Збройна боротьба, що розпочалась у Львові в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, безумовно, стала трагедією як для українського, так і польського народів. Оскільки обидві сторони зазнали важких втрат, левову частку серед яких склав цвіт нації – свідома молодь, яка мала стати опорою для їх подальшого розвитку.
З української сторони основою повстання були представники патріотичних молодіжних організацій “Пласт”, “Сокіл-Батько”, “Січ”, “Рідна школа”, “Союзний базар”, які виховували український дух у молодого покоління та формували нову когорту української інтелігенції. З польської ж до оборони Львова активно долучились “орлята”.
Проте, з іншого боку, в нашій історії з’явилась ще одна яскрава сторінка, про яку варто пам’ятати та пишатись нею кожному українцеві. Адже внаслідок цих подій була утворена Західно-Українська Народна Республіка – сходинка, по якій Україна прийшла до власної державності. Але в такому випадку, чи є листопадові події причиною для гордості у поляків? Відповідь однозначна – так. Пояснення цьому доволі просте: відзначення людей, які мужньо захищали інтереси своєї держави ціною власного життя є ознакою самодостатності і зрілості нації.
Одним з проявів шани на той час вже було усталено нагородження самих учасників перипетій спеціальними відзнаками. Це стало ще однією сторінкою в багатонаціональній історії Львова.
У тому ж 1918 році майор, лікар медичної служби Війська Польського Леслав Вержиновський висловив ідею встановлення спеціальної відзнаки для всіх поляків, які приймали участь у збройному протистоянні з українцями. Його ж обрано головою Капітули, тобто комітету з нагородження, Хреста оборони Львова.
Виготовлено нагороди в майстерні одного з найбільших львівських медальєрів свого часу Евгеніуша Маріана Унгера. Відзнака представляла собою рівносторонній хрест з розширеними краями. В центрі зображено герб міста, навколо якого напис: “Lwow” і “1.ХІ.1918.22.ХІ”. Цікавим є те, що є варіанти хреста з мечами, зображеними на ньому, та без них. Вочевидь, штамп, яким робили відзнаки отримав певний дефект, що призвело до потреби виготовлення нового, вже відмінного від попереднього.
Серед нагороджених багато відомих особистостей в різних сферах: Людовік Балдвін-Рамульт – архітектор багатьох споруд у Львові, зокрема Вроцлавського павільйону на Виставі краєвій 1894 року, лікарні на вул.Смаль-Стоцького, кам’яниці на вул.Степана Бандери, 9, будинок шкільний на вул.Івана Франка, 119 та інші; художник КаетанСтефанович; архітектор Станіслав Бергман, який працював у Львові впродовж 1907-1914 років; викладачка львівської консерваторії Магдалена Більчинська, ГенрикЛьовенгерц – посол ІІ Речі Посполитої, Роман Сабінський – легендарний польський хокеїст та низка інших.
Та найголовніше, що в цих боях гартувалась майбутня польська військова еліта: генерал Роман Йозеф Абрахам, генеральний інспетор державної поліції Віктор Сигізмунд Хошовський, офіцери Людовік Івашко та Владислав Торунь.
Окрема відзнака була встановлена для оборонців – членів львівської філії загальнопольського товариства “Сокіл”.
Проте на цьому історія нагородження оборонців Львова не завершилася, окремі медалі було випущено для відзначення бійців, що несли службу в школі Сенкевича (донедавна – цех заводу “Кінескоп”) та вулиці Бема (сьогодні вулиця Ярослава Мудрого).
Згодом для відзначення листопадових подій 1918 року випускались пропам’ятні нагороди, які вручались на святкуваннях першої, другої та четвертої річниць, при чому остання медаль 1922 року призначалась для оборонців залізничного вокзалу.
Роман БЕЗХАТЬЧЕНКО
