Велика пожежа спалахнула у Львові 3 червня 1527 року. Вона знищила майже все місто, а з ним і стару готичну забудову.
Перше вогнище виникло ввечері у броварні Григорія Шолтиса з Клепарова, а справу довершив вітер, який швидко розніс вогонь на сусідні дерев’яні будинки. До ранку, окрім головних вулиць міста, запалало й передмістя.
Вціліли лише значно почорнілі Ратуша, Вірменська церква, стіни Кафедрального собору, монастир францисканців, вежі та кам’яний будинок покійного міщанина Івана Бороди, вкритий черепицею. Городяни також називали його “вежею”.
“Описуючи сумну та злощасну подію нашого прекрасного славнозвісного міста, жалюгідну й навіть довговічну із-за болю руїну, яку треба оплакувати через безпощадність цієї пожежі. Адже тисяча п’ятсот двадцять сьомого року в понеділок після свята Вознесення Господнього, о двадцять третій годині, несподівано з броваря дому якогось-то Григорія Солтиса з Клепарова, що стояв напроти монастиря францисканців, на вулиці Пекарів, яка лежала поруч, вибухла величезна й раптова пожежа.
Вистрибуючи неначе навальний вихор, розділений у двох напрямах, той вогонь негайно охопив усі доми, які були в його сусідстві й саму вулицю Пекарів і Краківську, Шевців і Вірменську вулиці, а також ту, яка називається другою частиною кварталу, в одному ряді, а в другому напрямку, починаючи від монастирського будинку тих самих францисканців, за винятком костьола Святого Хреста, послідовно знищив доми, які були посередині, громадську лазню, костьол Святого Духа разом з лікарнею, ятками м’ясників, з іншими будинками, які були ззаду, аж до міського муру, а відтіля від дому шановних панів каноніків капітульних разом з іншими мешканцями костьольних священнослужителів, і далі всі інші доми довкола і Галицьку, Зарванську, Руську та Єврейську вулиці разом з церквою Святої Марії грецького обряду, з єврейською синагогою та міською стайнею і довкола всі, які тільки були будинки, від брами до брами розпалювався все жахливіше і багато домів знищив дощенту…
Власне через навальність цієї пожежі, у зв’язку з тим, що вона майже все місто затьмарила чорною кіптявою, сам вогонь розповсюдився раптово й несподівано на всі частини міста, так що жодна не змогла врятуватися, і, що найважливіше, якщо б міські брами, зачинені в той час для того, щоб затримати народ для оборони, не були своєчасно відчинені, то без сумніву, велика кількість людей загинула б від самого вогню, коли ця пожежа так шаленіла й усе більше і більше посилювалася, військові метальні знаряддя і гармати чи вогнепальна зброя, що переховувалися були в міських вежах, заряджені порохом і кулями, вибухли на великий пострах народу та з небезпекою для нього і видали страшенний гук на подобу грому.
Ось так усе це місто, як передвіщалося, за винятком одного дому покійного Івана Бороди, критого черепицею і через те названого вежею, дощенту з усіма своїми будовами, повністю було зруйноване і залишилося неначе безлюдним, а нещасні громадяни були доведені до великого відчаю. А щоб їх місто прийшло колись знову до своєї величі та краси після такого гіркого і страшного нещастя і щоб ніколи більше не випала на його долю така або подібна нещасна подія, треба гаряче благати найвищого, найласкавішого Бога“, – згадував очевидець у “Меморіалі про пожежу нашого міста”.
Зусиллями городян, магнатів та королівського уряду Польщі місто було відбудовано, але кардинально змінило зовнішній вигляд. Саме з того часу на зміну дерев’яній готичній архітектурі прийшла кам’яна ренесансна, але подекуди вимоги міської влади порушували та продовжували будувати дешевші дерев’яні споруди. Попри це, пожежа 1527 року стала останньою великою в історії міста.
Наталка СТУДНЯ
