Будівельний бум другої половини ХІХ – початку ХХ ст. дав Львову багатьох знаних архітекторів єврейського походження. Обличчя міста творили талановиті зодчі Юзеф Авін, Фердинанд Каслер, Максиміліан Когут, Альберт Корнблют, Генрик Орлеан, Леопольд Райс, Зигмунт Шпербер, Артур Шталь, Міхал Улям та Соломон Рімер, про якого й піде далі мова.
Соломон Рімер (батько художника Олександра Рімера) — львівський архітектор єврейського походження, народився 1858 року у Тарнові. Протягом 1881–1886 років він навчався на інженерному факультеті Львівської політехніки. Проживав на вулиці Зиблікевича №31 (тепер Франка №59) у власному будинку, зведеному за особистим проектом у 1905–1907 рр.
Окрім зодчества займався проектуванням окремих деталей до оздоблення будинків та їх фасадів: 1903 року він виконав проект приставної дерев’яної вітрини для крамниці на першому поверсі у будинку №16 на площі Ринок; 1911 року за його проектом на замовлення Ігнатія Альтера було виконано світловий скляний ліхтар на даху для освітлення сходової клітки у будинку №13 на площі Ринок (до цієї ж будівлі він в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. зробив обмірні креслення); 1916 року став автором проекту вітрини для будинку №27 на площі Ринок (колишня кам’яниця Фаурбахівська).
Помер 1931 року у Львові.
Проект розширення синагоги «Аґудас Шльома» на вулиці Ярослава Мудрого №39 (1902)
Синагога «Аґудас Шльома» (Agudas Schloma) на вул. Бема (сучасна назва – Ярослава Мудрого) — один із численних хасидських клойзів Львова, збудована 1899 року. Це була невеличка споруда з чоловічим молитовним залом розмірами 6,70 х 7,50 м, невеликим присінком та виходом на галерею до жіночої молитовні. Молитовний зал висотою 6,0 м освітлювався крізь два великих вікна у східній стіні та крізь одне у північній; посередині розташовувалася біма, а на осі східної стіни – ніша Тори. Жіноча галерея була відгороджена дерев’яним парапетом.
У серпні 1910 року товариство отримало дозвіл від маґістратського уряду на розширення своєї божниці. За проектом архітектора Соломона Рімера до східної стіни добудували об’єм, шириною чотири метри, тим самим видовживши молитовний зал та збільшивши присінок. До західного фасаду з боку подвір’я добудували санітарний вузол та провели каналізацію згідно з будівельно-поліційними приписами від 1885 року.
Синагогу зруйнували під час Шоа.
Перебудова синагоги «Ор Шемеш» на вулиці Медовій №3 (1903)
Синагога «Ор Шемеш» («Промінь сонця») була однією з хасидських синагог Львова, зведена 1902 року за проектом архітектора Соломона Рімера. Вона постала на лівому березі Полтви, у рядовій забудові короткої вулиці Медової, що вела від Сонячної (тепер — Куліша) до моста через ріку. Цю частину міста компактно заселили юдеї після Конституції 1867 року, коли були ліквідовані обидва львівські ґетто. 4 травня 1902 року відбулося затвердження проекту синагоги.
Синагога була невеликою спорудою, на тлі житлових будинків вона вирізнялася лише великими арковими вікнами, які підкреслювали її сакральне призначення. Вхід до головного молитовного залу вів через сіни. Майже квадратний у плані (7,80 х 8,00 м) 8-метрової висоти молитовний зал освітлювався крізь шість вікон (по три з північної та південної стін); посередині розташовувалася біма, а на осі східної стіни — ніша Тори. Жіноча галерея мала огородження. Розташований поруч другий вхід провадив до кімнати шкільника (через коридор) і до жіночої молитовні на галереї — по сходах, влаштованих у флігелі.
Синагога «Ор Шемеш» була зруйнована німецькими нацистами під час окупації Львова.
Неоготичний прибутковий будинок на вулиці Івана Франка №17, на розі із вулицею Левицького (1907)
На розі вул. Костя Левицького та Івана Франка стоїть знаменита кам’яниця «На стовпах» («Na słupach») або ж «Кручені стовпи», що має подвійну адресу – вул. І. Франка № 17 та вул. К. Левицького № 1.
Кам’яниця, перша згадка про яку датується ще 1785 роком, стала головним виграшем у лотереї, влаштованої з нагоди Галицької крайової виставки у 1894 р. (квитки на неї коштували 1 ринський золотий). Це був великий триповерховий будинок на розі нинішніх вулиць Івана Франка та Костя Левицького із закрученими колонами наріжного порталу. У кам’яниці мешкала видатна польська письменниця Марія Конопницька (1852–1910). Щоправда, ця споруда довго не простояла: ще за австрійських часів її розібрали, щоб збудувати у 1911 р. для Маркуса Рогатина за проектом архітектора Соломона Рімера нову будівлю із романськими та готичними елементами фасаду, яка стоїть і досі.
Сецесійний будинок № 11а (13) на вулиці Нечуя-Левицького (1906 — 1907, співавтор К. Драневич)
Кам’яниця № 11а на вулиці Лєнартовича (зараз – Нечуя-Левицького) виконана у стилі сецесії Каспером Юліаном Драневичем та Соломоном Рімером. Її фасад оздоблює пишний, ліпний, рослинний сецесійний декор із круглими, кольоровими керамічними плитками, який завершується високим аттиком. Усе це доповнюється кованими балюстрадами балконів.
Чиншова кам’яниця на вулиці Леся Курбаса №5 (1907)
Будинок Санделя – пам’ятка орнаментальної сецесії, яка вважається своєрідним варіантом віденського «Majolikahaus» завдяки суцільному керамічному обличкуванню фасаду. Проект планування та композиційної схеми фасаду будинку на вул. Рейтана (нині вул. Курбаса №5) розробив Генрик Сальвер у 1905-1906 рр. На основі цього проекту в 1906-1907 рр. Соломон Рімер виконав проект опорядження фасаду та інтер’єру, використовуючи продукцію львівської керамічної майстерні «Bracia Mund», якою був повністю облицьований фасад.
Замовником проекту і власником будинку у 1907-1910 був Ісаак Сандель. Перший поверх кам’яниці рустований і призначений був для «Японської кав’ярні», що працювала тут до Першої світової війни, на вищих поверхах розміщувалися квартири. На кожному поверсі влаштовані балкони на металевих консолях, причому нижчий балкон відокремлює рустовану торгову частину від житлової, вкритої майолікою. Тут також функціонував ресторан Шимона Каца.
Проект житлового будинку на вулиці Чернігівській №2-4 (1912)
Бічним фасадом на Личаківську виходить чотириповерховий будинок з наріжним куполом, споруджений у 1912-1913 рр. у стилі пізньої сецесії. Під час будівництва первинний проект Рімера перероблено Фердинандом Касслером. Зокрема було повністю змінено фасад, який на рівні третього поверху прикрашають барельєфи скульптора Зиґмунта Курчинського з чоловічими й жіночими фігурами.
Кам’яниця на вулиці Городоцькій №44 (1907)
Будинок, розташований у центральній частині міста, збудований у 1907 р. за проектом Соломона Рімера, виконаним у 1906 р. Стиль будівлі – історизм з елементами неокласицизму. Композиція головного фасаду – симетрична з вхідним порталом, розташованим на центральній осі, а також двома бічними пристінками, почленованими канельованими пілястрами з капітелями коринтського ордеру. Вікна другого і третього поверхів мають профільовані обрамування. Фасад завершений широким ліпним антаблементом, у фризі якого розміщені невеликі прямокутні стрихові віконця.
Постав на місці одноповерхового будинку, проект якого завершив будівничий Войцех Щебльовський 22 травня 1871 року. 6 вересня 1906 року Маєр і Вольф Бардахи отримали дозвіл на будівництво нового триповерхового будинку на підставі планів, затверджених маґістратом.
На підставі контракту купівлі-продажу від 9 січня 1908 року будинок переходить від Маєра і Вольфа Бардахів до Ізака Райшера і Саломеї Райшер з Карпфів. 20 січня 1930 року був затверджений проект на розширення магазину на першому поверсі будинку, який виконав архітектор Аба Корнблют. 6 серпня 1935 року він також завершив проект порталу магазину в будинку.
Перебудова спортивної споруди під театр на теперішній вулиці Гнатюка (1890 – 1891)
Немає чітких даних щодо часу, відколи це приміщення почало функціонувати як театральний зал. Відомо, що у 1895 р. Яків Бер Гімпель отримав дозвіл на переміщення своєї трупи саме на вул. Ягеллонській, 11. Відтоді єврейський театр грав тут у зимовий період поки остаточно сюди не перебрався у 1897 р.
Наприкінці XIX ст. тут була дерев’яна споруда для спортивних змагань, викуплена Фанею Сокол і у 1890–1891 роках перебудована на театр за проектом Саломона Рімера. 1905 року той же архітектор збудував на цьому місці літню естраду. 1918 року на замовлення нових власників Вурма і Гімпля, Рімер споруджує дах. Приблизно у 1937–1938 роках будівлю розібрано і для потреб єврейського театру споруджено нову у стилі функціоналізму за проектом Даніеля Кальмуса. Нині тут знаходиться Перший український театр для дітей та юнацтва (вулиця Гнатюка №11).
Христина БАЗЮК
Джерела:
Фото:
- https://uk.wikipedia.org
- http://www.panoramio.com
- kartagoroda.com.ua
- http://www.pslava.info
- berkovich-zametki.com
