Рецепт хорошого літературного твору– це органічне поєднання місця, часу та дії з хорошим стилем письма. Зазвичай, увага читача прикута більшою мірою до дії, і якщо вона захоплива, інтригуюча та небанальна, книгу вважають вдалою. За таких умов місце та час чомусь залишається поза увагою, і переказуючи цікавий сюжет, ми переважно забуваємо згадати про те, де це відбувалося і коли. Але все ж таки роль хронотопу у художній літературі є дуже важливою і потрібною, насамперед для розуміння проблематики того, що ми читаємо. Адже є різниця, відбуваються події у столиці чи маленькому містечку. Особливо цікаво слідкувати за сюжетом ще й тоді, коли про місто, де все відбувається, знаєш не з опису, а з власного досвіду.
У цьому дуже пощастило львів’янам, адже про їх рідне місто написано не один твір.
Львів став близьким для багатьох літературних героїв. Тлом для розгортання подій неодноразово ставало як середньовічне, так і сучасне місто Лева. Один з таки творів роман Івана Франка «Лель і Полель».
Цей роман написаний у 1887 році польською мовою для конкурсу, оголошеного редакцією газети «Kurjer Warszawski».
Тоді Франко сподівався, що виграш у конкурсі допоможе його матеріальному становищу, і він зможе розплатитися з боргами. Але так, на жаль, не сталося. Сталося інше, – література поповнилася ще одним новаторським твором Івана Яковича
Про що історія?
Сюжет твору досить драматичний. Роман закручується навколо братів-близнюків Гната і Владислава Калиновичів, які є головними героями. Хлопці нерозлучні з дитинства, разом пережили тяжке дитинство: сирітство, голод, щоденні лайки, побої, які вони терпіли від злої крамарші Войцехової. Пізніше, здобувши освіту, вони пробивають собі шлях до інтелігентного товариства. Обоє за покликом совісті захищають інтереси простих селян, Владислав у суді, а Гнат − у газеті “Гонець”, що сміливо висвітлювала злободенні теми краю, викривала шахрайські махінації і зловживання шляхти. Попри таку благородність, на шляху у братів виникає багато перешкод, з якими Калиновичі не завжди здатні боротися. Переломним стає кохання близнюків до однієї дівчини – Регіни, яке обертається трагедією для обох.
«Лель і Полель» – приклад урбаністичного психологічного роману. Місто грає тут особливу роль, воно – ніби окремий персонаж, що виступає агресором, нівечить душу людини інтригами й підступами, часто стає прірвою, яка поглинає особистість. З іншого боку, місто відкриває безліч можливостей для самореалізації, відкриває багато перспектив. І це не якесь там місто N, це близький і рідний для письменника Львів. Він є своєрідним лакмусовим папірцем, для кожної людини, що у ньому опиняється, і герої роману – не виняток.
Як Франко пише про Львів?
Місто зображується у тексті через полярні сторони. Львів постає то мальовничим і піднесеним, то жорстоким і загрозливим.
«Ось хлопці вже й вийшли на вершину гори – і внизу, під їхніми ногами увесь Львів півмісяцем розсипався по долині; невеликий левик на міській ратуші блищить і палає в останніх променях заходячого сонця; бернардинський годинник видзвонює сьому; десь біля св. Миколая муляри, б’ючи у дошку, оповіщають фаєрабенд; напівпрозорий блакитнуватий туман стелеться понад містом і зливається вдалині з темною зеленню густого ліска на Високому замку”. Поруч зустрічаємо й такий опис міського середовища: «Новий, такий відмінний і такий страшний світ, що проковтнув їх, як думали, без вороття, немов якась страшна ненаситна потвора проковтує свою жертву».
Сліди Калиновичів у сучасному Львові
Цікаво відшукати сліди братів Калиновичів у сучасному місті, пережити цю історію, ще раз, прогулюючись вулицями, які згадуються на сторінках роману. Де жили близнюки Гнат та Владислав? Ось що читаємо у тексті роману: «Було це восени 1874 року. Брати Калиновичі займали гарну квартиру на вулиці Панській у флігелі. Квартира була розташована на другому поверсі й складалася із двох кімнат: невеликого салону й кухні. В одній кімнаті містилася спальня для обох братів, у другій – досить багата бібліотека й кабінет. А салон воднораз служив ще й за їдальню. Незважаючи на те, що це парубоцька квартира, все ж вона була обставлена з незвичайним смаком і практично далеко від усякого фальшивого блиску й пишноти; зате порядок в ній всюди був зразковий, чистота бездоганна.»
Розгортаємо карту і шукаємо згадану вулицю Панську. Однак пошуки виявляються марними, адже сьогодні серед львівських вулиць такої немає. Чому? Бо це колишня назва частини сучасної вулиці Івана Франка. Вона розташовувалася вздовж трамвайної колії від сучасної площі Соборної до початку вулиці Зеленої. Названа вона Панською 1871 року, а до того мала назву Збожова (Збіжжева).
Наступне детективне завдання – відшукати будинок, у якому теоретично могли жити брати. Прогулюючись вулицею уявляємо події майже 150-річної давнини. Де той флігель на другому поверсі з описів Франка? Уявляється якийсь красивий будинок з вишуканим фасадом. Таких варіантів на вулиці Івана Франка достатньо, але не все так просто, пам’ятаймо про часові рамки. У творі згадується 1874 рік, тож і будинок Калиновичів має бути збудований не пізніше цієї дати. Саме через це близнюки аж ніяк не могли жити у будинку, що сьогодні нумерується першим, третім та п’ятим, адже збудовані вони тільки на початку ХХ століття, так само, як і другий та четвертий. Будинки з 14-го по 22-й номер з’явилися у 1880-1890 роках, а кам’яницю під №9 збудували 1898 році, тож «прописати» Калиновичів сюди теж не вдається.
Кам’яниця під номером 7 (колишня Панська, 9) була перебудована у 1911-1912 рр. але до того це була триповерхова будівля, збудована у 1874 у стилі раціональної сецесії з елементами неокласицизму за проектами Владислава Рауха та Броніслава Бауера. Можна припустити, що брати винайняли квартиру в цьому будинку, який тоді тільки-но збудували. Але такий висновок можемо зробити тільки через те, що всі інші споруди колишньої вулиці Панської, історія яких наведена в літературі, з’явилися пізніше, ніж Франко писав «Лель і Полель». Звісно, немає гарантій, що Іван Якович мав якісь чіткі топографічні уявлення, пишучи роман, і не обмежився лише позначенням реальної вулиці. Цілком можливо й те, що будинок, згаданий у романі справді існував, однак не зберігся до сьогодні. Але читачу, звісно ж, хочеться доторкнутися до життя персонажів безпосередньо, знати з кого змальований той чи інший образ, хто живе у будинку, де за задумом автора відбулися вирішальні події, і де він розташований.
Ще однією позначкою на карті Львова у романі «Лель і Полель» є вулиця Гончарська (сучасна вулиця Князя Романа). Саме там була грайзлерня (крамничка з дрібним продажем харчових товарів) пані Войцехової. Що правда, на 1874 рік вона називалася Галицькою і була продовженням сучасної вулиці з такою ж назвою (бічної площі Ринок). Але Іван Якович чомусь користується старою назвою.
Згадує Франко й про кав’ярню на пляцу Бернардинів, 7: «В рясно освітленій кав’ярні Міллера чути було уривки співів, прокльонів і нарікань, виголошуваних одночасно кількома захриплими п’яними голосами». Обмовляється Франко й про площу Галицьку та вулицю Голубину.
Прогулятися такими літературними шляхами Львова дуже цікаво і незвично, адже ми звикли уявляти історичні події, які тут відбувалися, уявляти відомих особистостей, що тут жили, і подумки повертатися до подій, про які читали у підручниках з історії. Але часто ми не беремо до уваги те, що цікавим елементом львовознавства є ще й згадки про Львів у літературі. І дарма, адже маємо багато творів різних письменників різними мовами про особливе і неповторне місто Лева, яке часто грає свою роль, як повноцінний персонаж, виявляючи свій характер. Львів завжди загадковий і містичний, багатогранний і незбагненний. Він вартий того, аби вивчати його з різних боків. Він вартий того, аби про нього писати.
Олена ВИСОКОЛЯН
Джерела:
- Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – К., 1976-1986. – Т. 17 ст. 283-474
- Клепець К.В «ОБРАЗ МІСТА У ПОВІСТЯХ ІВАНА ФРАНКА “BOA CONSTRICTOR” ТА “ЛЕЛЬ І ПОЛЕЛЬ”»
- Вулиця Івана Франка (Львів) //uk.wikipedia.org/
- Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів, 2009
Як цікаво! Дякую!