Сьогодні хочемо нагадати читачам Фотографій Старого Львова історії пам’ятників, яких у Львові уже не має. Трохи давніше ми уже розповідали про п’ять таких монументів. А зараз пропонуємо до уваги ще одну п’ятірку пам’ятників нашого міста, які з різних причин були втрачені або демонтовані.
Пам’ятник гетьману Станіславу Яблоновському
Найстаріший львівський світський пам’ятник, встановлений у ХVІІІ ст. на честь перемоги гетьмана над татарами у 1695 р. Від початку кам’яну статую Станіслава Яблоновського встановили на бастеї зовнішнього муру навпроти Низького Замку. На восьмикутному цоколі пам’ятника стояла фігура гетьмана з позолоченого піщаника, у лицарському вбранні та з булавою у руці. Після ліквідації фортифікацій пам’ятник перенесли на подвір’я Єзуїтської колегії (нині – школа № 62), а згодом площу Св. Духа (сучасна площа Підкови). Під час будівництва гауптвахти в 1829 р. статую зняли.
Пізніше скульптура гетьмана прикрашала криницю у подвір’ї Жебровських (тепер Театральна, 8), і там, як повідомляла одна з віденських газет, – «оздоблювала на подвір’ї помпову студню і, врешті, скинута у сквері тієї ж кам’яниці, лежала без ніг, однієї руки, ушкодженнями на шоломі і обличчі, просто під водостоком, котрий поволі її нищив».
Потім пошкоджений пам’ятник перенесли на подвір’я кам’яниці під №13 при вулиці Кароля Людвіга (біля «Англійського готелю») Згодом, завдяки редактору часопису «Домашній приятель» Іполиту Ступницькому, статую реставрував львівський скульптор Пауль Ойтелє. Позолоту було замінено оліфою бронзового кольору. Ойтелє закінчив роботи у 1857 р., а на п’єдестал фігуру встановили двома роками пізніше.
У 1859 р. пам’ятник гетьману встановили на пл. Каструм. У 1932 р. після ще однієї реставрації монумент перенесли на площу Трибунальську (сучасна пл. Яворського). Пам’ятник демонтували у 1944 р, у 1949 р. радянська влада передала його Польщі, де його сліди загубилися.
Пам’ятник Корнелю Уєйському
У жовтні 1897 р. Рада міста Львова прийняла рішення щодо початку роботи над спорудженням у Львові пам’ятника польському поету Корнелю Уєйському (1823-1897). 7 листопада 1897 р. відбулося перше засідання Комітету побудови пам’ятника, де прийняли відозву до громадськості про пожертви на монумент.
25 жовтня 1900 р. Радою міста було вирішено встановити пам’ятник на Академічній вулиці навпроти міського касина (сучасна адреса проспект Шевченка, 10). Для виконання монументу запросили скульптора Антона Попеля.
15 лютого 1901 р. Комітет побудови розглянув три моделі та рисунки пам’ятника, один з яких прийняли за остаточний. Вирішили бюст Корнеля Уєйського виконати з бронзи, а постамент під нього – зі світлого граніту з чорними плямами. Висота монумента становила 4,8 м.
В середині липня 1901 р. Антон Попель вислав форму, зняту з моделі бюсту, до фабрики Круппа у Відні. Там пам’ятник відлили у бронзі. Роботу над гранітними частинами пам’ятника проводили в майстерні Пер’є.
У вересні 1901 р. Комітет побудови утворив спеціальну комісію для укладення написів на цоколі пам’ятника, яка вирішила викарбувати на фронтовій стороні монумента напис «Корнель Уєйський», а зі звороту – рядки з вірша поета «Колись конаючи»: «Народе мій, будь щасливим», а під ними напис дрібними літерами «К.Уєйський».
Урочисте відкриття монумента відбулося 8 грудня 1901 р. Після Другої світової війни пам’ятник Корнелю Уєйському перевезли до Щецина, де він стоїть і досі.
Пам’ятник Андреєві Шептицькому
Пам’ятник Андреєві Шептицькому встановлено у вересні 1935 року поряд Національного музею по вул. Мохнацького (тепер вул. Драгоманова). Рік вибрано не випадковим, оскільки на нього припадала 30-та річниця відкриття Національного музею та 70-ліття його засновника — митрополита Андрея. Відкриття пам’ятника відбулося 27 вересня 1935 року. В урочистостях взяло участь багато представників тодішньої української інтелігенції Львова.
Автором пам’ятника був скульптор Сергій Литвиненко. Створена ним на подвір’ї Національного музею сидяча скульптура митрополита з великою точністю передавала його образ. З 1940 року радянська влада неодноразово вимагала усунути пам’ятник як «малохудожній твір». Директор музею Іларіон Свєнціцький усіляко затягував час і шукав різні приводи, аби дозволити залишити скульптуру. Пам’ятник пережив війну, однак опісля міська рада Львова видала постанову про його негайне усунення. У ніч на 10 серпня 1947 року скульптуру усунуто (за різними версіями: розбито молотами чи повалено тросом, прикріпленим до танка) і вона безслідно зникла. На місці пам’ятника з часом було встановлено божка Світовида з села Лопушанка.
Пам’ятник Сталінській конституції
Цей пам’ятник радянська влада урочисто відкрила 05 грудня 1939 р. Стояв він приблизно навпроти будинку Галицької ощадної каси (між сучасними вул. Гнатюка та пл. Підкови). Тимчасовий пам’ятник, виконаний на дерев’яному каркасі, являв собою величезну вертикальну композицію у вигляді колон, опасованих червоним прапором. В нижній частині були фігури червоноармійця, робітника, матері з дитиною, студентки та старого гуцула з хлопчиком.
Цементні фігури та написи українською, польською та єврейською мовами символізували дружбу народів згідно зі статтями Сталінської конституції 1936 р.
Авторами монументу були скульптор Сергій Литвиненко та київський художник Михайло Дмитренко, виконавцями – скульптори Євген Дзиндра та Андрій Коверко, можливою є участь учня Литвиненко молодого скульптора Якова Чайки. Пам’ятник виконували на кераміко-скульптурній фабриці, що відкрилася на вул. Мучній в 1939 р.
Коли 30 червня 1941 р. містом оволоділи німецькі війська, пам’ятник розбили, а його уламками засипали діри та вибоїни, що утворилися після німецького бомбардування Львова.
Пам’ятник танкістам-гвардійцям
На вул. Личаківській у сквері під храмом Покрови Пресвятої Богородиці в 1945 р. встановили на монумент танкістам-гвардійцям в пам’ять про звільнення Львова від нацистів. Ініціативи спорудити подібний монумент з’явилися ще 27 грудня 1944 р коли виконком Львівської міської Ради депутатів трудящих прийняв ухвалу спорудити у Львові два пам’ятники для вшанування радянських дивізій, які звільнили місто від німецької армії, – «Слава львівським дивізіям» і «Визволення». Тоді склали кошторис спорудження цих пам’ятників, однак не зуміли реалізувати ці ініціативи.
Пам’ятник гвардійцям-танкістам був першим радянським пам’ятником повоєнної доби. Передню грань гранітного п’єдесталу прикрашала емблема радянської гвардії в бронзі, на бокових гранях – дошки з викарбуваними іменами воїнів-танкістів, які загинули в боях за Львів в роки Другої світової війни. Увінчував монумент танк «ИС-2».
Пам’ятник виконали на Челябінському тракторному заводі. Його урочисте відкриття припало на 8 листопада 1945 р. На побудову пам’ятника витратили 100 тис. карбованців, з яких 42 тис. зібрало населення.
Цей монумент демонтували у 1991 р. за ухвалою Личаківської районної ради. Керував роботою з демонтажу тодішній голова Франківського райвиконкому, будівельник за спеціальністю Василь Дзера. Він домовився з керівництвом танкоремонтного заводу, яке виділило кран і трейлер. Потужність крана була замала, щоб підняти танк у повітря. Тому довелося стягувати його з п’єдесталу на трейлер.
У цей час у лісі, неподалік села В’язової Жовківського району, був розгорнутий табір пластунів, яким опікувалася Франківська і Жовківська районні ради. Танка подарували пластунам. Це останні відомості, які вдалося віднайти про про пам’ятник гвардійцям-танкістам, що звільнили Львів від німецької армії. У лісі біля села В’язова його сліди загубилися.
На матеріалах книжки Мельника І., Масика Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012
