У 1913 році українці гідно відзначили 40-літній ювілей творчої праці Івана Франка. Святкування відбулися у різних куточках світу, де дієвою була українська діаспора. Проводилися віча, зібрання, концерти, виступи з відповідними доповідями та повідомленнями. Так, у Вінніпегу українці на честь Івана Франка організували величавий концерт, головну доповідь на якому мав поет Петро Карманський, у Ванкувері – виставу “Украдене щастя”, у Монреалі – ювілейний концерт, на якому ключове повідомлення про поета виголосив Іван Бодруґ, у Нью-Йорку – всенародне віче, у Відні українська інтелігенція та студентське товариство “Січ” ушанували ювіляра академією, у Москві музично-драматичний гурток “Кобзар” провів два вечори, на одному з яких Симон Петлюра виголосив реферат “Іван Франко як поет національної честі і сорому” тощо.
Однак, найактивніше ювілейні урочистості відбувалися у Галичині. В українській галицькій пресі публікувалися статті, повідомлення та замітки про Івана Яковича Франка та заходи на його честь. У страховому товаристві “Дністер” (вул. Руська, 20) знаходилася книга ч. 8000, на яку всі бажаючі вносили пожертви на ювілейний дар Іванові Франкові. Відомо, що станом на 27 грудня 1913 р. на ній було 18.025,20 корон.
Українське студентство та члени українських пожежно-гімнастичних товариств «Сокіл» і «Січ» з великою повагою ставилися до Івана Франка. Про це свідчить їхня ініціатива у справі відзначення 40-річного ювілею творчої праці Каменяра.
Великих зусиль до відзначення 40-літньої творчої праці Івана Франка доклав Іван Боберський, який на той час очолював українське гімнастичне товариство “Сокіл-Батько” у Львові. У 81–82 числі українського сокілького часопису “Вісти з Запорожа”, яке побачило світ 30 травня 1913 р. було поміщено заклик старшини товариства “Сокіл-Батько” до своїх осередків: “Всї наші філїї, “Сїчи” і “Соколи” мають сего року 1913-го уладити здвиги, руханкові вечери, відчити, концерти в честь 40-лїтної праці нашого письменника Д-ра Івана Франка. Одну пяту часть чистого доходу належить переслати на народний дар Франка на адресу “Дністер” книжочка 8000, Львів, улиця Руська 20, а одну пяту часть прислати на “Український Город” у Львові, на адресу: “Сокіл-Батько” Львів, ул. Руська ч. 20. Решту доходу затримати на свої цїли”. Підпис – “Сокіл-Батько”.
Зауважимо, що 1911 року Іван Боберський ініціював викуп великої земельної ділянки у Львові, щоб облаштувати руханково-спортовий майдан – «Український город» (знаходився в районі сучасної дитячої залізниці у Стрийському парку зі сторони вул. Стрийської). З 1911 р. з будь-якого заходу сокільської організації, який передбачав отримання прибутку, відраховували окремі відсотки на руханково-спортовий майдан. Не виключенням були святкування приурочені Іванові Франку.
Отож, за участі старшини товариства “Сокіл-Батько” відбувалися особливі приготування у Львові. Результатом цього стало проведення 7 грудня 1913 р. “Сьвята І. Франка в “Соколї-Батьку” у рухівні (спортовому залі) за адресою вул. Руська, 20 (сьогодні тут також функціонує спортзал).
Зі звіту господаря рухівні Олександра Довбенка за час від 21 листопада 1913 р. до 25 грудня 1913 р. дізнаємося про те, що перед Франковими урочистостями рухівню було побілено до висоти 1 м 80 см, направлено спортовий інвентар (швейцарскі крісла, поруччя), а саму салю та сцену член “Сокола-Батька” Мирон Федусевич з представниками “Сокола III” прикрасили декораціями, які було взято на прокат у “Медичної Громади” за 20 корон. У часописі “Вісти з Запорожа” зазначалося: “Вона [саля. – А. С.] набрала вигляду величавого намету гетьмана: килими, занавіси, списи, шаблї, щити, кріси, по середині портрет ювилята [Івана Франка. – А. С.] і сокілський прапор”. Програмка вечора була надрукована разом з текстами співаних пісень. На першій її сторінці поміщено світлину Івана Франка. До речі, її було виконано з ініціативи Івана Боберського 1 грудня 1913 року.
У неділю 7 грудня 1913 р. Іван Франко був на зборах українців у справі львівської організації, які відбулися у домівці “Бесіди” (вул. Костюшка, 3). Після їхнього закінчення Іван Боберський з дружиною Йосифиною чекали Івана Франка з його сином Петром Франком. На автомобілі вони приїхали до рухівні “Сокола-Батька”, де й розпочався “Вечер в честь Др. І. Франка”. Ювілята зустрічали члени товариств “Сокіл-Батько”, “Сокіл ІІ”, “Сокіл ІІІ” в сокільських одностроях. “Начальник І[ван] Криницький кликнув “Позір!” “В право гляди”, – зазначалося у сокільському часописі “Вісти з Запорожа”, – Ювилят перейшов попри чету і відповів на привіт похилом голови. Чета пішла опісля за ювилятом в салю, витаючи єго окликами “Славно!”.
Програма заходу включала руханкову частину, виступи із привітаннями, музичний супровід.
У руханковій частині вечора відбулися: трійкові вежі (12 хлопчиків) – керівник член учительського відділу товариства “Сокіл-Батько” Олександ Довбенко; вправи на дручнику (перекладині) – (8 хлопців) – керівник член учительського відділу товариства “Сокіл-Батько” Ігор Федів; вправи на поручні (8 дівчат); вправи булавами (5 дівчат) – керівник Оксана Федівна (у заміжжі Суховерська) (не зважаючи на те, що два рази випала їй булава з рук, бо “взяла собі до виступу не тоті булави, котрими вправляла, але “ладнїйші”, вправи з булавами вийшли дуже гарно); вправи на коні (8 хлопців) – керівник Степан Цимбала (серед інших виступали Роман Волощук, Омелян Гузар, Павло Зимак, Анатоль Лукашевич, Степан Цимбала та син Івана Франка – Петро); 5 веж на швейцарських кріслах (10 членів) – керівник член учительського відділу товариства “Сокіл-Батько” Омелян Гузар.
Містоголова (заступник голови) товариства “Сокіл-Батько” Льонґин Цегельський запізнився на 40 хвилин на святкування, через те, що засідання комісії, яка “дебатувала над виборчим правом і складом видїлу” в соймі затягнулося. З огляду на це, в програму вечора було внесено деякі корективи. У своїй промові Льонґин Цегельський відзначив заслуги Івана Франка “около вихованя народного характеру” і на знак особливої пошани від сокільських і січових осередків «Сокола-Батька» ювілярові було вручено виконаний в сріблі металевий лавровий вінок з написом: “ВПоважаному Дрови І. Франкови “Сокіл Батько” 1874 – 1913.7/ХІІ”. Вінок прийняла до рук донька ювілята Ганна. У рухівні на той час був присутній також син Івана Франка – Петро. До речі, вінок вручений Іванові Франку від українського сокільства, до 1947 р., за словами Степана Гайдучка, перебував на експозиції, а зараз зберігається у фондах Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.
Музичний супровід вечора забезпечив хор “Бандуриста” у складі 22 осіб. Хор відспівав: “Не схиляйте в низ прапора” (слова Богдана Лепкого, музика Василя Безкоровайного), “Непереглядкою юрбою”, “Пісня геніїв ночи” (слова Івана Франка,
музика Дениса Січинського і Ярослава Вінцковського (Ярославенка)) та баркаролю Желенського “На водах”. Тенор Е. Банах відспівав два соло: “Розвійте ся з вітром” і “Як почуєш в ночи” (слова Івана Франка, музика Миколи Лисенка і Дениса Січинського). Скрипаль Іван Левицький відіграв на скрипці свій твір: “Українську шумку”. Музичні пункти програми відбулися бездоганно.
На урочистостях світливець (фотограф) фіксував цікаві моменти. Три світлини зі святкувань сьогодні зберігаються у приватному архіві Степана Гайдучка у Львові.
Присутніх на святкуваннях було так багато, що чимало бажаючих не змогли купити квитки, а частина з тих, що придбали, не могли дістатися через тісняву на свої місця.
Вечір закінчився по 20-тій годині. Іван Франко, маючи дружні взаємини з головою “Сокола-Батька” Іваном Боберським, після святкового вечора, запросив його з дружиною Йосифиною на гостину у своє помешкання на вул. Понінського, 4 (тепер – вул. Івана Франка).
З огляду на те, що дуже багато людей не змогли потрапити на святкування “рішив ся “С[окіл]-Б[атько]” – писали “Вісти з Запорожа”, – повторити сей вечер еще в недїлю 14.XII. Поручню направлено, провідниця [Оксана Федів. – А. С.] роздобула булави, якими вправляла на пробах, лучки при кони витерто на сухо”. Вечір відбувся згідно програми (єдиним недоліком було запізнення хору “Бандуриста” на 30 хвилин). Хор “Бандуриста” розпочав святкування піснею “Не схиляйте в низ прапора” Окрім музичної частини та руханкових вправ, Іван Боберський виголосив промову в якій кількома словами “начеркнув, як то борба о права чоловіка перейшла з Анґлії і Франциї в Нїмеччину а відти дальше на всхід. Кличі західної Европи против гнету і неволї знайшли у нас вислів в творах І[вана] Франка. Він не хоче лише зітхати над нашою долею, але хоче її поправити, вибороти, здобути”.
Вечір закінчився піснею Івана Франка “Не пора”, яку співали усі присутні. До речі, цю пісню у сокільському часописі “Вісти з Запорожа” було передруковано 30 травня 1914 р.
Після “Сьвята І. Франка в “Соколї-Батьку”, за участі Івана Боберського, в швидкому часі було підготовлено чергове число сокільського часопису “Вісти з Запорожа” (число 86–88 вийшло друком 30 грудня 1913 р.). Розпочинався часопис публікацією Івана Боберського “Іван Франко” під криптонімом “Бб” (тоді Іван Боберський використовував також й інші криптоніми: “Оеи”, “Оси”, “Бб”; частину публікацій не підписував). Наступною була інформаційна стаття під назвою “Сьвято І. Франка в “Соколї-Батьку” (стаття без підпису, аналіз стилю дає можливість зробити припущення, що ця стаття ймовірно належить Іванові Боберському). У часописі були поміщені також публікації синів Івана Франка: одна Тараса (“Руханка у Греків”) та три Петра (“Каблуківка (Крокет)”, “Підбиванка”, “Гра в свинки” (записав П. Франко 5 січня 1911 р. у с. Нагуєвичі)). На першій сторінці часопису опубліковано портрет Івана Франка (світлину було зроблено за наполяганням Івана Боберського 1 грудня 1913 р.). Ця світлина неодноразово публікувалася у сокільській пресі, а також на програмах свят приурочених Іванові Франку в міжвоєнний період. Зокрема, її можна побачити на листівці “Сокола-Батька”, виданій у червні 1926 р. з нагоди “Свята Франка українських “Соколів” у пам’ять десятиліття смерти незабутнього ґенія Івана Франка”.
Про відзначення українським сокільством 40-річного ювілею творчої праці Івана Франка писали й інші часописи Галичини. Так у львівському журналі “Ілюстрована Україна” 15 грудня 1913 р. було поміщено замітку такого змісту: “Руханково-музичний вечір в честь І. Франка уладив “Сокіл-Батько” дня 7. грудня в своїй сали, яку виповнила точно публика між якою находив ся також Ювілят. В програму входили сокільські вправи хлопців, дівчат, та членів-Соколів, які вийшли усї зручно і звинно виконані, так, що подобали ся Ювілятови, як мож було судити з виразу його лиця, та пильного обсервованя вправ. В музичній части брав участь хор тов[ариства] “Бандурист”, скрипак І. Левицький, який відіграв свою композицію: “Українська думка”, та сольоспів д. Е. Банаха. Кромі сего посол др. Л. Цегельський виголосив промову про значінє Івана Франка, після котрої вручено Ювілятови срібний вінець від “Сокола-Батька”.
Таким чином, українське сокільство зуміло належним чином пошанувати Великого Сина України – Івана Франка. Попри певні труднощі та недоліки в організації та проведенні святкувань, досягнуто чимало: зроблено світлину та виготовлено портрет Івана Франка, видруковано програмку заходів, підготовлено спеціальний випуск сокільського часопису “Вісти з Запорожа” тощо. На особливу увагу заслуговує публікація голови українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” Івана Боберського присвячена Каменяреві, надрукована у часописі “Вісти з Запорожа”. Вона є свідченям великої поваги до Івана Франка та розуміння Іваном Боберським важливості відзначення українцями цього ювілею.
ПУБЛІКАЦІЯ ІВАНА БОБЕРСЬКОГО “ІВАН ФРАНКО”
Кождий нарід, що думав над собою, старає ся бути здоровим, чесним, розумним і богатим. До тої цїли стремлять всї єго члени, всї єго стани.
Кождий нарід має рільників, ремісників, промисловців і купцїв. Він запроваджує у себе і инші стани: учителїв, будівничих, урядників, вояків, лїкарів, судиїв, адвокатів.
Се каже ся, що нарід орґанїзує ся. Але тота цїла орґанїзация не йде добре, як нема розумних і характерних людий, що уміли би дати щиру раду, як поступати, що думати про себе і про других, як роздїлити межи всїх права і обовязки, якої роботи жадати від одних а якої від других.
Орґанїзация поступає незле, коли в державі або в краю є один нарід, який сам рішає про свою долю і самостійно визначає і роздїляє обовязки і права.
Але де в краю є більше народів а міцнїйший хоче слабшого здавити, там цїла орґанїзация сходить на злу дорогу. Все є тодї зле: Вихованє молодого поколїня, роздїл роботи, роздїл обовязків, роздїл прав і почестий.
Іван Франко є тим для нас великий, що доля дала єму талан видїти ясно хиби і злиднї нашого житя і дала талан описати словом наші хиби і злиднї в оповіданях і піснях. Він є тим для нас великий, що мав все непохитну відвагу сказати се, шо він видів, проголосити свою ширу гадку про нас Українців, про Ляхїв, про Москалїв, про Нїмцїв, про Жидїв, про урядників, учителїв, хлопів, попів, панів, робітників, ремісників, зарібників, богачів. Він уміє видїти, уміє говорити і все говорив, не мовчав. Всїм сказав се, що на них бачив, непохитно, рішучо, ясно.
На нашій цїлій Україні є всї справи помотані, права і обовязки є від давних віків несправедливо роздїлені. Неволя виховала по однім боцї рабів, трусів, зрадників, лизунів, лицемірів, по другім боці гординь, чваньків, вельмож, дуків, самовільників.
В тїй задусї рабства, самоволі і лицемірства прогомонїли слова І. Франка. Они сердили ся на задуху а жадали сьвіжого воздуха. Они вказузали на ґнет, безправство, безхарактерність, лїнивство.
Слова правди, уразили всїх. Уразили вельмож і рабів, володарів і підданих, сьвітські уха і духовні. Державні власти думали що валить ся держава. Ужили на І. Франка параґрафів, кайдан і жандармів. Духовні власти метали громи з проповідниць. Члени народу бояли ся єго і утїкали перед ним.
Так минали роки. А сего року минає 40 лїт працї І. Франка, бо в р. 1874 появив ся в друцї першій єго стишок. Нинї всї успокоїли ся. Перше єго не розуміли. Тепер розуміють і видять. що слова І. Франка гомонїли не лише, щоб бурити, але щоби будовати, не щоби ображати, але щоби поучити і виховати.
Яко правдомовець, яко борець за права одиницї, за честь чоловіка, за права народу, яко оборонець угнетених, понижених, покривджених, здобув собі І. Франко несмертельну славу.
Яко чоловік, що мистецьким словом взиває нас Українцїв до працї, відриває від лїнивства, перестерігає перед рабством і зрадою, що приказує нам всюди лучити ся і працювати, не ридати, не нарікати, не чекати на чужу ласку, став він нашим найщирійшим і найідейнїйшим учителем, орґанїзатором і провідником.
Джерело: Бб [Боберський Іван]. Іван Франко // Вісти з Запорожа. Часопись руханкових, змагових, мандрівних і пожарних товариств. – Львів, 1913. – 30 грудня. – Чис. 86–88. – С. 1–2.
Андрій СОВА
історик
Викостані джерела та література:
- Бб [Боберський Іван]. Іван Франко // Вісти з Запорожа. Часопись руханкових, змагових, мандрівних і пожарних товариств. – Львів, 1913. – 30 грудня. – Чис. 86–88. – С. 1–2.
- Горак Р. Бажав я для скованих волі… Біографія Івана Франка. – Львів : Видавництво “Апріорі”, 2015. – 320 с.
- Мельник Я. І остання часть дороги… Іван Франко: 1908–1916. – Дрогобич: Коло, 2006. – 439 с.
- Сова А. Відзначення товариством “Сокіл-Батько” 40-річної творчої праці Івана Франка (Маловідома публікація Івана Боберського) // Вісник НТШ. Інформаційне видання Світової ради Наукових товариств ім. Шевченка. – Львів, 2017. – Чис. 57 (весна-літо). – С. 71–74.
Особлива подяка Лесі Крип’якевич за надані світлини.
