1 серпня 1914року Третя російська армія під командуванням Рузського та 8 армія під командуванням генерала Брусилова розгорнули наступ в напрямку Галича та Львова. В наслідок Галицької Битви, яка розпочалася 10 серпня, відбувся прорив російських військ.
З історії Українських Січових Стрільців відомо, що в тих днях паніки, яка виникла у Львові, коли вулицями Львова втікали визначені командуванням Австро-Угорської армії, оборонці Львова угорські вояки, проти росіян вирушили лише частини Українських Січових Стрільців. Погано озброєні, вони не злякалися ворога і стримали захоплення Львова на декілька важливих днів. І лише 4 вересня російські війська увійшли у Львів. Відповідно до того, як російська армія займала Галичину, на окупованій території поширювалась російська влада.
Восени 1914 року була утворена Львівська губернія та призначений російський градоначальник Львова, на вежі ратуші повісили російський триколор. Новоутворена окупаційна влада, відразу розпочала репресивні заходи проти діячів українського національно-визвольного руху. Була заборонена діяльність всіх українських політичних партій та просвітницьких організацій. Від початку окупації тривали заходи по русифікації освіти. Навчання українською мовою було заборонено. 18 вересня 1914 року розпорядженням російського градоначальника Львова Скалона була заборонена діяльність всіх українських видавництв, а також продаж книг на “Малороссийском наречии. “ Упродовж кількох місяців було проведено 1000 обшуків та 1200 арештів, тільки через київські в’язниці пройшло 12000 галичан, депортованих Росію.
Велику увагу приділяла російська окупаційна влада наверненню Галичан до“Истинного канонического Русского православия”. . Для досягнення цієї мети окупанти намагалися знешкодити Духовного Лідера галичан Митрополита Андрея Шептицького, який міг стати на перешкоді цим намірам . Три дні, з 12 по 14 вересня , російські окупанти проводили обшук у Митрополичих палатах на Свято-Юрській горі. Шукали насамперед “Меморандум до Австрійського уряду про майбутній устрій Української Держави, написаний Шептицьким у серпні 1914 року.
19 вересня 1914 року Шептицький був заарештований і вивезений до Росії. Російські окупанти перенесли до столиці Галичини-Львова всі шовіністичні звичаї тогочасної Росії. Насамперед, зневагу до національних прав та традицій підкорених народів, а також ганебну практику Російського державного антисемітизму та єврейських погромів. Основною причиною ворожого ставлення з боку російських окупантів до галицьких українців та євреїв було те, що вони , знаючи про гірку долю своїх братів в тенетах Російської імперії, у своїй переважній більшості, активно підтримували, і часто зі зброєю в руках, більш демократичну, конституційну, європейську Австро-угорську монархію. Українська молодь в загонах Українських Січових Стрільців, а єврейська молодь в полках Австро-угорської армії.
З ранку 22 червня 1915 року,після запеклих боїв, частини другої Австро-угорської армії, в складі якої були полки, яки складалися переважно з галицьких українців та євреїв, під командуванням Едуарда Бьом-Ермолі увійшли у Львів Янівською дорогою. Одночасно при відступі російських військ відбувалася примусова “евакуація ” вглиб Росії місцевих мешканців. Загалом вивезли кілька сотень тисяч люду з Галичини. Відступаючи, донські козаки, які останніми відходили із раніше захоплених територій і які відрізнялися звіриною люттю до галичан, проводили підпали сіл та містечок.
22 червня 1915 року в приміщені видавництва “Сільський господар” українські діячі, що уникнули російської депортації, створили комітет українців Львова. Його очолив відомий письменник та адвокат Андрій Чайковський. 23 червня 1915 року комітет видав свою відозву, у якій було написано:” Засіяло знову сонце Свободи! В отсей день вертає до Українців не тільки втрачена Свобода Віри та мови батьків, але росте й леліяна в тих тяжких часах на дні душі надія, що мимо вікового,а ще перед хвилею над нами шаленіючого Московського гніту Україна не вмре , не загине!”
Марко СІМКІН
журналіст- міжнародник
Крайовий комісар Галичини й Буковини Дмитро Дорошенко, сотні тисяч українських солдатів ітд в могилі перевертаються від таких недоісториків, що називають їх “окупантами”
то спалені села і арешти тисяч галичан слід назвати “асвабаждєнієм”. або хрест зніми, або труси вдягни.
Спалені вони були з обох боків
Арешти були з обох боків. Той же Талергоф згадайте
Ну прямо смішно читати що вас, що статтю. Такий підхід на фоні вулиць Львова що рясніють назвати в честь козаків та гайдамаків які вбивали греко-католиків (уніатів) за те що вони греко-католики…
Просто абсурдно знаходитись у Львові на вулиці Кривоноса, в той час як він штурмував Львівську фортецю і місто, а руське населення оборонялось від них. Але діаспоріанський народно-соціалістичний дискурс каже називати РІА окупантами, а козаків визволителями. І замість замислитись над цим, як мантру повторююте.
По перше – передові частини 8-ї російської армії форсували прикордонну річку Збруч і вступили на австрійську територію зранку 20 серпня 1914 року. Наступного дня- 21.08.1914 року 3-я російська армія також перейшла австрійський кордон дещо північніше, на території Волині, по лінії населених пунктів Острів – Крупець – Почаїв – Вишнівець – Вишгородок. Так почалась битва за Галиччину, яка в російській історіографії відома як “Галицийская битва”, Вона складалась з трьох битв – “битва на Золотій Липі”, що тривала з 26-28 серпня 1914 року, “битви на Гнилій Липі” – 29-30 серпня 1914 року та “битві на Верещиці”, яка була найкривавіша та найзапекліша і відбувалась з 5 по 11 вересня 1914 року.
По друге – австрійці не обороняли місто Львів, а організовано відійшли на захід, на нові оборонні становища, розташовані на західних берегах річки Верещиця, в ніч на 3 вересня 1914 року. Москалі без боїв увійшли до міста десь біля обіду того ж дня. Ніяких “січових стрільців” в той час у Львові вже не було!!! Добровольці “січовики” ще 30 серпня 1914 року були перевезені залізницею до Стрия де 3 вересня 1914 року з них були сформовані перші два курені УСС,чисельністю 2500 стрільців, які одразу ж після того були евакуйовані на Закарпаття, в район Мукачева (села Страбичев та Горонда), де мали пройти військовий вишкіл. Щойно після того вони виступити на фронт і вже 27 вересня 1914 року мали перші сутички з ворогом на Ужоцькому перевалі..