У невеличкому селі Страдч, за двадцять кілометрів від Львова, серед мальовничої місцевості височіє одна з унікальних архітектурних пам’яток – церква Успіння Пресвятої Богородиці. Храм розташований на Страдецькій горі.
Також в глибину цієї гори врізалась природна печера, що пізніше стала печерним монастирем, історія якого сягає давніх часів і оповита численними легендами. Монастир такого типу був єдиний на Західній Україні.
Археологічні розкопки, які проводились тут перед Другою світовою війною, підтвердили, що існування печерного монастиря припадає на середину 11-13 століть. Літописні дані засвідчують, що у 1243 році монастир був знищений татарами, загоном орд хана Батия.
Згідно з народними переказами, крики і плач невинновбитих людей, котрі переховувалися в печері, почула Пресвята Богородиця і постала з неба перед татарським військом зі словами: «Не руш! Стіна!» – обгорнувши невиннозамучені душі своїм омофором. Під час проведення археологічних розкопок у перченому монастирі, які проводились українським археологом Ярославом Пастернаком, в цьому місці було віайдено багато людських кісток. Згодом їх недалеко перепоховали, а в середині печери було вимурувано передсінок і в 1937 році він був освячений, як церква Матері Божої Нерушимої Стіни.
На вершині Страдецької гори є ще одна святиня – церква Успіння Пресвятої Богородиці. Історія цього храму бере свій початок від 1795 року.
Церква була зведена на місці дерев’яного храму XV століття. Під час Першої світової війни святиня зазнала багато пошкоджень, але вже у 1927 році храм було відновлено.
Церква наділена духовною цінністю, тому що у ній знаходиться копія Чудотворної ікони Матері Божої Нерушимої Стіни. Історії оригіналу сягає ще давнього княжого часу, це дуже давній вид ікони, на ній Богородицю зображено з піднятими руками як Захисницю. Розпис іконостасу був зроблений учнями школи Олекси Новаківського, а ікона Матері Божої Неустанної Помочі була намалювана Антіном Манастирським.
На території храму знаходить маленька капличка та фігурка Матері Божої.
У 1936 році місцевим парохом о. Миколою Вояковським була збудувана на Страдецькій горі Хресна дорога, яку Папа Пій XII наділив статусом Єрусалимської. Це означає, що кожен хто приходить на прощу до Страдчу і йде Хресною дорогою, має повний відпуст, що прирівнюється до відпусту в Єрусалимі і проходженні Хресної дороги Ісуса Христа. Та в радянський період хрести були знищені. У 2003-2008 рр. була побудована новітня Хресна дорога, яка складається з 15 стацій.
У 1939-1941рр. парохом Страдча був о. Микола Конрад, а дяком – Володимир Прийма. Обоє загинули 1941 р., в час, коли Галичина була під радянською окупацією. Священик разом з дяком збирались на сповідь та причастя хворої жінки. Проте, Червона армія вже розшукувала о.Конрада. І коли священик з дяком повертались із таїнства, то натрапили на червоноармійців, котрі застрелили отця і замордували дяка, на тілі останього були численні рани, вибрані очі, відрізані вуха і ніс.
У 2001 р. Папою Римським Іваном Павлом ІІ було проголошено о. Миколу Конрада та Володимира Прийму блаженними.
До церкви Успіння Пресвятої Богородиці щороку приїжджають тисячі паломників. Це місце стало духовним джерелом для кожногоз них. Завдяки старанням парафіяльної громади у церкві проводиться розпис, значна частина робіт вже є викінчені.
Тут регулярно відбуваються нічні чування, проводиться Свята Тайна Єлеопомазання (Соборування)- Таїнство, в якому помазуються частини тіла людини освяченим єлеєм. Проводиться воно декількома священиками, зазвичай – сімома. Відповідною постановою Святішого Отця церква наділена повним відпустом на щодень за участю у Службі Божій. Лише кілька церков у світі мають таку ласку і привілей.
Ірина ХЛЯН
Джерела: