаше” життя, або на кохання “до 16-ти”. Усі касові зарубіжні й радянські новинки транслювали саме в “Жовтні”. Решта ж рівненських кінотеатрів закінчили свій вік безславно. Давно припинили своє існування “Юність”, “Космос”, “Аврора” (“Ера”), “здався” на милість забудовника легендарний “Партизан”, у “Глобусі” (колишньому костелі Святого Антонія) тепер органний зал обласної філармонії. А місце ще одного популярного рівненського кінотеатру, що розміщувався у міському парку імені Тараса Шевченка і носив таке ж ім’я, нині заростає бур’янами. А вкатана автівками дорога, яка колись вела до цього храму кіномистецтва, тепер веде до ресторану.
Парківський “кінодовгобуд” відкрили з четвертої спроби
У кінотеатру імені Тараса Шевченка особлива історія. Він з’явився у місті в перші роки повоєнної відбудови. Звести його вирішили в центральному міському парку, якому ще в 1940-му перші “совєти” присвоїли ім’я Великого Кобзаря. Як відомо, радянська влада велике значення надавала пропаганді радянського способу життя. А мистецтво кіно, як учив її вождь Ульянов-Лєнін, у цьому сенсі було “найважливішим з усіх мистецтв”. Вочевидь, що символічним був і вибір місця — колишній фільварок “Гірка” з садом-парком власників Рівного князів Любомирських. Щоправда, колись розкішний парк війна перетворила на занедбаний майже пустир з величезним, глибоким протитанковим ровом, розкиданими по всій території могилами радянських вояків, вирубаними деревами, “розкуроченим” єдиним фонтаном і поруйнованими будівлями… Місцеві мешканці випасали кіз на території. Автівки і вози, скорочуючи шлях, щоб потрапити з вулиці Сталіна (Соборної) на 17 Вересня (Чорновола) курсували навпростець через парк.
Отож, міський парк культури і відпочинку був, але індустрія відпочинку в ньому “шкутильгала” на обидві ноги, за що післявоєнні директори парку отримували догану за доганою і звільнялись з посади один за одним.
Постановою Ровенської міської ради від 20.04.1945 року “Про відбудову парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка” передбачено було збудувати в парку літні естрадний (концертний), танцювальний і кіномайданчики. Якщо перших два звели упродовж 1946 року, то з кіно справа стала справжнім довгобудом. Лише в травні 1949-го офіційно було виділено ділянку під побудову літнього кінотеатру. Спочатку це була “площадка, находящаяся на 12 метров южнее танцплощадки, ограниченая с восточной стороны проезжей дорогой, с западной – площадкою перед горбиблиотекой. Всего 50х50, итого 2 500 кв. метров” , – ішлося в постанові виконкому. А через місяць майданчик для побудови зменшили на 100 метрів, обмеживши “с восточной стороны – забором парка, с северной – ул. Сталина, ширина по северной стороне 40 м, длина по восточной – 60 м. Всего 2 400 м. кв.”.
Кошти на будівництво виділили управлінню кінофікації аж з бюджету УРСР. Цегляний гараж, який був на майданчику, де мали зводити кінотеатр, знесли, а цеглу віддали на будівництво кінотеатру. Зводити його підрядилася така собі артіль “Будівельник”. Терміном здачі призначено 25 грудня 1950 року.
Однак уже в травні 1950-го, тодішній директор парку Віктор Ткачук, звітуючи на виконкомі про готовність парку до весняно-літнього сезону, зазначив, що парк не готовий, а графік будівництва кінотеатру зірвано. Будову законсервовано, оскільки артіль “Будівельник” зводить радіобудку (в парку її завжди називали “радіорубкою”) біля літньої естради, тому не може “поділитися” робочими руками ще й для побудови кінотеатру. Звісно, усі “медалі” дістались Вікторові Ткачуку — він відбувся доганою.
А кінотеатр в обумовлений термін здано не було. Директор парку також доповідав, що будівельні роботи ведуться з порушенням, зокрема “для кладки стін застосовують неякісний розчин, пілястри зроблено з порушенням технічних умов”. Тому виконком міської ради клопотав перед Радою міністрів УРСР про включення будівництва кінотеатру в план робіт Ровенського облбудуправління. А новою датою здачі призначено 25 лютого 1951 року. Однак рівняни не дочекалися нового кінотеатру і цього разу. А директор парку отримав чергову догану.
Потому “кінодовгобуд” у Рівному тримали на контролі чиновники Ради Міністрів УРСР, бо ж гроші виділили з республіканського бюджету. Тільки вхід з вулиці Сталіна (тепер Соборна) місто мало облаштувати власним коштом, оскільки до республіканського кошторису ці роботи рівненські чиновники внести не здогадались. Тому, коли спохопились і звернулись до міністерства, там розвели руками… Чергове урочисте “перерізання стрічки” було призначено на перше липня 1951 року, проте…
Лише 22-го листопада 1951 року акт прийому літнього кінотеатру на 500 місць було затверджено. Одразу ж кінотеатру в парку було присвоєно ім’я Тараса Шевченка.
Однак використовували його лише в теплу пору року. Таку “кінорозкіш” місто не могло собі дозволити, і влада вирішила перебудувати парківський літній кінотеатр для цілорічної експлуатації. Для цього в грудні 1955-го директору парку Вікторові Ткачуку було дозволено облаштувати в приміщенні кінотеатру парове опалення за кошти від господарської діяльності парку. Однак нічого путнього з того не вийшло. Непристосована для цілорічної експлуатації будівля руйнувалась і вже потребувала капітального ремонту — через неповних чотири роки експлуатації! Лише 25-го квітня 1959-го рішенням виконкому Ровенської облради “Про виділення коштів на реконструкцію кінотеатру ім. Шевченка” нарешті багатостраждальному кінотеатрові в парку було виділено 200 тисяч карбованців — “на переведення кінотеатру на цілорічну роботу та пристосування його для нормального обслуговування відвідувачів”. На ці ж кошти приміщення мали добудувати. Реконструйований кінотеатр зустрів відвідувачів першого серпня 1959 року. На цьому епопея побудови кінотеатру в парку нарешті завершилась.
Кіно для дорослих і малят
Дорослі рівняни отримали повноцінний кінозал, а в правому крилі колишнього літнього кінотеатру облаштували маленьку залу для дитячого кіно — “Малятко”. Зала вміщувала до 50-ти глядачів. Але саме там рівненські малюки 1960-х могли вперше побачити кольорові діснеєвські мультики. У ті часи на день було 2-3 сеанси, у вихідні й святкові, в залежності від кількості проданих квитків, могло бути більше. Коштувало таке дитяче задоволення всього 5 копійок. Доросле кіно в будні обходилося рівнянам у 25 копійок, на вечірні сеанси та у вихідні — 30-40.
Для післявоєнної міської індустрії розваг ще один повноцінний кінотеатр був суттєвим доповненням. Але навіть за тодішніми мірками кіно в парку було не надто комфортно дивитися. Наприклад, суперпопулярний в місті в післявоєнні роки “Партизан” мав балкон. А видовжена глядацька зала кінотеатру імені Шевченка не лише не мала балкону, а й підвищень для задніх рядів крісел. Тому і чутно, і видно було погано. Проте з осучасненням паркового кінотеатру чомусь не поспішали.
Уже в середині 1960-х, коли в місті з’явилися нові кінотеатри, особливо широкоформатний “Жовтень”, кінотеатр імені Шевченка почав втрачати популярність. Там зазвичай ішли радянські фільми і повтори після прем’єрних показів у “Жовтні” касових фільмів. Відвідування кінотеатру невпинно падало, не допомогла навіть чергова реконструкція.
“Центр дозвілля” заростає бур’янами
На початку 1990-х кінотеатром імені Шевченка знову зацікавились. Утім, не так кінотеатром, як землею під ним. Затим дуже оперативно будівлю було визнано аварійною. У такому статусі вона простояла ще два роки. А працівників парку тим часом “обробляли” привабливими обіцянками. Між владою, адміністрацією Об’єднання парків та бізнесовими структурами тривали перемовини про реконструкцію приміщення під молодіжний центр з можливістю виділення там приміщень для дирекції ОПКтаВ, яка тулилася (як і нині) в одній з прибудов колишнього князівського палацику на “Гірці”. А тим часом будівля кінотеатру невпинно руйнувалась. У місті подейкували, що, мовляв, так і було задумано… Демонтували її у 1994-у.
У 2004 році сесія міської ради Рівного своїм рішенням (№838 від 29.04.2004 за підписом міського голови Віктора Чайки) віддала цю земельну ділянку в оренду строком на 49 років ТзОВ “Легіон” — “для будівництва та обслуговування Центру дозвілля”. Хто, коли і на якій підставі вивів цю ділянку із земель парку (в рішенні міської ради вона фігурувала вже як земля житлової і громадської забудови) – невідомо (автор цих рядків свого часу робила журналістське розслідування на цю тему). Адже землі парку належать до природно-заповідного фонду, оскільки Рівненський парк імені Шевченка має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва ХІХ-початку ХХ століття державного значення, і міська влада не мала повноважень змінювати його межі.
У серпні 2006-го ділянка на підставі договору купівлі-продажу перейшла на такий же строк в оренду ДП “Інтергал-Буд” ТзОВ “Фірма “Інтергал” (рішення міської ради Рівного від 01.08. 2006. №164) — “для завершення будівництва та обслуговування центру дозвілля”. Причому, міські депутати вочевидь, “не розгледіли”, що ніхто й не розпочинав того будівництва, не кажучи вже про “обслуговування”… Натомість через місце, де колись був кінотеатр, пролягла, так би мовити, неофіційна дорога-заїзд до ресторану “Ліон”.
Екс-міський голова Володимир Хомко ще в 2016 році, відповідаючи на запитання журналістів, зазначив: “Рештки цієї будівлі нині належать Львівській фірмі “Інтергал-Буд”. Може ми їх викупимо і віддамо просто під територію парку… ”
Детальніше розгледіти місце, де був колись кінотеатр, можна було влітку 2019-го, коли дерев’яний паркан не встояв чи то під натиском стихії, чи чиїхось рук. Потім паркан замінили на металевий.
Нині вже рік 2022-й. Уже підростають діти тих рівнян, які самі ніколи й не бачили ані “Малятка”, ані кінотеатру імені Шевченка. А колись мальовничий вхід до парку все так же “прикрашає” металевий паркан і вкатана автівками дорога, перекрита шлагбаумом…
Світлана КАЛЬКО
Фото з архіву ДКП “ОПКтаВ” та власного архіву автора
Джерело: РівнеРетроРитм
