Львові пройшов третій Конгрес культури східного партнерства. Головною темою для митців стала місія культури в часи криз.
Чи можлива культура без політики і політика без достатнього рівня культури? Чи співпадають декларовані і реальні європейські цінності? Чого бояться наші культури? Що сьогодні культура може протиставити тотальному страху? – Ці та інші питання як ніколи саме сьогодні хвилюють сучасних митців.
Марта Антоняк, Міхаліна Бігай, Мартін Фабінські, Мілош Фліс, Наталя Януш-Малевська, Януш Ясінські, Миколай Ковальські, Агата Кус, Юстина Мендрала, Єва Павлата, Адам Ласка, Катажина Лешко, Агнєшка Пьотровска, Сильвія Анішевська, Урсула Сенпковська, Анна Сєкєрська, Дарія Малічка, Урсула Пієрєгончик, Наталя Бажовська, Артур Розен, Симон Попієлец, Домінік Рітшель, Марина Швінта, Алєксандр Хцюк та Урсула Клюж-Кнопек – 25 молодих і талановитих художників з різних різних шкіл і напрямків об’єднав KUNSZT – продовження грандіозного європейського проекту Трієнале Молодих.
Цьогоріч митці імпровізували на тему України. Їхні відео, скульптури, полотна, інсталяції та фотографії – це не окремі твори мистецтва, це цілісне дослідження культурного простору в Україні, глобальні процеси якого виходять далеко за межі однієї держави. Під час Конгресу культури східного партнерства в галереях «Дзига», «Музей Ідей», «ІконАрт» та інших локаціях панувала атмосфера мистецького занурення, занурення в глибини пізнання макро і мікрокосму.
Занурююся в глибини галереї «Музей Ідей». Її темні стіни, нагадюють монастирські келії. Аж ось посеред останньої анфілади – торт. Гігантський торт яскраво-рожевого кольору. Ніби щойно з весільного столу. Але, замість наречених, смаколик увінчав кінь та гвинтокрил. «War Cake» – так назвали інсталяцію митці. Якщо приглянутись, то червоний колір набуває кривавого змісту: у нижніх ярусах торта – черепи та зброя.
На стіні висять капсули, що нагадують об’єктиви фотоапарата. В одній – людина зависла над безкраїм полем. В іншій – кристал, що обріс павутинкою, погордо споглядає на кремезний камінь. Цікаво, що ж далі? – заглядаю в наступний об’єктив. Безсоромний бегемот повернувся до мене, з дозволу сказати, спиною і пожирає сонячну хмару. Наступний об’єктив показав мені космонавтів, що подорожують довкола червоно-білого слизу. Але найбільше мене здивувала остання капсула. В ній люди ходять по колу. Безліч людей – безліч кіл. Здавалося б простий прийом ілюзії з дзеркалом, проте поряд з рутинною ходою крихітних наших моделей можна побачити, як перспектива їхньої ходи заломлюється вниз. Дивно, як у такий малий об’єм можна вписати на стільки майстерні композиції!
Остання зала. В кутку – невеличка фігура, сформована з пофарбованих в червоний колір, солдатиків. «Мабуть, зроблено в стиль до тортика» – подумалося мені. «Burning Man», так назвали своє творіння митці, виглядав кремезно відносно кольорових чоловічків, розкиданих довкола його ніг. Не зважаючи ні на кого, він крокує своїм шляхом, приносячи людям втрати, плач і сум. Втім, коли відійти далі, то ця скульптурка виглядає досить принижено (її навіть поставили в кут:). Особливо це видно у співвідношенні з кристалом – черговою інсталяцією. Здавалося б саме цей образ володіє тисячолітніми таємницями, які велично здіймаються над примхливими палаючими чоловічками.
Завершує все 2 протиставлені композиції «Symulacrum» з напів порожньої і налитої склянки з рідиною і «Корок до пупця» в ювелірній коробочці. Дивлячись на склянки симулякра, згадується цитата з Біблії про воду, від якої не хочеться пити. Проте все ж є безліч людей, які гублять долю в склянці – і в порожній, і в налитій. А корок до пупця – це проста відповідь, на питання, для чого ми живемо. Втім, кожен побачить щось своє…
На вулиці в дворику біля «Музею Ідей» влаштували надзвичайно креативну інсталяцію. Креативну в першу чергу тому, що вона має дивовижну здатність притягувати творчих людей, чи навіть нетворчих залучати до співтворіння. Величезна вежа з дерев’яних блоків (так схожих на дитячі кубики), притягує до себе увагу не лише дітей, але й їх батьків. На запитання «…ще раз?» (таку назву придумав автор) підсвідомо глядачі відповідають: «Ще!» Просто неможливо не долучитись до цієї інсталяції. Маленький Сашко також взявся до творчості. Він вирішив створити ялиночку, потім машинку, але зупинився на зорельоті – на такому транспорті дуже цікаво пізнавати різні планети і зірки… Втім, автор Мартін Фабінські своєю інсталяцією хотів показати, неминучість падіння гігантської вежі. Дерев’яні ж блоки, хаотично розкидані по землі, так приваблюють до творіння, що мимоволі розумієш, що кінець одного неминуче переходить у початкову фазу іншого.
Біля творчої вежі – скульптура кремезного дядька. Окутаний колючим дротом він зігнувся під силою тяжіння. В руці за спиною він ховає таке ж колюче яблуко. Інсталяція називається «Втеча». Мабуть не така вона і солодка, ця втеча, особливо, коли втікаєш від самого себе.
В галереї «ІконАрт» виставка, наскрізь прошита думками про природу. Вже з входу відвідувачів зустрічає натуралістична гола спина дівчини. По-дитячому схилившись, вона ніби ховає щось від світу… На руках у неї діснеївське оленятко. Мультики, забавки, мрії – цей приємний світ дитинства, який іноді так тяжко покидати, навіть тоді, коли вже досягнув дорослої зрілості. На стінах галереї – вовча відео-інсталяція «Місяць» та «Гігієна». Поряд – полотняне панно з вовчих шкір. Ймовірно, вовки тут символізують жорстокість світу до тих, хто не може адаптуватися до суворої природи.
І на завершення мені вдалося побачити раритетний антиквар у галереї «Дзига». Поряд з вишиваним хрестиком панно в стилі поп-арт – підвішені шкірки тварин (інсталяція «Духи предків»). В кінці коридору – ширма у східному стилі – так кортить заглянути, що ж там, за лаштунками. На відео демонструють жінок, що активно шиють і просто перебирають тканину у руках. Інсталяцію назвали «Обсесивно-компульсивний синдром». Можливо іноді ми надаємо занадто багато уваги до матеріального світу… Втім на всі запитання митці залишають неоднозначні відповіді. Бо в мистецтві, як у книзі: кожен побачить своє, наболіле…
Надія ЧЕРЕВКО
