Ось уже п’ятий вівторок підряд, ми продовжуємо розповідати про Свято-Покровський кафедральний собор УПЦ КП у Львові (Колишній костел св. Миколая та монастир Тринітаріїв) і про непросту історію цього прекрасного храму. Як ви пам’ятаєте, попередніх публікаціях ми розповідали про історію появи у Львові монахів-тринітаріїв, унікальні домінанти тринітарського храму, про чотири головні ікони храму, та про зміни, які зазнав храм у міжвоєнний період, а сьогодні докладно зупинимось на історії храму після другої світової війни. Розповідає кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст Василь Кметь.
Незважаючи на перешкоди та загрози багатовікової історії давнього тринітарського храму, нині Свято-Покровського кафедрального собору УПЦ КП, духовне життя продовжилося у ньому і в новітній час.
Після Другої світової війни храм був закритий, було знищено скульптури в нішах, а також скульптуру Яна Непомука, яка знаходилась на колоні перед входом до храму, були зруйновані пам’ятні епітафійні таблиці.
Певний час храм був закритим, але його доля була вирішена досить швидко. У 1947 році він став першим храмом у Львові, відкритим за радянської влади, однак уже для православної парафії. У 1947 році храм був освячений як церква святого Архистратига Михаїла. Посвята святому Архистратигу, можливо, була зумовлена тим, що дещо раніше у чотирьох нішах фасаду було розміщено скульптури святого Архистратига Михаїла, Яна Непомука та двох тринітарських святих. Із них лише святий Архистратиг відповідав традиції вшанування у Православній Церкві.
Парафія була відновлена, храм був відреставрований, і слід віддати належне тогочасному настоятелеві і парафіянам храму – вони робили все, щоб зберегти елементи давнього убранства храму, зрештою, іншої конфесії. Було збережено вівтарі та казальницю. Іконостас був розміщений між двома колонами вівтарної частини і жодним чином не дисонував і не руйнував інтер’єру давнього храму XVIII сторіччя.
Збереглися описи храму того часу – тоді у великих картушах над арками колон двох нав було зображено ікони Пресвятої Богородиці, які особливо вшановувалися в Галичині. Окрім того, у стрічці, яка “оббігала” весь інтер’єр храму, було написано молитву “Отче Наш”. Відреставровані дещо пізніше, ці елементи оздоби і сьогодні є окрасою Свято-Покровського Кафедрального собору.
Окрім того, у приміщеннях захристії було обладнано ще один храм, так звану “Теплу Церкву” Святого Пантелеймона, яка проіснувала разом із церквою святого Архистратига Михаїла до 1961 року.
Ухвалення нового статуту РПЦ, який надавав переважне право громаді у прийнятті рішень про статус храму, нівелював значення і роль духовенства, призвело до того, що упродовж 1961-1962 років радянська влада розпочала масований захід проти Православної Церкви. І впродовж цього часу понад 400 парафій у Львівській єпархії перестали існувати. Відтак у 1961 році припинила своє існування і парафія святого Архистратига Михаїла. Збереглися окремі документи, які пов’язані з ліквідацією парафії і з переданням окремих її ікон чи іконостасу до інших храмів. Церква припинила діяти уже як храмова споруда.
Після 1961 року приміщення храму було передане Львівському державному університету імені Івана Франка під потреби книгосховищ бібліотеки. Там було розміщено частину обмінно-резервного фонду. Попри використання не за призначенням, ймовірно, саме це сприяло збереженню інтер’єру храму – були зведені потужні стелажі, заповнені книгами, які дозволили максимально зберегти від руйнувань і стюкову ліпнину, і унікальну казальницю, а також вівтарі XVI-XVIII сторіч.
кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст
Василь КМЕТЬ
Ця публікація є продовженням співпраці нашого сайту Фотографії старого Львова і сайту Духовна велич Львова і відкриває цілий цикл унікальних публікацій. Чекайте на продовження найближчим часом.
