Йозеф Енґель (1819—1888) — львівський архітектор, який народився 1819 року в Чернівцях. Отримав патент на будівництво у Львові 1848 року, від того ж часу – член Товариства уповноважених будівничих у Львові. До 1850 року творив у стилі класицизму, пізніше — у різних напрямках історизму. У 1882—1888 роках був головою товариства уповноважених будівничих. Помер 22 серпня 1888 року у Львові. Його син, Йозеф Енґель молодший, був також архітектором, допомагав батькові від 1872 року.
1. Реконструкція будинку на вулиці Федорова №21 (1863)
У XVIII ст. ця споруда називалася кам’яниця Крохмальовська. Тепер – чотириповерховий будинок споруджений на місці розібраної у 1907 р. кам’яниці, перебудуваний за проектом архітектора Йозефа Енґеля старшого.
2. Реконструкція будинку №20 на вулиці Вірменській (1867)
Назва споруди – Миколаєвичівська кам’яниця. Вікна будинку знаходяться на різному рівні, що ймовірно є результатом об’єднання двох сусідніх кам’яниць: одна шириною в два, друга — в три вікна. Добре збережений ренесансний житловий будинок, збудований за проектом італійського архітектора Петра Італійця з Лугано у XVI ст. Оригінальний вхідний портал, прикрашений з двох боків колонами, які незвично поєднують риси доричного та іонійського ордерів. В нижній частині колон — канелюри із вписаними в них валиками — орнаментальний мотив характерний для архітектури Кілікійського царства.
Аналогічний орнамент зберігся також на порталі Вірменського банку. Йозеф Енґель отримав контракт на реконструкцію цього будинку в 1867 році, а 1898-го було будинок реконструйовано за проектом Івана Левинського.
3. Будинок Куркового товариства на вулиці Лисенка №23а (1870—1871)
Будинок Куркового товариства збудований 1871 року в колишньому «Саду Чечевичів» (із ним пов’язані спроби створити у Львові ботанічний сад. 1823 року професор ботаніки Ернст Віттман взявся упорядковувати його, було збудовано оранжереї і підготовлено ділянки для посадки рослин, однак через брак коштів втілити задум не вдалось), придбаному товариством ще у 1783 році. Архітектор будинку Куркового товариства – Йозеф Енґель. В цьому будинку 1868 року відбулись установчі збори майбутнього товариства «Просвіта». 10 березня 1869 року організовано перший у Львові шевченківський концерт.
Тут також у 1877 році проводилось навчання студентів щойно створеної Художньо-промислової школи (нині ЛДКДУМ ім. Івана Труша). В радянські часи в будівлі було влаштовано тир ДТСААФу, а також споруду використовували для занять ансамблю пісні і танцю Прикарпатського військового округу.
4. Перебудова палацу Дідушицьких на вулиці Лисенка №15 (1873)
Збудований у 1849 році, як вілла Е. Віняжа. 1856 року граф Володимир Дідушицький за 70 тис. золотих ринських купив віллу Е. Віняжа. За проектом Вінцента Равського-старшого було почато перебудову, яка тривала до 1869 року. 1870 року В. Дідушицький купив дві сусідні ділянки у «Куркового товариства» і одну у Т. Яніковського. 1871–1873 — нова перебудова палацу за проектом Йозефа Енґеля. У 1880-х—1890-х роках висаджено парк із рідкісними породами дерев і кущів, збудовано нову оранжерею, стайні, льодовню. 1893 рік — підведено каналізацію, 1901 року — міський водогін.
1895 року на ділянці Дідушицького збудовано чиншову камʼяницю, що виходить фасадом на нинішню вулицю Лисенка. Будівництвом займалась «Спілка архітекторів — Володимир Підгородецький і Якуб Баллабан». Нині це житловий будинок під номером 17.
1902 рік — чергова реконструкція палацу під керівництвом архітектора Владислава Галицького, викликана зростанням колекції книг і творів образотворчого мистецтва. Замовницею виступила уже вдова Володимира Дідушицького. 1910 встановлено електричний ліфт.
Із палацом пов’язана доля колекції західноєвропейських художників, які Альфонсина Дідушицька отримала у спадок від свого батька Матеуша Мйьончинського. Початково колекція перебувала в родинному маєтку Мйьончинських і Бєльських в селі Пеняки під Бродами. Згодом уміщена як депозит в Академії знань у Кракові і зберігалась там близько 30 років. Перевезена до Львова, зберігалась у палаці, але не експонувалась, поки на неї не звернув увагу мистецтвознавець Ян Болоз-Антоневич.
Стараннями Альфонсини Дідушицької палац суттєво розбудовано для створення експозиції. Роботи розміщено у великій та менших залах третього поверху та на сходовій клітці. Колекція налічувала понад 400 робіт. Серед них живописні твори Гверчіно, братів Караччі, Йорданса, Скореля, школи Рубенса, роботи низки австрійських майстрів.
З часом палац став відкритим для широкого загалу музеєм, де розміщувалась фамільна колекція творів образотворчого мистецтва. Від радянських часів і до 2009 року тут знаходилась військова частина. 23 вересня 2008 року будівлю внесено до переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.
5. Перебудова костелу святої Урсули на вул. Зеленій №11-Б (1878)
Костел святої Урсули нині є Центральною церквою євангельських християн-баптистів, заснований 1678 року як костел св. Урсули ордену домініканців. Відомо, що 1731 року храм ще був дерев’яним. Будівля досить простого вигляду з двома вежами і увігнутим фасадом. У строгих, позбавлених декору, формах колишнього костелу відчувається вплив Північного класицизму XVII ст. Авторство проекту приписують нідерландцю Тильману ван Ґамерену.
У 1785 році будівлю передали громаді лютеран. 1878 року проведено реконструкцію в класицистичних формах за проектом Йозефа Енґеля, під час якої було уніфіковано членування інтер’єру і фасадів, споруджено емпори і надано сучасного вигляду вежам.
В 1930-х роках в приміщенні кірхи розмістили кооператив пенсіонерів державних органів безпеки, який займався охороною приватних помешкань, складів, банків, підприємств. Також в приміщенні розміщувалися профспілки.
6. Реконструкція дзвіниці Вірменської церкви (1879)
Вежа-дзвіниця є складовою частиною ансамблю Вірменського собору. З півночі прибудовується до колишнього палацу вірменських архієпископів. Має стильові ознаки ренесансу та бароко. Первісна вежа згоріла під час великої пожежі міста 1527 р. Згодом побудову нової вежі-дзвіниці Вірменського собора оплатив Андрій з Кафи, який замовив її проект архітектору Петру Красовському. Основні дати будівництва – 1571 р. (архітектор Петро Красовський); 1778 (перебудова); початок ХІХ ст. (викінчення верхньої частини) та реконструкція 1879 року.
Вежа прямокутна в плані, мурована з каменю, триярусна. Завершена видовженим куполом з ліхтарем та чотирма вежечками по кутах, надбудованими над наріжними півколонами верхнього ярусу. Портал та вікна мають півкруглі завершення і рельєфне обрамлення. Прохід під вежею сполучений з т. зв. «вірменським подвір’ям», що перетинає квартал і має вихід на вул. Лесі Українки.
Вежа була збудована у 1570-1571 роках. Як і всю церкву, триярусну вежу не оминули пізніші реставрації. Завершення дзвіниці, чотири півкруглі вежі – виконані з оцинкованної бляхи на початку ХІХ ст. У проході під вежею-дзвіницею збереглося зірчасте склепіння, а також орнаментальний різьблений портал.
7. Проект перебудови зовнішніх сходів на галерею синагоги Хадашим на вулиці Вугільній №3 (1882)
«Хадашим» (Стара хасидська синагога, синагога «Якоб Гланцер Шул») — синагога у Львові, яка нині не діє . Її будівля знаходиться на перехресті вулиці Вугільної та площі Святого Теодора.
1838 року, після зустрічі львівського рабина Якова Оренштейна з ружинським цадиком Ізраїлем Фрідманом, у Львові відбулися позитивні зміни в ставленні до хасидів. Виник новий хасидський напрям «Хадашим» (новатори), прихильники якого 1840 року, на перетині вулиці Вугільної та площі Святого Теодора, відкрили Талмуд-Тору. А ще через кілька років, в 1842 — 1844 роках побудовано синагогу «Хадашим», на кошти львівського купця Якоба Гланцера, від якого походить ще одна її назва — «Якоб Гланцер Шул». 1844 року синагога Якоба Гланцера була другою за розміром після Великої міської синагоги. Її побудували в комплексі з двоповерховою Талмуд-Торою, а в молитовному залі обладнали два яруси галерей для жінок. Тут була також міква. Синагога «Хадашим», подібно до Хасидим Шуль, не підкорялася правлінню єврейської громади. Ця обставина призвела до гострого конфлікту, який вдалося залагодити лише 1848 року.
Після Другої світової війни синагога була відновлена й діяла до 1962 року. Після смерті останнього рабина Янкеля Гуррарія, радянська влада закрила синагогу, а приміщення передала поліграфічному інституту. Молитовний зал перебудували під спортзал, західні галереї розібрали, олійною фарбою замастили розписи плафона, а також замурували нішу для Арон Га-кодеша в східній стіні. Зовнішні стіни будівлі відремонтовано в 1990-х роках. (замуроване з лівої сторони вікно показує місцеперебування Арон Га-кодеша). Будівлю колишньої синагоги займає Львівське товариство єврейської культури імені Шолом-Алейхема.
8. Добудова четвертого поверху будинку №3 на вулиці Галицькій (1885—1886)
Будинок за адресою вулиця Галицька №3 у Львові — це багатоквартирний житловий чотириповерховий будинок з магазинним приміщенням на першому поверсі. На місці теперішнього будинку, який зведений у 1781 році, стояла триповерхова кам’яниця датована XVI-XVII століттям, власником якої станом на 1666 рік був Едвард Менке, тому і кам’яниця отримала назву Едвертівська. У 1775 році будинок був проданий Францискові Новаківському, який розібрав будинок, та вимурував новий, також триповерховий. На першому поверсі будинку була крамниця «Під золотим сонцем», де продавали порцеляну.
У 1886 році було добудовано четвертий поверх і будинок набув сучасного вигляду. Проект надбудови розробив архітектор Юзеф Енґель, 6 червня 1885 році проект було затверджено магістратом міста, а 11 січня 1886 реконструкцію було завершено, власником будинку в той час була Броніслава Піштек. У 1895 році в крамницях було облаштовано вітрини, які у 1913 були розширені.
Христина БАЗЮК
Джерела:
- uk.wikipedia.org
- www.pslava.info
- Фото:
- www.pslava.info
- relicfinder.info
- uamaps.net
- uk.wikipedia.org
- polona.pl
