У 2017 році в Україні будуть відзначати багато знаменних дат. І за традицією, на початку року наведемо декілька фактів вписаних в нашу історію. Звісно, ми не будемо перелічувати всі визначні події , а зупинимось лише на 13 знакових датах, дотичних до міста Лева.
- 180 років з часу виходу першого західноукраїнського альманаху «Русалка Дністровая», підготовленого діячами літературного гуртка «Руська трійця» (1837).
Значення “Русалки Дністрової” недооцінити неможливо: альманах став першою для Галичини книгою народною мовою, тим самим розпочав епоху нової літератури для тієї частини України, що перебувала в складі імперії Габсбурґів та відіграв для галичан ту роль, яку для Великої України зіграла “Енеїда”.
2. 70 років з часу заснування Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (жовтень 1947).
Навчальний заклад розташований у будівлі, зведеній в XIX столітті на кошти цісаря Австро-Угорської імперії Франца Йосифа та відомій як Дім Інвалідів. Це одна з найрозкішніших будівель у Львові, занесена в список історичних пам’яток ЮНЕСКО. Університет розпочав свою історію із Київських курсів удосконалення офіцерського складу пожежної охорони МВС СРСР. На базі курсів створено Київське пожежно-технічне училище, яке згодом передислоковано до Львова і перейменовано у Львівське пожежно-технічне училище.
21 червня 2001 року Львівське пожежно-технічного училища реорганізоване у Львівський інститут пожежної безпеки МВС України. Згідно Указу Президента України від 27 січня 2003 року Інститут перейшов у підпорядкування МНС, а 29 березня 2006 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України Львівський інститут пожежної безпеки МНС України реорганізований у Львівський державний університет безпеки життєдіяльності.
3. 90 років з дня народження Ростислава Братуня (07.01.1927, м.Любомль-07.03.1995, м.Львів), письменника, громадського і політичного діяча.
Народився Ростислав Братунь 07 січня 1927 р. в м.Любомль , у 1950 р. закінчив Львівський університет. Працював журналiстом, у 1963–66 рр. був головним редактором журналу «Жовтень» (нині «Дзвін»). Працюючи на цій посаді, підтримував молодих письменників, публікував твори замовчуваних та реабілітованих письменників, зокрема поезії Б.-І. Антонича, романи В. Гжицького («Ніч і день»).
У 1966–80 рр. очолював Львiвську організацію СПУ. За виступ на похороні загиблого за нез’ясованих обставин композитора В. Івасюка був звільнений з цієї посади. Обраний депутатом ВР СРСР останнього скликання, обстоював українську національну символіку, боровся за розпад комуністичної імперії і відновлення української незалежної держави. Автор поетичних збірок «Вересень» (1949), «Я – син України» (1958), «Грудка землі» (1962), «Перехрестя» (1969), «Одержимість» (1974), «Літо пізніх жоржин» (1987) та ін. Низка віршів поета покладених на музику А. Кос-Анатольським, Є. Козаком, М. Скориком, В. Івасюком, стали популярними народними піснями.
4. 125 років з дня народження Йосипа Сліпого (1892-1984), предстоятеля Української греко-католицької церкви, архієпископа.
Йосиф Сліпий (1892–1984) став третім кардиналом в історії Української Католицької Церкви. У 1939 році ректор Львівської богословської академії, отець-митрат Йосиф Сліпий отримав номінальний титул архиєпископа Серрейського. Але фактично він став єпископом-помічником Львівським із правом наступництва Галицького митрополичого престолу, який тоді займав Андрей Шептицький. Коли 1 листопада 1944 року закінчився земний шлях Митрополита Андрея Шептицького, Йосиф Сліпий очолив УГКЦ. Але вже 11-12 квітня 1945 року енкаведисти заарештували всіх ієрархів УГКЦ в Україні. А псевдособор 8-10 березня 1946 року “ліквідував” Греко-Католицьку Церкву в Україні.
Митрополиту Йосифу Сліпому пропонували зректися єдності з єпископом Рима та перейти в Російську Православну Церкву. Після відмови його засудили на 8 років ув’язнення за «антирадянську діяльність» і «співпрацю з німецькими окупантами». Митрополита Йосифа тримали в таборах і тюрмах Сибіру, Мордовії та Комі АРСР. Після багаторічних домагань громадських та політичних діячів з усього світу 12 січня 1963 року Президія Верховної Ради СРСР звільнила Йосифа Сліпого й вислала його за межі “радянського раю”. Під час зупинки у Москві Митрополит Йосиф таємно висвятив у готельному номері єпископа УГКЦ Василя Величковського, який очолив Катакомбну Церкву в Україні.
Патріарх Йосиф помер у Римі 7 вересня 1984 року. Його тлінні останки 27 серпня 1992 року були перенесені з Рима до Львова і після прощання, яке тривало протягом тижня, перепоховані у крипті собору Св. Юра, біля гробниці Андрея Шептицького.
5. 110 років з дня народження Теофіла Коструби (26. 05. 1907, с. Стара Ягільниця, нині Чортків. р-ну Терноп. обл. – 03. 03. 1943, Львів), історика, богослова, літературознавця, енциклопедиста.
У 1930 Теофіл Коструба склав екстерном іспити на атестат зрілості в Академічній гімназії у Львові, 1935–39рр. навчався на філософському і богословському факультетах Львівського університету . Входив до складу історико-джерелознавчої та старої і нової українскої історії комісій НТШ.
Головною темою його наукових досліджень була середньовічна історія західноукраїнських земель. Проте справою життя науковця стало написання синтетичного нарису історії України, який міг би, у складний час окупації Західної України Польщею, а згодом – СРСР, бути об’єктивним навчальним посібником для українських студентів.
Після приєднання Західної України до УРСР відмовився від пропозиції очолити кафедру середньовічної історії України у Львівському універитеті та вступив до новіціату ЧСВВ. 1940 таємно рукопокладений у священики митрополитом Андреєм Шептицьким, відтоді мешкав у монастирі св. Онуфрія у Львові.
6. 160 років з дня народження Андрія Чайковського (1857-1935), письменника, правника, громадського і політичного діяча.
Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857р. в м. Самборі. У 1877р. закінчив Самбірську гімназію і, відбувши річну військову службу, поступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію, перед першою світовою війною переїхав до Самбора, а після війни поселився в Коломиї, де й жив до дня смерті 2 червня 1935р.
Ще в гімназійні роки Чайковський захопився громадською роботою, був активним членом і навіть головою студентського товариства “Дружній Лихвар”, одним із керівників львівської “Просвіти”, займався організацією читалень та різних товариств.
Літературна діяльність письменника розпочалася у 1888р., коли в народовській газеті “Діло” з’явилися його статті про “причини зубожілості наших селян в судівництві” та про біблійні й старогрецькі судові процеси. Андрій Чайковський швидко здобув славу всеукраїнського письменника. Інтелігенції Східної України він був відомий уже в середині 90-х років XIX ст. з галицьких періодичних видань. Тритомна антологія “Вік” (1902) представила українським читачам Наддніпрянщини Андрія Чайковського біо-бібліографічними відомостями про нього і уривком із повісті “Олюнька”. Відтоді він стає справді всеукраїнським письменником, знаним в Австро-Угорщині й Росії.
7. 170 років з дня народження Олександра Барвінського (1847-1926), громадського діяча, педагога, історика.
Олександр Барвінський народився 06.06.1847 в селі Шляхтинцях на Тернопільщині у родині священика УГКЦ. У 1865 році вступив до Львівського університету на філософський факультет, вивчав історію і українську мову та літературу.
О. Барвінського можна вважати одним із творців ідеї Галицького П’ємонту. При підтримці наддніпрянців він намагався витворити в Галичині сприятливі умови для розвитку українства. Будучи головним промоутером процесу “нової ери”, саме він заклав основи галицького п’ємонтизму. Дослідники називають його чи не найбільшим українським соборником в Галичині.
Неоцінимими є його наукові заслуги. Саме О. Барвінський уклав перший науковий статут Товариства імені Шевченка, декілька підручників, відстоював фонетичний правопис, домігся надання Товариству “Просвіта” урядових дотацій, сприяв Українському Педагогічному Товариству. Особлива його заслуга була у відкритті українських гімназій та вчительських семінарій в Галичині. Недаремно в першому уряді Західно-Української Народної Республіки він очолював саме міністерство освіти.
8. 110 років з дня народження Романа Шухевича (1907-1950), політичного та військового діяча, головнокомандувача УПА.
Роман Шухевич – видатний український політичний та державний діяч. Був членом галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії та голова Секретаріату Української головної визвольної ради.
Роман Осипович Шухевич народився 30 червня 1907 року у Львові. Досягнувши 10-річного віку вступає до Львівської гімназії де здає іспит зрілості. 1926 року Романа Шухевича прийнято до Львівської Політехніки, яку з успіхом закінчив у 1931 році.
В 1925 році Роман Шухевич став повноправним членом УВО. А через рік, 14 вересня 1926 року його приймають до Львівської Політехніки. В 1929 році Роман Осипович вступив до ОУН, будучи одним із перших її членів .
В 1939-1940 роках Роман Шухевич виконує роль референту зв’язку з українськими землями в СССР. В 1940-1941 роках він стає Крайовим Провідником на Західних Окраїнах Українських Земель і членом Революційного Проводу ОУН. Починаючи з 1943 року Роман Шухевич займає посаду Головного Командира УПА під псевдонімом Тарас Чупринка. В періоді 1943-1950 років Роман Шухевич керує національно-визвольною боротьбою багатотисячної УПА, широкого підпілля ОУН та мільйонних мас українського народу проти німецько-гітлерівських та московсько-більшовицьких окупантів. 5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув у бою з московськими загарбниками в Білогорщі біля Львова.
9. 130 років з дня народження Дмитра Вітовського (1887-1919), державного і військового діяча, першого головнокомандувача Української Галицької Армії.
Народився 8 листопада 1887 року в селі Медуха Станіславського повіту, випускник Станіславівської гімназії та правничого факультету Львівського університету.
З серпня 1914 р. перебував в легіоні УСС, куди був переведений з австрійського війська. Один з керівників Листопадового чину 1918 року у Львові. Він став першим Начальним Командиром Галицької Армії, згодом його обрали Державним секретарем військових справ (міністром оборони) Республіки. Через півроку Вітовський загинув у авіакатастрофі, повертаючись із Паризької мирної конференції, де від імені уряду намагався дипломатичним способом припинити польську агресію.
10. 140 років з дня народження Степана Рудницького (1877-1937), вченого, основоположника української географічної науки.
Народився 3 грудня 1877 у місті Перемишль, Австро-Угорщина у сім’ї вчителя. Вищу освіту здобув в університетах Львова (де слухав лекції М.Грушевського, І.Шараневича, Л.Фінкеля, А.Ремана), підвищував кваліфікацію у Відні та Берліні. З 1899 працював у львівських гімназіях. 1901 — здобув ступінь доктора філософії, став членом Наукового товариства імені Шевченка.
С.Рудницький значною мірою засновник української геоморфології, антропогеографії, політичної, соціально-економічної та демографічної географії. Особлива заслуга Рудницького в тому, що він започаткував картографічний напрямок в українській географії. Розробляти географічні карти українською мовою почав у Львові, продовжував в еміграції у Відні, а також в радянській Україні. Завдяки йому Україну чи не вперше було представлено у картографічних працях як цілісну просторову одиницю.
9.10.1937 за постановою Особливої трійки НКВД Ленінградської області РРФСР засуджений до розстрілу і 3 листопада 1937 розстріляний у числі т.зв. «Соловецького етапу». Місце розстрілу — урочище Сандармох, поблизу міста Каргумякі (Медвежьєгорськ, Республіка Карелія).
11. 80 років з для народження Вячеслава Чорновола (1937-1999), державного, громадського, політичного діяча, журналіста, народного депутата України першого – третього скликань, одного з лідерів українського правозахисного руху, багаторічного лідера Народного Руху України, Героя України.
В’ячеслав Максимович Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки (Звенигородського району Черкаської області) у сім’ї вчителів. 1955 року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. З липня 1960 до травня 1963 років працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді.
Разом з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Алою Горською, Миколою Плахотнюком, Лесем Танюком, Василем Стусом започаткував в Україні рух шістдесятників, що в 1960-ті — 1970-ті роки виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету.
15 листопада 1967 року отримав 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму за документальну збірку «Лихо з розуму», де подав матеріали про арештованих 1965 року шістдесятників. Звільнився 1969 року і з 1970 року почав випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкував матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Під час загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його заарештували і засудили до 6 років таборів і трьох років заслання.
Після повернення в Україну, влітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання «Українського вісника», редактором та автором якого був протягом двох років.
В’ячеслав Чорновіл був народним депутатом України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років, керівником депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року став член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.
12. 70 років з часу проведення польською владою акції «Вісла» – примусових депортацій українців з українських етнічних земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя (день пам’яті – 28.04.2017).
В квітні 1947 року була проведена операція «Вісла», результатом якого стала депортація польською владою понад 140 тисяч українців з рідних земель.
Операція «Вісла» розпочалася о 4 годині ранку 28 квітня 1947 року. У цей день дивізії Війська Польського заблокували українські села. Частини прикордонних військ НКВС СРСР перекрили кордон на сході і на півдні країни. Чехословацький кордон також був закритий. Війська оточили населені пункти. Тим, кого виселяли, давали на збори, як правило, від 2 до 5 годин на укладку найбільш необхідних речей і продовольства.
Люди переміщалися під військовим ескортом спочатку на так звані збірні пункти. Тут формувалися транспорти, що висилаються в транзитні пункти в Любліні та Освенцимі. Звідси відправлялися десятки ешелонів з вигнаними силою зі своїх земель українцями. Навіть за неповними даними, в період з 19 травня по 23 червня 1947 р. через Освенцим пройшло 269 транспортів з депортованими українцями.
Вигнанцям в рамках операції «Вісла» видавали кольорові посвідчення, щоб їх можна було відрізнити від поселенців-поляків. На українців поширювалися різного роду обмеження, їм заборонялося залишати місце проживання без дозволу служби безпеки. Такими методами польські власті намагалися асимілювати переселенців в новому польському середовищі. Заборонялося навіть вживання слова «українець». Інтелігенцію намагалися всіляко ізолювати від основної маси людей і розселяли окремо і далеко від громад.
Масові депортації тривали з квітня по липень 1947 року. Пізніше вже тільки «дочищали» територію. Останнім трагічним акордом операції «Вісла» стало виселення в січні 1950 р. лемківських родин з чотирьох сіл поблизу Щавниці. Незважаючи на категоричну заборону влади, частина українців намагалася повернутися додому. Закінчувалося це повторної депортацією.
13. 70 років з дня проведення радянськими карально-репресивними органами операції «Захід» – масової депортації населення Західної України до Сибіру (21.10.1947).
Операція «Захід» була однією з найбільш масових і короткотермінових сталінських депортацій. Для населення Західної України це була справжня етнодемографічна катастрофа. Ідея проведення репресивно-виселенської акції виникла у радянських органів державної безпеки ще на початку 1947 р. Планування проводилося на рівні союзних МВС та МДБ СРСР. У такий спосіб радянське керівництво сподівалося остаточно знищити соціальну базу українського підпілля у регіоні та, врешті-решт, саме підпілля.
Суттєво пришвидшила реалізацію цього задуму постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 р. «Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців». Відповідно до цієї постанови передбачалося забезпечити вугільну промисловість СРСР робочою силою за рахунок родин учасників українського підпільного руху та членів УПА, яких мали скеровувати на шахти вглиб СРСР.
О 2-й годині ночі 21 жовтня 1947 р. багато мешканців Львова були вимушені пробудитися. До квартир ще сонних людей вривалися військові у шинелях й після нетривалого обшуку дозволяли похапцем зібрати особисті речі, після чого у вантажівках доправляли на залізницю. О 6-й годині ранку такі набіги стали відбуватися і по селах. По обіді 23 жовтня 1947 р. було навантажено 24 тис. 799 сімей, 73 тис. 428 осіб були вивезені у 34 ешелонах з 44 запланованих. Після цього ще три дні меншими партіями на північ СРСР вирушали ешелони з родичами українських повстанців і підпільників. Операція «Захід» завершилася 26 жовтня 1947 р.
Джерела:
