За вже другий десяток років свого існування Фотографії старого Львова отримали велику кількість прихильників та шанувальників у різних куточках світу. Цей момент, окрім задоволення від роботи, часом приносить несподівані результати.
І результати дуже часто відображаються у доступі до приватних архівів чи колекцій фотографій для сканування, або навіть уже до оцифрованих сховищ. Часом такі фотографії приходять на електронну пошту.
Ось і цього разу до нас на пошту прийшов архів з невідомими до цього часу фотографіями Львова. Його прислав знаний у вузьких колах збирачів львівських світлин, Юрій Вдовенко.
Йому світлини вислали здалеку і просили не вказувати звідки. Ми з паном Юрком погуглили фото і зрозуміли що в мережі їх ще немає. Ото й вирішили поділитися.
Авторкою фото є Яніна Адамівна Гальперина. На превеликий жаль, нічого про неї нам відшукати не вдалося. Нічим не змогли допомогти й власники фотографій.
Тому ми вирішили поділитися з нашими читачами і попросити про допомогу – раптом хтось зможе розповісти про авторку світлин.
Якщо ви щось про неї знаєте – прокоментуйте цю статтю, або напишіть на пошту photolvivnews@gmail.com. Я ми обов’язково доповнимо цю статтю і згадаємо про вас.
А зараз поки можемо розглядати світлини з надією впізнати себе, або рідних чи знайомих, подумки пройтися по вулицях своєї юності і ще раз закохатися у наше неповторне місто.
Багато місць на світлинах сильно змінилися, а деякі – зовсім ні. Десь було багато дерев, а зараз тільки асфальт, десь їздили автівки, а зараз пішохідна зона. Але Львів завжди мав свій неперевершений шарм. Шарм витонченості та елегантності, шарм закоханого в людей міста.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
За ринок Добробут аж сльоза пролилася 🙂
А як чудово виглядає місто без тої всюдисущої реклами, яка зараз засмічує простір. Багато тоді було зелені, яка за останніх 60 років, або зовсім зникла, або розрослася і ніхто її не пильнує, не стриже, не формує – бо владі міста давно до того немає зацікавлення(я не говорю про цей і минулий рік). А крім реклами зараз повсюди кіоски та будівлі покриті пластиком, які завжди будуть мати вигляд «тимчасовиків», що живуть вічно
Спостерігаю за зацікавленістю періоду “Золотих шістдесятих” (The Golden Sixties). Прикметник “золоті” стосовно інших періодів особливо не зустрічається, “буремні 90-ті” є, а гадки про “золоті” 70-ті, (80-ті, 90-ті) не зустрічав. СРСР зі своїм комунізмом тут ні до чого: у світовій пресі існує чимало досліджень чому 60-ті – саме “золоті”. Не соціолог і не соціальний психолог, передати зміст важко, охочі можуть ознайомитись з матеріалами за запитом The Golden Sixties (times, period, years etc.). Щось тоді таке у Світі було, що з особливою теплотою сприймається дотепер. Тим паче тими, кому пощастило народитись і жити у “Золоті Шістдесяті”.
Знайшла архітектора Яніну Адамівну Гальперіну, яка закінчила московський архітектурний у 1964 році, а у 1975 вступила у спілку московських архітекторів. Є архітектором театру у м. Бельці (Молдова).
Також знайшла Адама Йосифовича Гальперіна (р.н. 1909) який народився у Лодзі (Польша), національність – єврей. Працював токарем на заводі і проживав у Москві. У 1936 році розстріляли його.
Можливо вони?
Цілком ймовірно. В її фотоколекції (окрім Львова) є Стрий, церкви у Карпатах та Береговому, більшість – з Узбекистану, Таджикистану, Саксонської Швейцарії, Німеччини. В основному фото відображають архітектуру, є кілька фотопортретів, у тому числі самої авторки.