В історії Львова вистачає яскравих та неординарних подій. Одними з них однозначно були політичні вбивства. Від звичайних кримінальних подій їх відрізняє передовсім той факт, що за своїм значенням і впливом вони одразу набували символічного значення, а подекуди з самого початку були запланованими таким чином. Пропонуємо вам поглянути на п’ятірку (цей перелік далеко не повний і його можна продовжувати) яскравих і скандальних політичних вбивств, які були здійсненні у Львові.
М. Січинський
А. Потоцький
Убивство графа Потоцького
1.Відкриває наш список вбивство намісника Галичини Анджея Потоцького здійснене Мирославом Січинським. 12 квітня 1908 року український студент Мирослав Січинський на знак протесту проти убивства жандармами громадського діяча Марка Каганця та протестуючи проти політики, яку здійснювало польське керівництво австрійської провінції, застрелив намісника Галичини. Січинський здійснив замах під час прийому у будинку намісництва на сучасній вулиці Винниченка. Зі словами: “Се за наші кривди, за вибори, за смерть Каганця!” він здійснив чотири постріли, після чого поклав револьвер на підлогу і вийшов до передпокою де спокійно півгодини очікував поки прибула поліція, яка й заарештувала його. Потоцький помер ввечері. Суд присяжних засудив його до страти, проте згодом цей вирок замінили на 20 ркоів в’язниці і його перевели очікувати покарання у в’язницю Станіславова (теперішній Івано-франківськ). Тут він працював у столярні, вивчав англійську і читав Достоєвського, Франка та Ратцеля. Зрештою, у 1911 році, йому вдалося втекти і він виїхав до Норвегії, згодом до Швеції, а у 1914 році – до США. У 1960-х, йому навіть вдалося відвідати Україну. Помер він у США у 1979 році.
Адам Коцко
- Вбивство українського студента Адама Коцка 1 липня 1910 року. Адам Коцко був студентом-юристом Львівського університету. Він став активним діячем громадського та студентського руху. У 1906 році він зазнав поранення під час сутички з польськими студентами, а у 1907 році за участь у демонстраціях за відкриття українського університету у Львові, його було заарештовано. Згодом його звільнили і він продовжив свою діяльність. Проте 1 липня 1910 року стало для нього роковим. Під час чергової сутички з польськими студентами, чимало українських студентів зазнало поранень, а сам Коцко загинув. Справа одразу набула політичного забарвлення, а сам похорон коцка на Личаківському цивнтарі перетворився на багатотисячну демонстрацію. Загибель Коцка надала боротьбі за український університет у Львові ореолу жертовності та ще більше актуалізувала українсько-польські протиріччя в Галичині. Більше того, вона яскраво показала, що політика Габсбургів, які фактично віддали управління краєм полякам зазнала фіаско і міжетнічні українсько-польські конфлікти від цього часу супроводжуватимуть львів’ян фактично до часу інкорпорації міста до складу УРСР.
Будинок на сучасній вулиці Котляревського, де знаходилось консульство СРСР у міжвоєнний час
Суд над М. Лемиком - Убивство секретаря радянського консула у Львові Олексія Майлова. Одне з найбільш показових політичних вбивст організоване ОУН у 1933 році. Рішення про здійснення замаху на представника СРСР у Львові було ухвалене на берлінській конференції ПУН з членами Краєвої Екзекутиви ОУН 3 червня 1933 року під проводом Євгена Коновальця. Причиною стали як спланований та штучно організований на контрольованих радянською владою територіях голод так і загальна політика СРСР по відношенню до українців. У цей же час Степана Бандеру було призначено керівником Краєвої Екзекутиви ОУН, тому організацію замаху було покладено безпосередньо на нього. 21 жовтня 1933 року ОУНівець Микола Лемик з’явився у консульстві, зажадавши зустрітися з консулом для обговорення свого можливого переїзду на постійне місце проживання до підрадянської України. Прийом замість консула здійснював секретар консульства – О. Майлов. Після короткої розмови, Лемик витягнув пістолет і двічі вистрелив в Майлова. Лемик намагався залишити приміщення, але не зміг відчинити автоматичного замка на вхідних дверях. Його засудили до смертної кари, яку з огляду на неповноліття обвинуваченого замінили на довічне ув’язнення. У 1939 році, використавши сум’яття під час початку Другої Світової війни, він утік з в’язниці. Сам замах Лемика став яскравим свідченням політичного протесту. Одночасно він викликав репресії проти членів ОУН у Галичині.
Іван Бабій - Вбивство Івана Бабія членами ОУН. Одне з найбільш скандальних вбивств міжвоєнного Львова. Директор філії Академічної гімназії, колишній вояк Української Галицької армії та армії УНР, опікун «Пласту» на Тернопільщині – Іван Бабій був на перший погляд з бездоганною для патріотичного українця біографією. Проте члени ОУН звинуватили його у співпраці з поляками та у перешкоджанні діяльності ОУН серед гімназійної молоді. На їхню думку цього виявилось достатньо щоб спочатку здійснити 2 напади на Бабія, а коли його позиція стосовно праворадикального руху не змінилась – засудити його до страти. 27 липня 1934 року, бойовик ОУН Михайло Цар убив Бабія. Невідомо якої реакції очікували ОУНівці на цей крок, проте вона виявилась дуже неоднозначною. Митрополит Андрей Шептицький гостро засудив це вбивство, подібною була реакція цілої низки чільних українських партій Галичини. Очевидно причиною вбивства стала не стільки співпраця уявна чи реальна Бабія з польською поліцією, скільки його критичне ставлення до участі молоді навчального закладу, яким він керував у діяльності ОУН. Критичне сприйняття навіть сучасниками цього вбивства засвідчила, що серед українців Галичини того часу не було однозначної позиції з приводу того, якою має бути подальша позиція і поведінка стосовно Польської держави, яка фактично окупувала Галичину та Волинь. Якщо одні відстоювали радикальну боротьбу, інші ж допускали певні форми співпраці. Додавав гостроти також той факт, що фактично мова йшла про конфлікт поколінь. Молодь вважала “лояльну” позицію неефективною і прихильно ставилась до ОУН, у діяльності якої вони бачили реальні дії, а «пусті обіцянки» та слова «покоління Бабія», яке на їхню думку не здатне було принести реального ефекту у боротьбі за права українців, уже переставали сприймати. Сьогодні нам легко засуджувати чи оцінювати подібні кроки, проте більш правильно буде спробувати зрозуміти мотиви діяльності учасників тих подій.
Могила Ярослава Галана на Личаківському цвинтарі
Ярослав Галан - Убивство Ярослава Галана. Одне з найзагадковіших вбивств здійснених у Львові, стосовно якого серед дослідників і досі точаться дискусії. Ярослав Галан був письменником, журналістом та діячем комуністичного руху з дуже сумнівною за сучасними мірками репутацією. Його батьки дотримувались москвофільських поглядів, а сам Галан у міжвоєнний час стає активним прихильником комуністичного руху у Західній Україні, причому навіть репресії проти його дружини, яка виїхала на навчання до Харкова і у 1937 році була репресована не надто змінили його погляди. Після входження Західноукраїнських земель до складу УРСР працював кореспондентом львівської обласної газети «Вільна Україна» (1939—1941), республіканських газет — «Правда Украины» та «Радянська Україна» (1942—1948). Він активно виступав проти українського визвольного руху, а апогеєм його антирелігійної пропаганди стала праця “Плюю на Папу”. 24 жовтня 1949 року він був вбитий у Львові, у своїй квартирі. Смерть спричинили 11 ударів сокирою по голові. У радянський час вважалось, що вбивство здійснили двоє бойовиків ОУН, проте починаючи від 60-х років, спочатку у діаспорній літературі, а від 1990-х років у сучасній Україні розпочалась дискусія стосовно того хто ж був справжнім замовником вбивства Галана. На сьогодні, одна частина дослідників вважає, що замах був організований самими радянськими спецслужбами і ймовірною мотивацією був намір створити привід для чергового засудження діяльності українського підпілля. Натомість інша група вчених відзначає, що ці реконструкції носять досить умовний характер, і хоча в останні роки життя стосунки Галана з радянським керівництвом були не зовсім ідеальними, проте у вбивстві його радянськими спецслужбами не було сенсу і для самого радянського керівництва, як свідчать окремі дані, воно стало несподіваним. Можливо подальше вивчення даного питання дозволить внести ясність і зробити більш чіткі висновки, проте наразі убивство Ярослава Галана залишається як одним з найбільш показових так і найзагадковіших політичних вбивств в історії Львова.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела:
- Кисла Ю. “Пост ім. Ярослава Галана”. Осінній атентат у Львові (http://www.uamoderna.com/blogy/yuliya-kisla/kysla-galan)
- Козловський Б. Хто гострив сокиру для Ярослава Галана? (http://ua-reporter.com/novosti/67576)
- Мандзюк Д. Перше політичне вбивство у Австро-Угорщині (http://uk-ua.narvol.org/pershe-politychne-vbyvstvo-u-avstro-uhorschyni/)
