Уже традиційно на початку року Фотографії Старого Львова пропонують читачам познайомитися із знаменними датами року. І якщо у попередній публікації йшлося про події в історії Львова, то сьогодні розповідаємо про 15 видатних діячів доля котрих тісно пов’язана із містом Лева та ювілеї яких відзначаємо у 2026 році.
Отож, цього року виповнюється:
- 2 січня – 100 років із дня народження Віри Вовк (справжні ім’я та прізвище – Віра Селянська) (1926–2022), письменниці, перекладачки, літературознавиці.
Народилася у Бориславі у родині лікаря й археолога. Навчалася в гімназії у Львові, потім у середній дівочій школі ім. Клари Шуманн у Дрездені. В еміграції з 1945 року, спочатку в Німеччині, а згодом у Бразилії.
Активно пропагувала українську культуру та мову. Виступала з літературними доповідями, лекціями й авторськими вечорами у Нью-Йорку, Вашингтоні, Філадельфії, Клівленді, Чикаго, Детройті, Торонто, Монреалі, Оттаві, Ванкувері, Лондоні, Парижі, Римі, Мадриді, Мюнхені, Буенос-Айресі, Києві, Львові.
За свою кар’єру Вовк видала десятки власних книг поезії, прози і п’єс. Як перекладач переклала українською мовою цілу плеяду віршів європейських авторів. Крім того, переклади українських авторів німецькою та португальською мовами.
- 2 березня – 150 років із дня народження Мирона Кордуби (1876–1947), вченого, українського історика, історіографа, публіциста, письменника, бібліографа.
Народився в селі Острів (нині Тернопільська область) в родині священика УГКЦ. У 1891—1893 роках навчався у Львівській академічній гімназії, після закінчення якої був прийнятий 1893 року на факультет філософії Львівського університету. 1894 року слухав лекції Михайла Грушевського й потрапив до невеликого числа його улюблених учнів.
Під час Першої світової війни проживав у Празі, співпрацював із Союзом визволення України, вів просвітянську роботу в таборі українських військовополонених Зальцведель.
Після проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 року Мирон Кордуба як представник Буковинської Національної Ради став делегатом Української Національної Ради ЗУНР.
Наприкінці вересня 1919-го року повернувся до Львова, працював викладачем історії в академічній гімназії, а також продовжував активну діяльність в НТШ, викладав в Українському таємному університеті (з 1921 до 1923 року був деканом філософічного (філософського) факультету).
Після початку переведення українських учителів-істориків до польськомовних навчальних закладів залишався єдиним українцем-педагогом в Академічній гімназії до 1929 року
- 7 квітня – 150 років із дня народження Іларіона Свєнцицького (1876–1956), вченого, філолога, етнографа, музеєзнавця, мистецтвознавця, бібліознавця, громадського та культурного діяча.
Народився в містечку Буськ. Закінчив фізико-математичний факультет Львівського університету (1899), продовжив навчання як вільний слухач історико-філологічного факультету Петербурзького університету та Археологічного інституту в Петербурзі. Лінгвістичну освіту поглибив у Відні під керівництвом В. Ягича, захистив докторську дисертацію.
1905–1952 — директор Національного музею у Львові (у 1939–1990 рр. — Державний музей українського мистецтва). Відстоював музейні колекції в роки Першої світової війни. Його боротьба зумовила арешт 6 червня 1915 — як пропагандиста «мазепинських» ідей — і депортацію з сім’єю до Росії. Повернувся до Львова у березні 1918. В часи польської влади йому, «гайдамаці», довелося проводити велику роботу з розбудови музею під постійним поліцейським наглядом.
Вчений робив усе, щоб зберегти колектив і музейні колекції, не припиняв діяльність і під час нацистської окупації.
Свєнціцький усіма силами протистояв цинічним діям совєцької влади щодо знищення мистецьких творів Музею українського мистецтва — списки яких, складені у травні 1952, включали 2115 одиниць. За це був знятий з посади директора музею і переведений на наукову роботу до Інституту суспільних наук АН УРСР. В характеристиці керівництва Львівського філіалу АН УРСР на професора І. Свєнціцького від лютого 1952 зазначалося, що як директор українського музею він допустив «засмічення фондів музейної бібліотеки націоналістичною літературою», «виявляв явну протидію вилученню націоналістичної літератури»
- 13 квітня – 130 років із дня народження Льва Ґеца (1896– 1971), графіка, художника, реставратора, педагога, громадського діяча.
Народився в багатодітній родині львівського друкаря. По закінченню нормальної школи батьки віддали його на курс декоративного малярства Львівської промислової школи.
У листопаді 1922 року став членом Гуртка Діячів Українського Мистецтва (ГДУМ). Брав участь у першій (1922), другій (1923) та третій (1924) виставках ГДУМ (на першій виставив понад 30 своїх робіт, на третій, яка відбувалася в Національному музеї у Львові, — 25)
4 лютого 1934 року у виставкових залах НТШ у Львові урочисто відкрили V виставку Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ), яка була презентацією творів Лева Ґеца. Зокема, в першому залі були представлені рисунки, що увійшли в альбоми 1915—1920 рр. — «Антологія стрілецької творчості» та «Домб’є»
Автор понад 3500 малюнків, акварелей, картин, дереворитів
- 16 квітня – 100 років із дня народження Бориса Возницького (1926–2012), мистецтвознавця, Героя України.
Кавалер ордена «За заслуги» II ступеня, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), доктор honoris causa. Почесний громадянин Львова, Винник, Дубна та Буського району.
Борис Возницький починав свою діяльність у Винниках і був натхненником створення Винниківського історико-краєзнавчого музею, збирав перші експонати для нього (в 1956 році жив у Винниках).
У 1960—1962 роках Возницький працював заступником директора Музею українського мистецтва у Львові. Згодом призначений на посаду директора Львівської картинної галереї. Член Національної спілки художників, де очолював секцію критики і мистецтвознавства[3].
Організатор численних історико-художніх виставок, у тому числі великої експозиції «Гетьман Іван Мазепа: Погляд крізь століття» (2003), виставка «Іван Виговський особа і час», «Розп’яття» (до 2000-річчя від народження Христа). Був популяризатором спадщини Іоана Георгія Пінзеля, ініціатором створення музеїв першодрукаря Івана Федорова, музею-садиби «Русалки Дністрової». Створив туристичний маршрут «Золота підкова Львівщини», до якого входять Олеський, Золочівський, Підгорецький, Свірзький замки.
- 8 червня – 100 років із дня народження Ірини Сеник (1926–2009), поетеси, дисидентки, політв’язня радянського режиму, діячки ОУН, учасниці Української гельсінської групи, борця за незалежність України у ХХ столітті.
Народилася у Львові в родині колишнього січового стрільця Михайла Сеника та Марії Сеник.
З 1939 року — членкиня Юнацтва Організації українських націоналістів, з 1941 року стала повним членом ОУН. Працювала в крайовому відділі пропаганди, у митрополичій консисторії під керівництвом Андрея Шептицького.
За звинуваченням у зв’язках з УПА засуджена у 1946 році на 10 років концтаборів у Сибіру («Озерлаг», «Ангарлаг» Іркутської області) та довічне заслання.
Черговий арешт відбувся у 1972 році. Вирок суду — 6 років ув’язнення та 5 років заслання. Ув’язнення відбувала разом з Катериною Зарицькою, Іриною Калинець, Ніною Строкатою-Караванською, Надією Світличною, Оксаною Попович, Стефанією Шабатурою в одному з таборів «Дублагу».
Будучи у засланні, у 1979 році стала членом Української Гельсінської групи. Звільнилась у 1983 році з забороною працювати за фахом.
У 1991 році повністю реабілітована. Була головою місцевого відділення Союзу українок, членкинею ВЛУЖ Всеукраїнська Ліга Українських Жінок, головою Бориславської міської організації Конгресу українських націоналістів.
- 25 червня – 140 років із дня народження Івана Крип’якевича (1886–1967), історика, вченого, академіка, науковця, педагога, археографа, громадського діяча.
Український історик народився у Львові в родині священика. У1904—1909 pp. навчався на філософському факультеті Львівського університету. Наукову діяльність розпочав під керівництвом М. Грушевського та став одним із найвідоміших його учнів.
Найважливіші історичні праці І. Крип’якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини також І. Крип’якевич — автор багатьох праць з історіографії. Написав і опублікував низку науково-популярних нарисів з історії України. Але, насамперед варто згадати його «Історичні проходи по Львові».
- 25 червня – 130 років із дня народження Марії Деркач (1896–1972), архівістки, бібліотекарки, літературознавиці, дослідниці архівної спадщини й творчості Лесі Українки, Івана Франка.
Походить з родини народного вчителя Дем’яна Фуртака. Закінчила Перемиську гімназію, 1926 року — філософський факультет Празького університету. Того року захистила дисертацію, докторка філософії.
В 1930-х роках займається лесезнавством, публікує багато розвідок з життя Лесі Українки та родини. Ретельною працею підготовлені до друку багато невідомих творів маловідомих творів видатної поетки.
Після приходу радянської влади 1939 р. завідувала рукописним відділом бібліотеки АН УРСР у Львові.
В часі Другої світової війни зуміла зберегти архіви Івана Франка та врятувати від вивезення архівну спадщину Лесі Українки.
- 6 липня – 130 років із дня народження Івана Тиктора (1896–1982), видавця, редактора, громадського та культурного діяча, борця за незалежність України у XX столітті.
Народився в с. Красне. Навчався у гімназіях Львова і Рогатина, студіював торговельні науки в Таємному українському університеті у Львові, вступив на правничий факультет Львівського університету.
Учасник Першої світової війни, польсько-української (1918–1919) та російсько-української (1919–1920) воєн, доброволець легіону Українських Січових Стрільців, служив у ранзі підхорунжого. Як четар УГА вступив до підпільної Української Військової Організації.
1921 року на запрошення адвоката Степана Шухевича потрапив до виконавчого комітету кооперативного видавництва «Червона Калина».
Заснував у 1923 році популярний ілюстрований щоденник «Новий час»; з часом добавив ряд часописів: «Наш Прапор», «Народна справа», «Комар», «Дзвіночок» з бібліотекою «Ранок», «Наш лемко». Паралельно з періодиками видавав календарі й монументальні твори: «Велика історія України», «Історія української культури» (1936—1937 у Львові), «Історія українського війська» — та щомісячно белетристичні твори у рамках «Народної бібліотеки», «Лемківську читанку», та інші книжки.
- 9 серпня – 140 років із дня народження Олександра Тисовського (1886– 1968), вченого, педагога, громадського діяча, одного з основоположників і організаторів «Пласту».
Народився у Львові. Навчався у Львівській академічній гімназії, яку закінчив із відзнакою, а згодом на філософському факультеті Львівського університету, де вивчав природознавство, математику та фізику.
У 1911—1939 рр. викладав природознавство в Академічній гімназії Львова, де 1911 р. організовує пластовий гурток, з яким 12 квітня 1912 р. проводить першу Пластову присягу. У 1913 р. видає книжечку під назвою «Пласт», яка містить перші напрямні до розвитку українського пластового руху.
У 1918 р. Тисовського обрано головою відновленої Верховної Пластової Команди (ВПК). Цього ж року він бере активну участь у Листопадовому Чині у Львові. Від 1920 р., як дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, упродовж чотирьох років є професором в Українському Таємному Університеті у Львові. 1921 р. видає підручник «Життя в Пласті» — посібник, яким керуються тисячі українських пластунів всього світу.
- 27 серпня – 170 років із дня народження Івана Франка (1856–1916), письменника, вченого, літературного критика, публіциста, перекладача, громадського та політичного діяча, однієї з центральних постатей національної культури.
Майбутній громадський діяч, мислитель і письменник народився в селі Нагуєвичі в Дрогобицькому повіті (на той момент – територія Австрійської імперії). Франко відомий як один з ідеологів та організаторів Української радикальної партії, яка діяла в Австрії. Однак у світову культуру він увійшов насамперед як письменник, поет і автор творів «Захар Беркут», «Украдене щастя», «Борислав сміється». У 1916 р. він був номінований на Нобелівську премію в галузі літератури, але розглянути його кандидатуру комісія не встигла – 28 травня Івана Франка не стало.
- 11 вересня – 150 років із дня народження Івана Коссака (1876–1927), військового та громадського діяча, сотника Легіону Українських Січових Стрільців, борця за незалежність України у XX столітті;
Народився 11 вересня 1876 року в Дрогобичі, в родині Коссаків гербу Кос. Закінчив Львівський університет.
У Чорткові — професор учительської семінарії, голова філій товариств «Сокіл» (області Чортків), «Сільський господар», директор кредитового товариства «Народний Дім», засновник української приватної гімназії, організатор відділу «Пласту».
Під час українсько-польської війни 1918—1919 років як сотник УГА воював на Тернопільщині. Від середини 1919 року — військовий аташе УНР в Західноукраїнському товаристві ліги Націй у Римі.
Іван Коссак автор спогадів про Івана Франка — «Іван Франко та його брати»
- 28 вересня – 100 років із дня народження Дмитра Крвавича (1926–2005), скульптора, художника, мистецтвознавця, педагога.
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1972). Народний художник України. Педагог, професор Львівської академії мистецтв, старший науковий співробітник відділу мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України.
Народився в м. Добромилі. Закінчив кафедру скульптури Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва.
Створював станкові, монументальні та меморіальні скульптури, портрети видатних діячів української культури, історичні та ліричні композиції, пам’ятники, пам’ятні знаки, меморіальні таблиці, присвячені історичним подіям та видатним українським діячам.
У мистецькому доробку — понад 90 творів у тому числі — пам’ятники Іванові Вишенському (м. Судова Вишня, Львівської обл.) та у співавторстві Маркіяну Шашкевичу у с. Підлісся (1989), Михайлові Грушевському (1994) і монумент Слави на честь 25-ліття перемоги над нацизмом, встановлені у м. Львові. Окремі роботи зберігаються в Національному музеї, галереї мистецтв, Літературно-меморіальному музеї Івана Франка у Львові, у Тернопільському та Кіровоградському краєзнавчих музеях, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві
- 3 жовтня – 130 років із дня народження Павла Ковжуна (1896–1939), художника, графіка, мистецтвознавця, борця за незалежність України у XX столітті.
Восени 1921 року Ковжун разом з сім’єю оселився у Львові. Першим з головніших етапів праці Ковжуна для мистецької культури Галичини був літературно-мистецький місячник «Митуса», якого чотири зшитки появилися продовж січня—квітня 1922 р.
1922 року[18] за активної співучасті Ковжуна повстав у Львові «Гурток діячів українського мистецтва». У 1922-1924 роках Федь Федорців здійснив перевидання творів Івана Франка, для якого Ковжун виконав графічний дизайн 7 обкладинок у стилі ар деко. Також Ковжун виконав обкладинки до чотирьох випусків Франкових казок, що вийшли друком у той самий час
1928 року об’єднався з Михайлом Осінчуком у малярську спілку. Разом вони створили 12 (за іншими даними 20) поліхромій в українському візантійському стилі в церквах: Покрови Пресвятої Богородиці в Гримайлові (влітку 1928), Пресвятої Трійці в Озерні (1929), апостолів Петра і Павла у Сокалі (1929—1933), Архистратига Михаїла в Зашкові, Різдва Пречистої Діви Марії у Долині (1931), Різдва Пречистої Діви Марії в Миклашеві (1932), Наконечне (1937), Архистратига Михаїла в Калуші (1938), Святого Іллі в Стоянові (1934) та мистецьких монографій.
- 9 жовтня – 100 років із дня народження Володимира Патика (1926–2016), художника, пейзажиста, майстра натюрморту, одного з найвидатніших митців в українському малярстві другої половини XX століття, яскравого представника галицької школи живопису.
Народився в селі Чорний Острів. Навчався в художньо-промисловій школі. В 1953 році закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (викладачі — Роман Сельський, Микола Федюк і Йосип Бокшай).
У 1996 році Володимиру Йосиповичу було присвоєно почесне звання Заслуженого художника України, а в 1999 році Шевченківську премію за серію робіт «Земля Шевченка» й твори останніх років.
2 листопада 2009 року Президент України Віктор Ющенко, за визначний особистий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність та високий професіоналізм, нагородив народного художника України Володимира Патика орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня
23 серпня 2024 р., у Львові, на вулиці Матейка, 4 відкрили музей українського художника, дослідника української історії та етнографії Володимира Патика
Джерела:
