1896 рік для Соломії Крушельницької був насичений подіями, цікавими зустрічами і знайомствами, тріумфами на оперній сцені. Кожен новий виступ співачки вимагав самовідданої праці і мобілізації всіх зусиль, але одночасно ставав ще однією сходинкою до вершин оперного виконавства. Більшу частину року артистка жила в Мілані, виїжджаючи на гастролі в інші міста. Кремона, Задар, Парма, Удіне, Бергамо, Себеніко, Краків, Трієст, Одеса – ось географія її виступів того року.
У Мілані співачка займається зі своїм педагогом Фаустою Креспі, під її керівництвом шліфує свій унікальний голос. Продовжує листуватися з Михайлом Павликом. М. Павлик дуже переймався професійним розвитком Крушельницької, про що свідчить його лист від 6 лютого 1896 р.: “У Вас … матеріал прекрасний, але Ви й досі не знаєте йому ціни, не смієте взяти в руки свого організму і сказати єму: мус! Сего ради осміляюся ще сказати Вам, що Вам непремінно треба піти в драматичну школу і витесуватися в грі. Зробіть це поки-сте в Мілані, коли позволяють матеріальні засоби. Мені дуже досадно, що яка-небуть стара італьянська баба робить на сцені фурори своєю грою, а Ви ще ні. Зробіть же ласку, – послухайте мене, бодай, у цім однім, а воно вийде в користь Вам і штуці.” На нашу думку, Павлик все ж драматизував ситуацію, адже в Соломії Крушельницької був вроджений артистичний дар, на що вказували музичні критики від перших її виступів на сцені. Проте Крушельницька таки послухала свого приятеля. Відомо, що в Мілані вона брала уроки акторської майстерності в професора Конті.
Початок 1896 року співачка зустрічає в Кремоні, адже ще в кінці 1895 року підписала контракт з театром “Понк’єллі”. Виступи проходили надзвичайно успішно, про що повідомляли львівські часописи. Гастролі С.Крушельницької в Кремоні тривали до кінця лютого. Підсумовуючи, газета “Діло” за 10 березня повідомляла: “Наша співачка, панна Саломея Крушельницька закончила недавно оперовий сезон в Кремоні оперою “Гуґеноти”, даною ad honorem на її бенефіс. Як в часі цілого сезону тішилась наша артистка дуже великим поводженєм і загальним признанєм кремонської публики, так і на посліднім, бенефісовом виступі в ролі Валентини збирала грімкі оплески від одушевленої публики. При кінци представлення публика засипала нашу артистку цвітами. Дирекція, а також артистична комісія кремонського театру вручили артистці в доказ признання почесні дари: два красні перстені і бранзолєту з брилянтами”.
І далі часопис повідомляє: “Дирекція Львівського театру хотіла заангажувати панну Крушельницьку на п’ятнадцять виступів в опері львівській в місяци марті с.р., однак панна Крушельницька не могла тому вдоволити, задумавши ще довший час остатись за границею, щоби між правдивими артистами дальше образуватися”. Відома реакція співачки на це запрошення: “Як мені згадали, щоби знов у Львові датися заангажувати, то так, якби мене яка гадюка укусила. Маю собі по смерть їхати до галилейських поляків, тепер, коли в Італії зачали на серіо відноситися до моєї здібності і праці. Ні! Витриваю до кінця і переконаю всіх песимістів наших, що й руська душа є здібна обняти хоч би й найвищий вершок в артизмі, та й тим самим потягну других за собою, щоб не гнили там вже за життя” (З листа до М.Павлика від 30 квітня 1896 р.).
У квітні 1896 р. артистка виступала в Далмації, зокрема в Задарі (тепер Хорватія) на сцені театру “Нуово”. Часописи повідомляли про її виступи в операх “Бал-маскарад”, “Ернані” Дж. Верді, “Гуґеноти” Дж. Мейєрбера. Газета “Rasegna Teatral” так оцінювала спів і гру С.Крушельницької в партії Амелії в опері “Бал-маскарад”: “У неї струнка і висока постать, м’які і приємні риси обличчя, невимушена сценічна гра, природний хист передавати живі і глибокі почуття.., бездоганно поставлений блискучий голос.., напрочуд вірна емісія звуку, настільки чіткого і впевненого, що його можна переплутати з голосами інструментів, рідкісна чистота вокалізації, гранична відточеність співу – все це знаходить відгук у вдячних серцях слухачів, і вони не шкодують артистці бурхливих щирих оплесків… Поздоровляємо її з блискучими успіхами, добре пам’ятаючи ту непідробну пристрасть, той тонкий розум, ту скромність і ніжну красу, що роблять синьйорину Крушельницьку геніальною артисткою, призначеною для великої кар’єри…” А часопис “Діло” за 5 травня додає: “З виступів в Далмації годиться занотувати звістку з часопису Il Dalmata: “Панна Крушельницька була ідеальною Ельвірою в опері “Ернані”. Голос горячий, бурхаючий силою, а в техніці доведений до досконалості. Сама гра знаменита і гармонійна з особою співачки. Співала свій бенефіс і зробила з нього правдивий тріумф для себе. Оваціям не було кінця, а сцена замінилася в город з найгарніших цвітів. Вечер закінчився врученням брилянтів знаменитій артистці.”
Різні джерела вказують також на виступи С. Крушельницької в цьому сезоні в містах Парма, Удіне, Бергамо, а також Себеніко де вона співала на відкритті пам’ятника італійському поетові Томастіно. Після цих виступів артистка повернулася в Мілан, а з 10 червня по 15 серпня вона була заангажована на виступи у Кракові.
“Діло” за 10 липня так розповідає про виступи української співачки: “Саломея Крушельницька гостить тепер в Кракові. Дирекція Краківської опери запросила сю артистку лише на кілька виступів. Дотепер виступала п. Крушельницька чотири рази і все з прегарним успіхом. Публика не жалувала ні вінців ні оплесків. Виступи землячки стягають до театру всіх, що любуються в сильнім, дзвінкім голосі артистки. Грою самою і артистичним викінченєм ролі наша землячка стоїть найвище між тутешними артистами. З Кракова виїде артистка до родичів, а потім до королівської опери в Мадриті, котра веде тепер переговори з нашою землячкою щодо виступів.” Проте, з невідомих причин виступи С. Крушельницької в Мадриді не відбулися.
У Кракові артистка познайомилася з молодими українцями, які навчалися в цьому місті, зокрема з Василем Стефаником, котрий в той час студіював медицину у Краківському університеті та Іваном Трушем, який навчався в Академії мистецтв. На В. Стефаника С. Крушельницька справила дуже сильне враження. В листі до свого приятеля Вацлава Морачевського він написав з Кракова у липні 1896 року так: “Тепер я у свіжім світі – за кулісами. Співає в тутейшій опері Крушельницька, наша землячка, як Павлик називає сю пані, і через ню я дивлюся на то, що намено єго: “За кулісами”. Світ дуже ладно урядив, що замкнув куліси “за кулісами”. Сама землячка має прегарні голосниці і розумне лице. Долішня губа трохи звисає, та їй з сим дуже до лиця. Ви не майте лишень боя, і не думайте, що я, описуючи землячку, вже й полюбив її. Бояв би-м ся, аби не зійти на занадто утерту дорогу…” Соломія Крушельницька і Василь Стефаник приятелювали багато років. Письменник не пропускав жодного концерту артистки у Львові, Коломиї, Кракові. Збереглися спогади про їхню зустріч 23 червня 1898 року на комерсі після концерту артистки в Коломиї, а також в 1931 році, коли Соломія Крушельницька співала вже хворому Василеві Стефанику його улюблені народні пісні “Лишень моя мила як голубка сива” та “У сусіда”.
Після виступів у Кракові співачка поїхала до Мілану, а від 15-го вересня до 3 листопада була заанґажована до Трієсту на осінній сезон. Виступаючи в театрі “Феніче” в опері “Сила долі” Дж. Верді, Соломія Крушельницька завоювала загальне визнання як італійських, так і зарубіжних критиків, а слухачі закидали квітами, влаштували овації на її честь і говорили про “нову зірку співу, що так яскраво засяяла на мистецькому небосхилі Аппеннінського півострова і своїм пристрасним артистичним мистецтвом та незвичайно красивим і проникливим голосом зігріла атмосферу Адріатики”. Успіх опери був таким великим, що на настійну вимогу слухачів її довелося повторити дев’ять разів.
Ще одне повідомлення про виступи Крушельницької в Трієсті помістила газета “Діло” за 6 жовтня: “О нашій співачці п. Саломеї Крушельницькій, котра – як відомо – виступає тепер в опері в Трієсті, висказуються тамошні часописи дуже симпатично. Часопис “Il Mattino” пише: “Панна С. Крушельницька, особа дуже симпатична і елєґантна, хоч зовсім молода і стоїть на початку своєї кар’єри, посідає всі добрі сторони сопрана драматичного, найбільшої вартости, одарена голосом дуже широким, шовковим і рівним у всіх тонах, а всі трудности, яких повно в її ролі, виконує без всякого форсованя голосу і все знаменито настроєна.”
Саме з цим містом і 1896-м роком пов’язана найромантичніша історія в житті Соломії Крушельницької. Про неї довідуємося зі спогадів Олени Крушельницької, сестри Соломії. Йдеться про знайомство С. Крушельницької з Йосипом Білинським – людиною, відомою своїм патріотизмом і благодійними справами. Ще юнаком він виїхав до Єгипту, вивчився на аптекаря і згодом здобув собі визнання у цій галузі, став придворним аптекарем єгипетського кедива (намісника султана Османської імперії), був дуже заможнім. Крім того, публікував наукові праці, був дослідником в галузі фармації. Живучи в Каїрі, далеко від батьківщини, мріяв одружитися з українкою, і навіть приїжджав для цього в Галичину. Проте не знайшлося дівчини, яка б погодилася назавжди покинути свій край і поїхати з ним у далекі світи. Саме тоді друзі й порадили Білинському поїхати до Трієсту і посвататись до Олени Крушельницької, адже, мовляв, вона вже й так давно подорожує разом із Соломією. Приїхавши до Трієсту, він пішов до театру, а побачивши на сцені Соломію Крушельницьку, закохався в неї з першого погляду і на все життя. Наступного дня прийшов до неї в готель свататися.
У своїх спогадах Олена так описувала цю зустріч “Соломія ввічливо прийняла його, уважно вислухала освідчення та наміри і твердо заявила, що заміж вона не збирається. Білинський зрозумів Соломію: із сумом попросив дозволити йому бути її досмертним другом. Він запросив нас повечеряти на корабель.
Море. Вечірні вогні. Далекий спів. Тиха музика. Зворушливий, впереміж із смутком, настрій. Спомини про рідний край, плани на майбутнє: як служити своєму народові, як сприяти тому, щоб він став у коло рівноправних народів світу. Соломія: “Я мистецтвом, співом”. Білинський: “А я можу допомогти хіба що … грішми”. І справді, Йосип Білинський пересилав через друзів, і, зокрема Осипу Бандрівську, найстаршу сестру Соломії Крушельницької та Володимира Охримовича, майбутнього чоловіка Олени Крушельницької, значні суми грошей, які використовували на освіту талановитих українців, на підтримку українських організацій, видання творів українських письменників. Й. Білинський підтримував Івана Франка, опікувався Лесею Українкою, коли вона перебувала на лікуванні у Каїрі.
Згодом Йосип Білинський ще кілька разів зустрічався із Соломією Крушельницькою, зокрема, у 1908 році в Александрії і Каїрі; пересилав їй вістки, подарунки. Соломія Крушельницька відповідала тим же.
Його доля склалася трагічно. У 1912 році, в переддень І Світової війни, в Галичині були великі сподівання на те, що українці здобудуть незалежність. Тоді Йосип Білинський вийшов на емеритуру (пенсію), продав свої маєтки в Каїрі, переїхав до Відня і вкладав величезні кошти в забезпечення українських вояків медикаментами і медичним персоналом. Але після поразки визвольних змагань Галичину, як відомо, було передано Польщі. Й. Білинський вже не зміг отямитися після такого удару. Його сліди губляться. Письменник Роман Горак дослідив, що останні роки Білинський провів у Швейцарії, в містечку Монтус, де жив в невеликому готелі. Помер приблизно в 1925 році, похований в Монтусі. Побутує легенда, що якось на його могилу прийшла висока вродлива жінка і поклала букет польових ромашок, квітів з його батьківщини.
21 жовтня 1896 року Соломія Крушельницька закінчила виступи в Трієсті і переїхала до Мілану, а рівно через місяць вирушила до Одеси, звідки отримала запрошення на виступи у Міському театрі.
Про одеський період творчої біографії співачки також дізнаємося зі спогадів її сестри Олени: “Їдемо на Україну! В Одесу на виступи їхала ціла італійська трупа, а в ній Соломія і я… Їхали в Мілано залізницею на Відень, Краків-Львів-Тернопіль, попри нашу хату в Білій – але не могли перервати їзди. Було нам дуже жаль. Але батько всів до поїзда на одному перестанку перед Тернополем і їхав з нами до Тернополя. До Одеси приїхали під вечір… Нас стрінула на залізно-дорожньому двірци група з дирекції Одеської опери. Ми заїхали до готелю, побули там кілька днів, а потім прийшли до нас пара одеситів (подружжя), євреї, що жили близько театру, запросили нас, то є Соломію і мене, на свою квартиру. Там був фортепян, а одна їх дочка студіювала музику. Нам було там вигідно…”
Як іноді трапляється в театральному світі, оперний сезон в Одесі почався з форс-мажорних обставин. Дуже ретельно готувалася опера “Джоконда” А. Понк’єллі, але захворів виконавець головної партії і її замінили на оперу “Фауст” Ш. Ґуно. На прем’єрі склад виконавців виявився випадковим, артисти були не зіспівані, і, відповідно, публіка дуже холодно сприйняла цю оперу. В газеті “Новороссійский телеграф֊” вийшла гостра стаття з аналізом вистави. Але навіть за таких обставин, виконання Соломії Крушельницької ролі Маргарити було оцінено високо: “Панна Крушельницька виявилася достатньо видною ліричною співачкою, яка вміло поєднує симпатичні голосові здібності зі жвавою і реальною грою. Подальші дебюти панни Крушельницької познайомлять нас, звичайно, ще більше з видатними принадами артистки.”
Олена Крушельницька так описує перші виступи Соломії в Одесі: “Перша йшла опера “Фавст”. В ролі Маргарити Соломія не чула себе найліпше, бо в першому акті багато колоратури, а роля наївної дівчини її не дуже підходила. Краще почувала себе в 3-му акті, що вимагав драматичної гри….
Друга опера “Жидівка” (“Дочка кардинала”) Ф. Галеві. Ту вже була Соломія неперевершена. Були захоплені її грою і співом. Вона грала так, що не повірити було, що Соломія не єврейка. В цій опері вона вже виступала у Львові і багато навчилася від актора – тенора Шляфенберга, що грав прекрасно. В Одесі було багато євреїв, і вони розпливалися в похвалах.”
Слова Олени підтверджує і часопис “Одесскія Новости”: “Опера була виконана з рідким ансамблем. П-а Крушельницька вельми типічна Рахель, як під виглядом сценічним, так і вокальним. Можна сміло сказати, що в репертуарі сеї співачки партія Рахелі займає видне місце. Сим разом п. Крушельницька проявила в своїм співі много зрозуміння, індивідуальности і артистичного темпераменту: она очевидно одушевлялася і захоплює своїм одушевленням публику, котра радо заявляла оплесками своє признання артистці за її прегарне віддання ролі.”
В Одесі Соломія та Олена Крушельницька познайомилася з багатьма відомими українцями, серед яких Марко Кропивницький, Михайло Комаров родина Супруненків. Відбулося 35 виступів Соломії Крушельницької. Вона переспівала весь свій репертуар, а також вперше виступила в операх “Отелло”, “Трубадур” Дж. Верді, “Джоконда” А. Понк’єллі, “Тангойзер” Р. Ваґнера. Це був цікавий і важливий етап у творчій біографії співачки. Проте це тема вже наступного, 1897 року.
Данута БІЛАВИЧ
Завідувач наукового відділу Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
