Прорвавши фронт на ділянці Перемишляни-Рогатин, 3 вересня 1914 року підрозділи 3-ї російської армії, що наступала у складі Південно-Західного фронту, підійшли до полишеного австро-угорськими військами Львова. Опору місто не чинило, прийняло ультимативні вимоги капітуляції і на півроку стало центром Галицького військового генерал-губернаторства.
У відповідь на відмову Росії припинити мобілізацію, яка мала продемонструвати готовність підтримати Сербію у її протистоянні з Австро-Угорщиною, 1 серпня 1914 року німецький посол Фрідріх фон Пурталес прибув до офісу глави міністерства закордонних справ Сергія Сазонова в Санкт-Петербурзі й вручив ноту про оголошення війни. 6 серпня, коли війну Росії оголосила союзна Німеччині Австро-Угорщина, німецькі війська вже штурмували Льєж, втілюючи т. зв. план Шліффена, який передбачав, що для успішних дій Сході слід перш за все оперативно, за 42 дні, нейтралізувати російського союзника Францію, взявши Париж ударом через нейтральні Люксембург і Бельгію.
То ж перед російським генштабом постала задача якомога швидше перенести бойові дії на територію супротивників — Пруссію і Галичину, на східних кордонах яких було розгорнуто лише одну німецьку і три австро-угорських армії.
17 серпня 1914 року росіяни вступили у Східну Пруссію, щоб завдати удару в напрямку Ольштина, через три дні — до Галичини, де чотири армії Південно-Західного фронту мали запобігти розгортанню між Віслою та Бугом австро-угорських військ і їх можливому просуванню на північ. Наступ вівся з чотирьох напрямків — від Брест-Литовська на Люблін, від Ковеля на Холм та Замостя, від Дубно на Львів і від Проскурова (нині Хмельницький) на Галич.
Практично не зустрічаючи опору на південному фланзі, росіяни взяли Бучач, Тернопіль і Броди, 21 серпня здобули перемогу у важкому кавалерійському бою під Ярославичами, що північніше Зборова (нині Тернопільська область). Їх просування було зупинене лише 25 серпня у результаті дводенної кровопролитної битви під Красником (нині Люблінське воєводство, Польща), де 1-а армія Віктора Данкля змусила відійти 4-у армію Антона Зальца, і контрудару 3-ї армії Рудольфа фон Брадерманна південніше Буська (нині Львівська область) по позиціях 3-ї армії Ніколая Рузського.
Важкі бої зав’язались під Золочевим і на окремих ділянках фронту загальною протяжністю до 100 кілометрів в районі рік Золота і Гнила Липа (ліві притоки Дністра) аж до Монастириська (нині Тернопільська область) на півдні проти 8-ї армії Олексія Брусилова.
Зважаючи на значну чисельну перевагу супротивника, з-під Львова австрійцям довелось перекидати резервні корпуси Германа фон Кьовессгаза і Франц фон Гьотцендорфа, однак втримати оборонні рубежі не вдалось, і 30 серпня росіяни прорвались на ділянці Перемишляни — Рогатин. Спроби генерала Кьовессгаза вирівняти лінію фронту в районі Свіржа виявились марними, 3-я австро-угорська армія кинулась у неорганізований відступ.
3 вересня (21 серпня за ст. ст.) 1914 року до Львова підійшла 42-а піхотна дивізія генерала Готліба-Вільгельма фон Роде 3-ї російської армії. На Личаківській рогачці її зустріла міська делегація на чолі з віце-президентом Тадеушем Рутовським. Як повідомила газета «Wiek Nowy», гарантією «спокійного входу російських військ» мала стати здача містянами до ранку наступного дня усієї зброї — вогнепальної, холодної і навіть музейної, і 16 заручників — 4 поляка, 4 єврея, 4 українця і 4 старорусина.
4 вересня над міською ратушею Львова, що перейшов під урядування 32-літнього полковника Сергія Шеремєтєва, білий прапор замінили на триколор. Під посилену охорону росіяни взяли головний залізничний вокзал, розташовані поруч склади і майстерні. Серед перших розпоряджень нової влади — комендантська година, петроградський час замість середньоєвропейського, юліанський календар, обмін австрійських крон на російські рублі, заборона картярських ігор і продажу алкогольних напоїв (крім пива на розлив), переведення руху трамваїв з лівостороннього на правосторонній.
Через тиждень 3-я армія Ніколая Рузського під Равою-Руською розгромила 4-у армію Моріца фон Ауффенберга, переможно завершивши Галицьку битву.
Це дозволило російським військам до кінця другої декади місяця зайняти практично всю Галичину і Північну Буковину, які увійшли до Галицького військового генерал-губернаторства. 18 вересня до Львова прибув його очільник генерал-лейтенант Григорій Бобринський. Вже наступного дня свою повагу йому поспішили засвідчити 19 представників москвофільських кіл на чолі з головою заснованого на початку війни в Києві «Карпато-русского освободительного комитета» Володимиром Дудикевичем. Однак взятись до адміністративної роботи їм не судилось: більшість керівних посад, навіть на повітовому рівні, займали чиновники з-за Збруча, часом — з підросійської частини Польщі.
Військова контррозвідка інтенсивно вишукувала шпигунів. Серед найменш благонадійних — священники, які відмовлялись молитись за царя, і євреї, на яких поширили антисемітське законодавство Росії і заборонили займати державні посади та володіти землею. 19 вересня до Києва вивезли вже кілька днів як утримуваного під домашнім арештом митрополита Андрея Шептицького, якому не пробачили заклик зберігати вірність Риму. За звинуваченням у «ворожій шкідливій діяльності і шпигунстві» російська влада заарештувала також 20 греко-католицьких і 13 римсько-католицьких священиків, 12 монахів, більшість з яких вислала в російську глибинку. На звільнені парафії надсилали православних попів, а навернення галичан у православ’я доручили єпископу Люблінському і Холмському Євлогію (Георгієвському), який розпочав хресний похід на Галичину з Почаївської лаври. Утім особливо успіху це не мало — за півроку з 1874 греко-католицьких парафій на православ’я перейшла лише 81.
Загалом репресії окупаційної влади торкнулись не менше 1200 чоловік, 578 з яких депортували до Росії.
Тим часом закрились українські часописи, бібліотеки, клуби, союзи і товариства, як, наприклад, Наукове товариство імені Шевченка, у школах заборонили викладання українською і запровадили обов’язкове вивчення російської, після літніх вакацій так і не розпочали роботу Лемберзький і Технічний університети.
У кінці березня 1915 року з нагоди успішного завершення облоги Перемишля до Львова прибув імператор Микола II. З графом Бобринським обговорювалось питання приєднання Східної Галичини губернією до Росії, Західної — до Царства Польського. Втілити ці наміри не вдалось: 2 травня німецько-астро-угорські війська розпочали масштабну наступальну операцію, відому як Горлицький прорив, і в результаті «великого відступу» Львів було росіянами втрачено 22 червня, а до кінця місяця вони були відкинуті за Дністер на лінію Снятин — Тернопіль — Почаїв — Дубно.
Сергій ДУМЕНКО