Сьогодні виповнюється 128 років з дня народження Степана Гайдучка – відомого спортовця, непересічного педагога, громадського та культурного діяча, фотомитця, патріота України та великої особистості. З цієї нагоди хочемо познайомити вас ближче з історією такої великої людини.
Степан Гайдучок (13.03.1890 р., село Підтемне–16.03.1976 р., місто Львів) – професор тіловиховання, журналіст, редактор, громадський та культурно-просвітній діяч, вояк Української Галицької Армії, один з перших українських фахівців з фізичного виховання і спорту, учень і послідовник “Батька українського тіловиховання” Івана Боберського, поціновувач української старовини.
Навчання. Народився в с. Підтемне (тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл.) у селянській сім’ї Степана та Марії. Спочатку навчався в початковій школі в ріному селі Підтемному, а з 1901 р. до 1910 р. в Академічній гімназії у м. Львів. У 1902/1903 навчальному році мав перерву у навчанні. Гортаючи гімназійні звіти, дізнаємося про те, що Степан Гайдучок вчився добре. У 1904 р., будучи учнем ІІ-в класу, він на відмінно закінчив рік (з 37 учнів відмінниками було 6). Після закінчення Академіної гімназії, у 1912–1914 рр. навчався на медичному факультеті Львівського університету. В гімназії Степан Гайдучок познайомився з професором Іваном Боберським, який вплинув на його формування та вибір майбутньої професії – учителя фізичного виховання. Упродовж вересня 1909 р. – травня 1910 р. Степан Гайдучок відбув державні студії з фізичного виховання у Празі. 28–29 грудня 1910 р. склав державний іспит у Львівському університеті, здобувши фах учителя руханки (фізичного виховання), після чого отримав можливість працювати учителем фізичного виховання у школах та гімназіях з українською та польською мовами викладання.
Початок шляху на педагогічній ниві. З лютого 1911 р. до початку Першої світової війни Степан Гайдучок працював учителем гімнастики (руханки) в приватній учительській жіночій семінарії, дівочій школі імені Шевченка та гімназії Сестер Василіянок у Львові.
У роки Великої війни та подій Української національної революції. У липні 1914 р. Степан Гайдучок був мобілізований до австро-угорській армії. Спочатку як молодший лікар перебував на службі в словенському піхотному полку в Целлє (Штирії), а з 1915 р. до 1 листопада 1918 р. – на італійському фронті. Під час відпустки у 1917 р. одружився з учителькою початкової школи Стефанією Богуславською (19.01.1896–19.02.1919, померла від сипного тифу) з Глинян. З розвалом Австро-Угорщини та початком польсько-української війни 1918–1919 рр. добровільно зголосився до лав української армії Західноукраїнської Народної Республіки. У 4-ій Золочівській бригаді Української Галицької Армії Степан Гайдучок як військовий лікар відстоював незалежність ЗУНР з 14 грудня 1918 р. до 15 червня 1919 р. разом із багатьма іншими пораненими та тяжко хворими на тиф потрапив у польський полон. У полоні перебував (Домб’є, Тухолі на Помор’ї) з 15 червня 1919 р. до 7 листопада 1920 р. Виздоровівши від сипного тифу, Степан Гайдучок повернувся до Львова.
Міжвоєнний період. Позбавлений польською владою можливості продовжити навчання у Львівському університеті та роботи за фахом, Степан Гайдучок упродовж 7 листопада 1920 р. до 15 лютого 1922 р. працював в сільському господарстві у Підтемному та Глинянах.
З 15 лютого 1922 р. і аж до 18 грудня 1939 р. Степан Гайдучок працював професором руханки в Філії Академічної гімназії, а також приватній єврейській гімназії (упродовж 1925–1927 рр.) та українській учительській семінарії. 2–3 листопада 1935 р. він як один з кращих фахівців з фізичного виховання і спорту взяв участь в Першому українському педагогічному конгресі у Львові (виступав із доповіддю “Вплив фізичного виховання на вдачу нашої молоді”).
Друга світова війна. З приходом більшовицької окупаційної влади у вересні 1939 р. до Львова та великими перетвореннями у Галичині, Степан Гайдучок організував кафедру фізпідготовки у новоствореному Львівському державному медичному інституті. На ній як завідувач та викладач пропрацював з 18 грудня 1939 р. до 30 червня 1941 р. У період нацистської окупації Степан Гайдучок з 15 серпня до 1 листопада 1941 р. спочатку – референт охорони спортивних споруд у відділі тіловиховання Львова, а з 1 листопада 1941 р. – до 1 липня 1944 р. – викладач руханки в І-ій державній гімназії у Львові.
1940–1970-ті рр. З 1944 р. до кінця 1950-х рр. Степан Гайдучок працював старшим викладачем (з 1 серпня 1944 р. – до 1 січня 1946 р.), доцентом (з 1 січня 1946 р. до 1947 р.), старшим викладачем (1947), викладачем (з 8 вересня 1947 р. – до кінця 1950-их рр.) кафедри фізпідготовки Львівського державного медичного інституту. За час своєї роботи був відзначений подяками директора Львівського державного медичного інституту за проведення фізкультурно-масових заходів та високі показники в навчальній роботі (14 липня 1945 р., 3 листопада 1953 р.), Народного комісара охорони здоров’я УРСР за роботу у справі відбудови та підготовки кадрів Львівського державного медичного інституту (4 грудня 1945 р.). У медінституті був членом профспілки “Медсантруд” (з 1939 р.).
Громадська та суспільно-культурна діяльність. Степан Гайдучок попри свою основну педагогічну працю був активним у громадській сфері. Був членом першого осередку розвитку і популяризації спорту в навчальних закладах українців Галичини “Українського спортового кружка” в Академічній гімназії у Львові упродовж 1906–1910 рр., де займався різними видами спорту, допомагав організовувати професорові Іванові Боберському спортові змагання, виступав як суддя змагань, виголошував лекції з актуальних питань тіловиховання тощо.
З 8 жовтня 1910 р. член українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” у Львові, де брав активну участь в організаційній праці, зокрема вишколював інструкторів тіловиховання, організовував та проводив спортові змагання, руханкові покази, поїздки по сокільських осередках тощо. Степан Гайдучок – один з організаторів викупу земельних ділянок у Львові для створення українського руханково-спортового майдану (“Український город”) (1911–1939), І-го та ІІ-го Краєвих здвигів – українських сокільських та сокільсько-січових злетів у Львові (9–10 вересня 1911 р., 27–29 червня 1914 р.), “Запорожських Ігрищ” – українських національних комплексних спортивних змагань у Львові (1911–1939), учасник делегації українських соколів на VІ-му Всесокільському злеті у Празі (29 червня – 1 липня 1912 р.).
Співзасновник спортового товариства студентів вищих шкіл “Україна” (1911), член української скаутської організації “Пласт”, член Товариства прихильників музею Наукового товариства імені Шевченка, Українського Студентського Спортового Клюбу (зокрема у 1932–1933 рр. – голова спортової секції, його заступником був Роман Шухевич), опікун спортового клубу “Сагайдачний”, почесний член Карпатського Лещетарського Клубу (обраний 20 травня 1929 р.) та ін.
Творча спадщина. Упродовж життя Степан Гайдучок вивчав досвід національних гімнастичних систем (німецької, шведської, сокільської), популяризував різні види спорту серед українців Львова та Галичини. Він є автором українських теоретико-методичних праць присвячених різним аспектам фізичного виховання і спорту: “Вільні вправи” (1913), “Вправи вільноруч” (1923), “103 вежі” (1925), “Вправи вільноруч ч. 1–4” (1927), “Відбиванка” (1930), “Вправи вільноруч ч. 5” (1932),“Свобідний дручок” (1935), “Долівкові вправи” (1936), “Вплив фізичного виховання на вдачу нашої молоді” (1938), “Пів століття сокільських видань” (1937), “Вільноручні вправи. Мужеські, жіночі й хлопячі з піснями та нотами”(1940; співавт.: Іван Боберський, Дарія Навроцька), “Путівник туриста по західних областях України” (1947, рукопис), “Погляди Івана Франка на туризм” (1949, рукопис) та ін. Степан Гайдучок – автор близько 200 публікацій (підписувався також псевдонімами та криптонімами “Blue bou”, “Blue boy”, “Гакстен”, “Г.”, “УСК”, “Старшина УГА”, “Степан на Боровім”, “М. Т.”, “Русин”, “(хх)” тощо) в українській та іноземній періодиці, журналах, альманахах, календарях, енциклопедіях: «Вісти з Запорожа», «Діло», «Народне Слово», «Сокілські Вісти», «Сокільські Вісти», “Український Сокіл” (Прага), «Український Сокіл» (Буенос-Айрес), “,Український Вісник”, “Громадський Вісник”, “Молоде життя”, “Новий час”, “Рада”, “Український Фармер” (Вінніпеґ), “Наша Батьківщина”, “Літопис Червоної Калини”, “Український Вісник” (Берлін), “Спорт”, “Нова хата”, “Готові” тощо.
Степан Гайдучок – збирач документів, матеріалів і укладач унікального фотоархіву з детальними описами, які ілюструють історію українського гімнастично-спортового руху Галичини, участь українців у складі австро-угорської армії в Першій світовій війні та подіях Української національної революції 1917–1921 рр., Легіоні Українських Січових Стрільців, Української Галицької Армії; громадське, культурно-просвітнє та економічне життя українців в окупованій Польщі тощо. Фотоархів Степана Гайдучка охоплює період з кінця ХІХ ст. до 1945 р.
Останній спочинок. Серце “Сівача зерна добра на рідній ниві” перестало битися 16 березня 1976 р. Поховали його на 80 полі Личаківського кладовища. На могилі було встановлено пам’ятник з написом: “проф. Гайдучок Степан Степанович 1890–1976 / Дорогому сівачу зерна добра на рідній ниві / † Стефанія з Богуславських Гайдучок 19.01.1896 Глиняни к. Львова – 19.ІІ.1919 Немирів Камянець-Подільської губернії / Вічна память”. Заходами Лесі Крип’якевич та родини Степана Гайдучка, яка проживає в Австралії (мав одну доньку Богдану, яка зі своїм чоловіком Клавдієм Білинським на початку Другої світової війни емігрувала закордон), у березні 2016 р. встановлено новий пам’ятник на якому викарбувано: “Степан Гайдучок професор тіловиховання * 13.03.1890 † 16.03.1976 / Стефанія з Богуславських Гайдучок * 19.01.1896 † 19.02.1919”.
Спогади сучасників. Степан Гайдучок залишив у пам’яті своїх соратників та учнів світлі спомини. Про нього Роман Крип’якевич згадував: “Особливе місце серед розповідей Гайдучка займали справи тіловиховання (фізичної культури) і організацій, що цим займалися, особливо “Сокола”. Зрозуміло, “Січам”, “Пластові” і навіть “Лугам” віддавав Гайдучок теж належну увагу. Він, один з творців “Сокола”, з натхненням переконливо проповідував і пропагував ідейні основи сокільства. Тіловиховання він сприймав виключно в комплексі з вихованням характеру й інтелекту (знаменита грецька калокагатія) і тому погорджував спортсменами, шо являли собою лиш купу м’язів без інтелекту й духу, водночас виключне захоплення духовністю деяких молодих “інтелектуалів” намагався доповнити зрозумінням необхідності гармонійного розвитку духу й тіла. Це була в нього не теорія, а глибоке прагнення, яке він умів прищеплювати молоді й реалізувати його. Над усе не любив він у людей, особливо у молоді, оцієї духовної й фізичної неохайності, незібраності, недбальства. Часто говорив він про чотири біди “галицького русина”: “не знав”, “заспав”, “забув”, “спізнився”…
Він намагався нещадно випалювати їх з нашого “національного характеру”, вживаючи, коли було треба, й такий улюблений епітет: “Ти, русине гнилий!” (Тому й мав він серед гімназистів кличку “Русин”). Про що тільки ми не довідалися під час тих цікавих годин “руханки в клясі”! Виклав він нам історію виникнення ідеї сокільства, розповів про наших подвижників та їх осяги, показав, що сила “Сокола” в його всенародності, розповсюдженні серед найширших кіл населення, особливо в селах. Як дохідливо й глибоко пояснював він нам суть кожного слова з сокільського гасла: “Все вперед, всі враз! Серед гімназистів було немало вихідців ісела. На них звертав він особливу увагу, це була його любов. Він зумів з них зробити пропагандистів тіловиховання серед сільської молоді й організаторів сокільських гнізд [осередків. – А. С.] у селах. Відомо, що від 1902 до 1913 р. по селах Галичини було організовано 885 гнізд “Соколів” і “Січей”, і в цьому немалий вклад таких людей, як Гайдучок. Тільки де тепер ці сільські “гнізда”? Де сьогоднішні “Гайдучки”?”
Андрій СОВА
історик
Особлива подяка Лесі Крип’якевич (за надані світлини) та Олександру Пауку (за матеріали та поради). Стаття проілюстрована світлинами з приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів), Центрального державного історичного архіву України у Львові, ювілейних книг Академічної гімназії у Львові.
