Минулої неділі, 22 вересня 2019 року, в Художньо-меморіальному музеї Олени Кульчицької (вул. Листопадового Чину, 7) відбувся мистецький вечір “Пам’яті незабутніх предків”, присвячений 142-й річниці від дня народження Патронеси.
Програма мистецького вечора містила дві цікаві розповіді пов’язані з мисткинею. Розповідь завідувачки Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької Люби Кость про рід Олени Кульчицької, відомої художниці, представниці української шляхти гербу Сас у Галичині доповнила доповідь дослідника гербового роду Драго-Сасів п. Михайла Терлецького.
“Мистецький захід «Пам’яті незабутніх предків» ми присвятили Олені Кульчицькій. Цьогоріч виповнюється 142 роки від її дня народження і ми вирішили розповісти про рід Олени Кульчицької, який є дуже давнім. Походить він з племен литвягів вожді яких у 1284 році дістали від князя Лева землю, де нині є село Кульчиці над Дністром. Належала родина Кульчицьких до гербу Сас”, – сказала Люба Кость відкриваючи вечір.
Дослідник гербового роду Драго-Сасів Михайло Терлецький дуже педантично і розлого розповів історію давнього роду Драго-Сасів, який бере свій початок в часи тоді ще князя Данила і який подарував Україні не одну сотню славних патріотів.
“Олена Кульчицька була представницею великого роду Драго-Сасів, який, згідно першої згадки про нього, прийшов у 1236 році на запросини тоді ще не короля, а князя Данила до Галичини. З ним прийшов великий загін лицарів, який на той час вже побував у хрестових походах. Запросив він цей загін для укомплектування своєї княжої дружини, оскільки не довіряв цілковито своїм боярам, діти яких формували дружину. Запрошені лицарів були вихідцями з Сасовії – це характерна слов’янська назва Саксонії” – розпочав свою розповідь Михайло Терлецький.
Долить швидко мистецький вечір переріс у майже сімейні посиденьки з цікавим спілкуванням, фактами, історіями і великою кількістю запитань, які сипалися на доповідачів від зацікавлених слухачів.
Так виглядає, що тема історії родинних гербів вимагає продовження і не тільки в стінах дому Олени Кульчицької, а мала б простягнутися всіма меморіальними музеями Львова. Адже зацікавленість є, і вона досить висока.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
