Прогулянки по кістках або ж Стрийське кладовище у Львові

Стрийський парк та Парк культури є найбільшими та, мабуть, найпривабливішими парками нашого міста. Щодня їхніми алеями проходять тисячі львів’ян. Хтось з поспіхом іде на роботу, а хтось просто прогулюється, ховаючись в тих тихих затишних куточках від метушні великого міста. А ще доволі часто, під час різноманітних свят, ці місця стають прихістком для концертів та фестивалів. Проте, крокуючи по алеях цих парків чи витанцьовуючи під виступи улюблених виконавців, мало хто замислюється, а що ж знаходиться там в землі, під ногами. А знаходиться там ціла маса людських кістяків, що залишились тут у спадок від Стрийського кладовища.

У давньому Львові про впорядкування кладовищ ніхто ніколи не задумувався. Як наслідок, вони виникали спонтанно у найрізноманітніших місцях. Про санітарні норми тоді ніхто і гадки не мав, за що доводилось часом поплатитись спалахами пошестей, або ж полюбуватись плаваючими по вулицях домовинами, вимитих з могил. Усе це тривало доти, поки імператор Йосиф II, під час свого візиту до Львова не побачив усі ці жахіття і не видав розпорядження впорядкувати цвинтарі по Львову. Внаслідок цього у 1788 році у Львові було облаштовано чотири великих міських кладовища, для кожної з дільниць міста. Одним із таких кладовищ став Стрийський цвинтар.

Загалом поняття «Стрийський цвинтар» включає в себе цілу низку різночасових кладовищ. Найдавнішим з них був цвинтар, що розміщувався між сучасними вулицями Парковою, Рутковича та Стрийською. Зараз це частина Стрийського парку, якого, що правда, тоді ще і в задумах не було. Локація під кладовище була підібрана не найкращим чином. По-перше, цвинтар розташовувався на пагорбі з глинистим з ґрунтом, котрий ще й був нахилений в сторону міста. Це явно не відповідало санітарним нормам. По-друге, кладовище мало доволі обмежену територію і перспектив куди його розширювати практично й не було. До цього всього усі поховання розміщувались хаотично, а тому у 1823 році, коли цвинтар був  уже переповнений, його довелось закрити.

Жодного імені з тих, хто був похований на цьому «старому» Стрийському кладовищі історія не зберегла. Усі записи знищила пожежа ратуші в 1848 році. Відомі лиш факти, що тут хоронили переважно німців, котрі належали до перших австрійських урядовців Львова або ж колоністів. Надати інформацію про імена похованих могли б самі надгробки, проте їх не стало ще в 1879 та 1894 роках в ході облаштування парку та підготовки Крайової виставки відповідно. До речі, надмогильним плитам у 1894 році знайшли доволі «оригінальне» застосування. Саме з них зведено штучні руїни та водонапірну вежу у Стрийському парку.

Закривши одне кладовище необхідно було відкрити альтернативне, що і було зроблено в тому ж 1823 році. Новий Стрийський цвинтар було закладено уже на протилежній стороні вулиці Стрийської і в дещо віддаленому від колишнього кладовища місці. Зараз це ділянка в межах Парку культури, на котрій знаходяться залишки колишнього музею ПрикВО.

Відомо, що початково на цьому «новому» кладовищі ховали знову ж таки німців. Проте, ця тенденція втрималась не довго. Зокрема, жертв епідемій міста, котрих у XIX ст. було чимало, хоронили саме на Стрийському кладовищі. Своє останнє пристанище тут знайшли і російські вояки, що повертались з придушення повстання в Угорщині 1848-1849 рр., проте померли від хвороб та голоду при переході через Львів. У 1873 році з теперішньої вулиці Князі Романа були перенесені останки козаків, що полягли під час облоги Львова Хмельницьким ще в 1648 року.

Знайшли свій останній спочинок на Стрийському кладовищі і кілька знатних міщан, а зокрема знаменитий львівський скульптор іспанського походження Павло Ейтеле, персональний секретар прем’єра угорської частини монархії графа Дюли Андрашого Владислав Ґолембєрський, представники графських родин Конопків, Ґолєєвських, Комарницьких і Цетнерів, депутат австрійського парламенту, почесний громадянин Сянока Фелікс Ґораздовський, власник фабрики шоколаду Генрик Треттер та інші видатні або просто заможні львів’яни. Та не дивлячись на це, городяни все таки відчували відразу до цього кладовища. Статистичні дані свідчать, що на ньому ховали найменше померлих з-поміж усіх кладовищ. Лиш з закриттям у 1875 році Городоцького цвинтаря інтенсивність поховань зросла. Довелося навіть значно розширювати територію кладовища. Воно простягалося на широку територію поміж сучасними вулицями Героїв Майдану, Лижв’ярською та Стрийською.

Проте, відкриття у 1888 році Янівського цвинтаря практично почало кінець Стрийського кладовища. Враховуючи дурну славу серед міщан, та маючи тепер нову альтернативу, міська влада вирішила закрити цвинтар у 1893 році. Відомо навіть, що останнє окреме поховання – чотирилітнього сироти Владзя Емлера – відбулося 31 жовтня того ж року.

Проте, офіційне закриття кладовища ще не означало припинення його існування. По-перше, було дозволено продовжувати поховання на цьому цвинтарі, проте виключно у вже існуючих родинних гробівцях. Такі поховання здійснювались аж до початку Першої світової війни. Під час неї, до речі, на цьому кладовищі знайшли свій спочинок російські та австрійські вояки, а 1918 ще й Українські Січові Стрільці. Останки останніх, щоправда, згодом перенесли на Личаківське кладовище. Останніми, хто був похований на Стрийському кладовищі, були солдати Вермахту.

Ліквідація цвинтаря відбувалася поступово. Частину могил було прибрано у 1937 році в ході розширення вулиці Кадетської (Героїв Майдану). Основну ж масу могил забрали під час облаштування Парку культури на початку 1950-х років. Остаточно Стрийський цвинтар було знищено під час зведення монументу бойової слави Збройних Сил СРСР у 1970 році.

Проте, знищено було лиш наземну частину цвинтаря. Більшість ж останків похованих і досі залишаються в землі, над котрою прогулюються люди, відбуваються різноманітні концерти та фестивалі, де ніхто не задумується та й не знає, що таємничать під собою ці місця.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:

Białynia­-Chołodecki J. Cmentarz Stryjski / Józef Białynia‑Chołodecki. — Lwów, 1913. — 90 s.: il.

Христина Харчук. Формування Стрийського цвинтаря у Львові (друга половина ХVII — кінець ХІХ ст.) / Народознавчі зошити. No 6 (108), 2012.— C. 1229–1234.

Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів : Каменяр, 1991. — 167 с.

Чорновол І. Стрийська «Божа рілля» у Львові // http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/60442/