У південних передмістях Львова, де проходить східноєвропейський вододіл,беруть свій початок дві річки Зубра та Щирка. Підживлені струмками та джерелами, несуть вони свої води на південь до села Устя, де впадають у Дністер.
Віддавна люди використовували енергію річкових вод, як рушійну силу. Зокрема, для водяних млинів. Ще з часів неоліту на зелених луках та розлогих долинах річок місцеві поселенці успішно займались хліборобством. Про це свідчить виявлена археологами на поселенні Пасіки-Зубрицькі біля Львова, спеціальна споруда для помолу зерна на ротаційних жорнах (епоха неоліту). Згодом жорна стали обертати за допомогою коней та волів, а вже на початку 14 ст. з’являються водяні млини.
Для млина вибирали зручне місце на річці чи потоці, де можна було загатити греблю й подавати воду до вертикального колеса закріпленого на горизонтально встановленому валі. Коли колесо оберталося, відповідно обертався й вал і через систему передач пускав у рух механізм помолу зерна.
Млини були різного роду. «Вальники» або «дідичні» млини були ті¸ що мали цілий рік воду, «весняні» або «дорічні» – мололи тільки на весну, «бо весна гостинна». Більші млини мали по 4-5 коліс, але бували й малі, з одним колесом. «Фолюші» або «валила» мали ступи, якими товкли зерно. При деяких млинах були також пили до різання дерева.
Млинарство було одним з основних джерел прибутків власників маєтків та монастирів. Не так часто, але могли собі дозволити цей промисел і заможні селяни. Біля млина у поселенні гуртувались люди, вимощувалась дорога, укріплювалась гребля.
Про млин у Щирці
У 1397 році сандомирський староста Ян Тарновський видав документ, який дозволяв війту Мацею на 100 ланах землі заснувати місто Щирець, а від його мешканців йому належала половина чиншів з млинів війтівства.
У судових записках (Аgz. том 14) згадуються імена та прізвища власників млинів. Без суперечок та судових позовів і тоді було годі дати раду.
Спр № 330 Січень 1442р. Кахна (Катерина) зі Щирця колишня власниця млина у Щирці зреклася від участі у судовому засіданні на користь свого чоловіка Івана, котрий став її представником у суді в справі проти Адама з Ходович.
Спр № 973 – Катерина, жінка Івана щирецького, доручила вести судову справу возному Миколаєві в позові до Петра Чорного, мельника зі Страдча.
Спр № 976 Лютий 1444р. Іван, чоловік всечесної Катерини, звинуватив обачного Петра, мельника зі Страдча, що він не бажає сплатити йому борг в сумі 5 грн за млин у Страдчі. Оскільки борг протермінований то йому належить заплатити ще 5 гр штрафу. Петро відповів, що має відповідний запис про сплату боргу в своїй обліковій книзі, але чомусь відмовився його показати. В свою чергу Іван заявив, що у його книзі такий запис відсутній. Петро Чорний зі Страдча відмовився сплачувати штраф і заявив про це у суді через возного Івана з Городка.
1499рік, Спр №3092 – Щирецькі райці звані Филип і Янота поручились за Бенедикта мельника зі Щирця що мають через тиждень доправити його до суду під заставою 20 гр.
Спр №3097. Сьогодні в неділю за тиждень до свята Катерини міщани Філіп, Янота і Іван пивовар на прізвисько Папиль поручилися за Бенедикта мельника зі Щирця якого пан староста наказав ув’язнити за нездачу мірки (податку).
У цьому випадку можна зауважити різницю між руським чи волоським правом, де діяв вічевий порядок і останнє слово було за громадою та магдебурзьким правом, коли зазвичай війт був призначений поміщиком і наказував солтисові, як розділяти між селянами тягарі і як їх засуджувати.
У Волконську 15 Вересня 1529р. «Сигизмунд І залишив Яна [Wierzchowskiego ] при оренді третьої частини млина у Щирці».
У Кракові 2 червня 1530р. «Сигизмунд І дозволив взяти в державу третю частину млина в Щирці Томашові Дякові».
22 серпня 1531р. «Сигизмунд І підтвердив Манукові привілей на посілість третьої частини млина на передмісті Щирця». Тут треба розуміти, що Манук, як мірошник, отримує від власника млина третю частину заробітку.
У Кракові 10 травня 1533р. «Сигизмунд І повідомляє Оттона з Ходча воєводу краківського, львівського старосту та Павла Тарла, суддю землі львівської, що забороняє Томашові …?, забирати млин від дітей і вдови Манука, власника третьої частини млина у Щирці».
Це мабуть, Томаш Дяк – попередній власник третьої частини млина вирішив відновити свої права на мірошництво. Воно й не дивно, адже від цього він мав неабиякі прибутки. Селян примушували молоти зерно на панських млинах оплативши за послугу десяту мірку. Їх працю часто використовували на примусових роботах з будівництва водяних млинів.
Згідно декрету щирецького дідича Петра Боратинського млин та став міський були приєднані до війтівства з усіма пожитками, що з цього млина та ставу надходять. У цьому декреті вказано: «що усі міщани і передміщани мали б у згаданому млині, а не де будь інше солоди і різні збіжжя молоти. А в разі спустошення цього ставу, або зруйнування греблі, міщани, або передміщани зобов’язані вислати до направи греблі робітників, а пан орендар також мав би цьому сприяти. Якщо згаданий став був би спущений, або відбулась руйнація греблі , і ці чинники призвели б до зупинки роботи млина , то усі збіжжя від міщан та передміщан, війтів щирецьких повинні дочекатись аж до відбудови греблі цього ставу».
У Кракові 31 травня 1595р. «Сигизмунд ІІІ надає Єжи Мнішкові право викупу млина в Щирці з рук попередніх власників» .
Про млин у Красові (на річці Зубра).
В акті люстрації села Красів за 1565р. зазначено, що осада заснована на волоському праві і правлять тут князі у формі військового осадництва. Згідно волоського права надавчі королівські грамоти на князівства у спадкове їх володіння, видавались під умовою військової служби цілим нероздільним батьківським або братнім родинам з правом заснування корчми, млина іноді попівства.
У Варшаві 18 лютого 1578р. «король Стефан Баторій своїм указом надав Іваськові Бібрецькому пустку поблизу Красова в старостві львівському з метою закладення там осади. 10 липня цього ж року король дозволив тому ж Іваськові та його братові поставити млин в осаді, що раніше ним була заложена поблизу Щирця і Красова».
У Кракові 13 березня 1607р. «король Сигизмунд ІІІ дозволив своїм указом Мацею Каровському, що прислуговував на млинах, що у селі Красів і над струмком Сущин, передати право довічного утримання Станіславу [Rzeczyckieму]».
Чи не основним джерелом доходу для сільського промислу було млинарство і тому втрата млинів для орендарів в часі татарських набігів була досить відчутною. Але дохід з цієї галузі був настільки вагомий, що їх відновлення стало чи не основним завданням для власників.Тож не дивно, що вже у 1628р. млин у Красові запрацював, але обсяги продукції не можна було порівняти з роками довоєнними. Люстрація села за 1661р. зазначила, що з млина у Красові прибуток становить 30 золотих.
Про млин у Солонці.
У Львові 24грудня 1440р. «Рафал з Тарнова, каштелян войницький і староста руський, дозволяє Станіславові з Суходолу, синові млинаря Бартоша, вибудувати млин на р.Острожанка». Власне тут йде мова про сучасний Солонецький потік, що впадає у р. Щирка. Відомо, що Острог – це тип оборонної споруди. Перша згадка про Солонку, як королівське село датується 1471р., тож можна допустити, що на місці села раніше було оборонне городище.
В Щирці 8 липня 1571р. «… староста львівський Миколай Гербурт надає Івашкові Волошинові з Солонки млин званий Острожанським».
Про млин у Поршні
25 вересня 1661р. Ян Мястковський, комірний землі перемишльської передає через королівський дозвіл свої права на солтиство у королівській Поршні на Станіслава Любіковського. Люстрація цього року засвідчує, що тут на 4 ланах проживали 4 кметі. Млин і корчма стояли пустками. Лан землі належав солтису, який замість податків мав виконувати обов’язок військової служби. На війтівстві тоді сиділо 5 селян, кожен з них мав чвертку лану землі. Війтівство мало свій окремий млин на р.Щирці та став. Селяни скаржились люстраторам на війта, який привласнив чверть поля, належну до млина, а також на єзуїтів, що забрали чимало земель до Раківця, Кугаєва та Підтемного.
Про млини у Вовкові, Загір’ї та Кугаєві на річці Зубра
Вздовж річки Зубра на чисельних ставках та заплавах власники угідь городили греблі для облаштування млинів.
6січня 1458р Спр № 206 Міхал Рогала виступав представником Андрія Волковського в суді проти Станіслава Сондовського судді галицького. Сенько Полюховський вніс відстрочку в присутності війта Петра Сокільницького. Згодом Сондовський і Андрій дідич Волкова розділили лани, луки, стави і млини у Волкові.
13 липня 1484р № 1744 Шляхетний Андрій Лопатка постав у суді за позовом Андрія Волковського, власника частини Волкова. Лопатка був звинувачений у крадіжці каменя з млина. Щоправда Волковський не з’явився до суду, тоді суддя постановив щоб Лопатка присягнув, що сам не крав і нікому не доручав це робити.
18 квітня 1483р. у Львові в присутності воєводи Сандомирського і старости генерального руського Спитка з Ярослава, львівського гродського судді Петра із Зимної Води, Станіслава Малдзіка, Петра Цебровського та Миколая Харнаста дідича Ляшків була укладена угода про продаж шляхетним Гунтером з Синяви, суддею львівським земським, трьох ставків у Волкові і одного у Кугаєві за 50 гривень. Власниками ставків мали б стати славетні горожани львівські Григорій Кичула та Іван Білий. При укладені угоди були сплачені 30 гривень від вказаної суми. Наступні проплати мали надійти на празник Святої Трійці – 10 гривень і на празник св. Михайла наступні 10 гривень.
Про млин в Загір’ю
Вельможний Кляштор Привілебних сестер Бенедиктинок.
«Підписаний нижче Саломон Гершман, на підставі контракту від 1882р. отримав в оренду на три роки млин в Загір’ю. В перші два роки належало сплатити оренду в розмірі 400 зол. рин., а на рік третій 450 зол. рин. Отже в цьому контракті було обумовлено,що Вельможний Кляштор зобов’язується згідно контракту в день передачі млина в оренду, спустити воду від Рибія до млина нижче підписаного, а також мав бути полагоджений другий камінь з валами, аби млин безперервно і без перешкод міг бути в русі. Але до цих пір ці зобов’язання не були втілені в життя, що понесло за собою шкоду для нижче підписаного.
До цього спричинився преповажний млинар Рибій з Вовкова і це в такий спосіб, що коли нижчепідписаний мав намір запустити млин той навмисно затримував впускаючи воду в протилежну сторону наражаючи нижчепідписаного на страти, відбираючи можливість заробляти, а відповідно сплачувати чинш орендний .
На кінець, мій попередник, залишив млин в такому cтані ,що приведення його до порядку коштувало біля 300 зол.рин., котрі нижчепідписаний властиво доложив з надією,що ці кошти йому окупляться.
Ще осмілюся зауважити, що значну грошову допомогу надав мені мій батько для подальшої роботи млина, бо інакше був би змушений його замкнути, яко непрактикований в цій справі. Вперше я мав можливість взяти млин в оренду не знаючи, що млин цей не в найкращому стані.
Отже коли надходить достатньо води і млин працює за призначенням, то бувають випадки коли немає де поставити мішок з мукою. Нижчепідписаний знає, що його батько котрий напротязі 30 років служить при Скарбі і не отримав жодної кривди насмілився просити Вельможний Кляштор Привілебних сестер Бенедиктинок, щоб прихилився ласкаво до прохання нижчепідписаного і опустив чинш орендний на нижчу ціну бо в противному випадку нижчепідписаний пострадавший при млині стратить остатню свою власність і маєток, втратить повагу в родині.
На моє прохання очікую зваженого результату»
Андрій КНИШ
На першому фото млин в селі Зозулинці, а не зазулинці. Автор бездумно транслітерував іноземне джерело. Навіть не перевіривши про, що пише.