Історія диктує моду, відтак, ті чи інші історичні події змінюють обличчя міста. На догоду чи шану великих і впливових увіковічували на постаментах, але народна любов виявлялася менш стійкою, ніж камінь, і пам’ятники одним героям змінювали пам’ятники іншим.
У цій підбірці – львівські пам’ятники, які тепер можна побачити лише на світлинах.
Пам’ятник Александрові Фредру
На площі, що колись називалась Академічною, де тепер розташований пам’ятник Михайлові Грушевському, 24 жовтня 1897 відкрили пам’ятник графові, письменникові, почесному громадянину Королівського столичного міста Львова, дідові митрополита Андрея Шептицького Александру Фредру.
Пам’ятник створив відомий львівський скульптор Леонард Марконі.
Після Другої світової війни пам’ятник перевезли до Вроцлава і встановили перед ратушею.
Пам’ятник Яну ІІІ Собеському
Пам’ятник Яну ІІІ Собеському за проектом Тадеуша Баронча відкрили на Гетьманських Валах (сучасний проспект Свободи) 20 листопада 1898 року. Його спорудження коштувало 32 000 зл.
Собеський простояв тут до окупації Львова радянськими військами. У 1950 році, відповідно до польсько-радянського договору про обмін культурними цінностями, пам’ятник вивезли до Варшави, а звідти у 1965 році він переїхав до Гданська, де стоїть досі.
Пам’ятник Францішеку Смольці
Пам’ятник громадському діячеві, ініціатору спорудження кургану Люблінської унії на Високому Замку Францішеку Смольці авторства Тадеуша Блотніцького встановили 8 грудня 1913 року на площі його імені (названої так у 1885 році, тепер – площа Генерала Григоренка).
Пам’ятник простояв до кінця 40 років ХХ століття, після чого зник. Це був останній з пам’ятників, встановлених у центрі Львова у довоєнний період.
Пам’ятник Агенору Голуховському
Пам’ятник польському політикові часів Австро-Угорської імперії, наміснику Галичини Агенору Голуховському відкрили біля Галицького крайового сейму (тепер головний корпус Франкового університету) 27 червня 1901 року. З цієї нагоди імператор Франц Йосиф надіслав громаді Львова вітальну телеграму. Але львів’яни не любили Голуховського, то час від часу знущалися з пам’ятника – відривали то ніс, то вухо, одягали на голову нічний горщик.
Після Другої світової війни пам’ятник демонтували. Але польський уряд відмовився його забирати. Відтак він безслідно щез.
Пам’ятник Ярославові Галану
У 1972 році на сучасній площі Євгена Петрушевича з’явився пам’ятник радянському письменникові-комуністу Ярославові Галану – за проектом скульпторів Олександра Пилєва та Валентина Усова. Цього ж року площу названо на честь Галана.
1992 року пам’ятник демонтовано, а площу перейменовано на честь Петрушевича.
Пам’ятний знак “Борцям за Владу Рад”
У 1980 році на площі Народної Гвардії ім. Івана Франка, утвореній на перетині вулиць Театральної та Народної Гвардії ім. І. Франка (від 1992 р – площа Стефана Яворського), було споруджено пам’ятний знак “Борцям за Владу Рад”. Його автор – відомий львівський скульптор, голова Спілки художників Йосип Садовський.
Львів’яни знак називали “цирозна печінка”.
Обожнюю Львів. Прожила там двадцять років (дитячий садок, школа, інститут) , переїхала в Київ, теж люблю це місто, але Львів для мене це і батьківщина, і любов, і мрія , і все,що для людини є святим.
Люблю Львів сучасний, але тепер він трошки став наче новорічна іграшка-гарний, кольоровий.
А я пам*ятаю його з дитинства , в повоєнні роки : сірий, трохи десь зруйнований, але такий романтичний, в ньому добре писалися вірші про любов. Кожного року у вересні я приїжджаю у Львів, блукаю старими вулицями, згадую те, чого вже там немає, співаю і плачу…
ЛЬВІВ – це іменини серця. Емма Зарембо.Київ.