Сьогодні ми продовжуємо розповідати про Свято-Покровський кафедральний собор УПЦ КП у Львові (Колишній костел св. Миколая та монастир Тринітаріїв). В попередній публікації ми розповідали про історію появи у Львові монахів-тринітаріїв та їх роль ужитті міста, а сьогодні розповідь торкнеться архітектури та скульптурних особливостей цього храму. Розповідає кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст Василь Кметь.
1739 року було розпочато реалізацію нового будівельного проекту зі зведення кам’яного храму святого Миколая монастиря тринітаріїв у Львові. Цей проект створив Франциск Пласіді, будова тривала до 1745 року.
Величний храм постав як тринавна базиліка, розділена рядом колон, з трьома вівтарями – великим центральним, двома бічними, а також бічними невеликими вівтарями під вікнами. Загалом вівтарів налічувалося у храмі десять.
До оздоби храму були залучені кращі тогочасні львівські митці. Центральний вівтар і частина оздоби храму належали видатному львівському скульптору, представнику так званого другого покоління львівських митців XVIII століття, Себастьяну Фесінґеру.
Цей митець прибув до Львова з Брно у 40-их роках XVIII століття і отримував замовлення від багатьох католицьких орденів, монастирів, храмів. Спочатку він виконував замовлення львівських єзуїтів, а згодом був виконавцем цілої низки робіт у нашому тринітарському храмі.
Упродовж певного часу Себастьян Фесінґер завоював собі дуже великий авторитет серед львів’ян, користувався повагою, часто навіть виступав хрещеним батьком, а також свідком при здійсненні судових справ. Зрештою, одружився з русинкою-українкою і відігравав важливу роль у тогочасному мистецькому житті Львова.
Сьогодні ми маємо можливість милуватися одним із найважливіших його творів – центральним вівтарем із зображенням Святої Трійці, обрамленим колонами, дерев’яними скульптурами, який зберігся з XVIII століття і до сьогодні милує око.
Під композицією Святої Трійці було розміщено також полотно львівського тогочасного маляра Наполеона Міхала Ісаковича із зображенням святого Миколая в понтифікальних шатах. Цей образ зберігся до новітнього часу і навіть у 20-их роках ХХ століття, коли відбувалася реставрація собору, тривали дискусії, чи зберегти власне це чотириметрове полотно у вівтарній частині, чи, можливо, віддати перевагу іншому, на той час виявленому, скульптурному зображенню святого Миколая.
Ще одною домінантою собору є казальниця у вигляді човна. Її оздоблюють зображення апостолів, ловців душ людських із сітями, а також велична постать святого апостола Петра на мушлі, яка виконує роль такого навершя цієї казальниці. Мистецький витвір настільки вражав сучасників XVIII століття, що у костелах Бердичева, Перемишля, а згодом і інших, почали з’являтися подібні зображення. Зрештою, як зазначають відомі дослідники мистецтва, переважно їх виконували саме львівські майстри, саме львівські скульптори.
Інтер’єр храму прикрашений також низкою картушів, подібних до гербів, із зображеннями хрестів. Це імітація гербів-нашивок, які були на білому облаченні, білих габітах монахів-тринітаріїв у XVII-XVIII століттях.
Ще однією окрасою православного кафедрального собору є унікальна пам’ятка XVI століття. Це алебастровий вівтар Шольц-Вольфовичів, який 1765 року був переміщений із латинського кафедрального собору до монастиря тринітаріїв.
Шольц-Вольфовичі – родина відомих львівських патриціїв, міщан, будинок яких є окрасою Площі Ринок. Один із представників родини Якуб Шольц у 30-их роках XVII сторіччя від львівського маґістрату також брав участь в організації викупу полонених християн.
Ян Шольц-Вольфович був відомим фундатором, іноді навіть пробував свої сили у мистецьких заходах.
Автором вівтаря вважається Ян Заремба, відомий скульптор XVI сторіччя, але, за припущенням окремих дослідників, і сам Шольц-Вольфович міг докластися до його виготовлення. Вівтар складається з виразних трьох частин: пределли, центральної частини, навершя із зображенням сцен Розп’яття, бичування Христа, Тайної Вечері, Воскресіння Христового, сюжету Ecce Homo.
Приналежність авторства чи фундації засвідчують також герби родини Шольц-Вольфовича і його дружини у нижній частині вівтаря.
Василь КМЕТЬ
кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст
Ця публікація є продовженням співпраці нашого сайту Фотографії старого Львова і сайту Духовна велич Львова і відкриває цілий цикл унікальних публікацій. Чекайте на продовження найближчим часом.
