Серед вишуканих фасадів кам’яниць на проспекті Шевченка здаля видніється зовсім не львівська назва «Київ». Це назва одного з найдавніших кінотеатрів Львова, щоправда, сьогодні про нього нагадує лише вивіска та афіша, на якій вже давно не з’являлося кіноновинок. Але ще минулого року львів’яни могли переглядати тут цікаві арт-хаусні фільми у маленькій затишній залі та відвідувати кінофестивалі.
Історія цього кіноосередку дуже цікава і давня. Вона охоплює більше, ніж 100 років.
проспект Т. Шевченка 8
“Фрашка” (“Fraszka”)
Перший кінотеатр тут починає функціонувати з 1912 року у будинку, спорудженому фірмою Івана Левинського на тодішній вулиці Академічній 8. Власницею кінотеатру була Євгенія Сельська, а пізніше – Михалина Роман. Цікаво, що саме тут з’явилася одна з перших світлових реклам у Львові. Це був 20-сантиметровий напис «Fraszka», що мав електричний калейдоскоп для привернення уваги. У 1913 році його було демонтовано через скаргу до магістрату. Проект цієї світлової вивіски, як і інтер’єр зали належить архітектору Альфреду Захаревичу.
“Штука ” (“Sztuka”)
Новим власником кінотеатру у 1913 році став Йоахим Шаль, який перейменував його на “Sztuka”(у перекладі з польської – «мистецтво»). Однак, ця назва кінотеатру проіснувала менше року.
“Кінетофон Едісона”
У тому ж 1913 році тут почав функціонувати “Кінетофон Едісона». У кінотеатрі почали використовували інноваційний прилад, що поєднував у собі кінопроектор із фонографом. Це було сенсацією для тодішнього Львова. Завдяки кінетофону – розробці Томаса Едісона, вперше став можливий перегляд німих фільмів з додаванням звуку, що звучав з грамофону. Найпершою тут показали стрічку«Галька» – композитора Станіслава Монюшка, зняту польською студією «Космофільм». Так кінетофотон став попередником звукового кіно і отримав надзвичайний попит серед львівських глядачів.
Вкладниками кінотеатру було 10 людей, і на момент відкриття капітал закладу становив 150 тис. крон, що було величезною сумою для подібного кінобізнесу.
“Кінотеатр Червоного Хреста”
З 1915 року до кінця Першої світової війни заклад діяв під назвою “Кінотеатр Червоного Хреста” (перейшов у власність товариства). Частина від прибутків закладу йшла на благодійність, а під час війни тут показували ще й новини з фронту, часто перед сеансами йшла воєнна хроніка подій за тиждень.
“Химера” (“Chimera”)
У 1919 році кінотеатр змінює назву на «Химера», хоч і далі залишається у власності товариства «Червоного хреста». Під керівництвом Еміля Мікульського кінотеатр стає одним з найкращих у Львові. Тут відбуваються прем’єри фільмів, тематичні сеанси з лекціями, діє кіноклуб «Авангард».
“Стахановець”
Кінотеатр «Химера» у 1940 році радянська влада перейменовує на «Стахановець». Проте під такою назвою він функціонує лише рік. Після приходу німецьких військ у Львів, кінотеатр припиняє роботу.
“Київ”
Під час Другої світової війни кінотеатр зазнав значних руйнувань і потребував відновлення. Після ремонту він постає під назвою «Київ», яку носить й до сьогодні. У радянський період тут відбувалися покази найновіших фільмів, проходили кінофестивалі. Заклад користувався великою популярністю серед львів’ян, так у 1966 році кінотеатр перевиконав план роботи (його відвідав 808,171 глядач за рік).
До 2015 року кінотеатр був на балансі міської ради, тут час від часу відбувалися сеанси арт-хаусного кіно, однак їх відвідуваність була низькою, тому часто зала, що розрахована на 300 глядачів була порожньою.
Сьогодні приміщення кінотеатру у приватній власності, і невідомо. що чекає «Київ» у майбутньому: відродження і колишня слава чи остаточний занепад. Але так чи інакше історія цього місця не залишає байдужим і хочеться сподіватися, у ній ще не поставлено крапку.
Олена ВИСОКОЛЯН
Джерело: http://www.lvivcenter.org/uk/
