Львів проти «вождів»

Львів справедливо можна вважати монументальним містом, з великою кількістю пам’ятників, історія котрих навіть сягає давніх австрійських часів. Але, якщо деяким монументам пощастило встояти протягом століть, не похитнувшись перед будь-якою владою, то були й таки, що не могли проіснувати й кількох років. Особливо вороже львів’яни ставились до монументів присвяченим радянським вождям, які комуністична влада наївно намагалась нав’язати жителям нашого міста.

Ідея «прописати» у Львові вождя світового пролетаріату, тобто Леніна, з’явилася в керівництва міста ще під час першої радянської окупації міста. Однак ідея, не підтримана бажанням та ресурсами, а головне ще й спільнотою міста, так і залишатиметься ідеєю. Тому на все, що спромоглось тодішнє керівництво місто, була лиш гранітна плита, встановлена в 1940 році перед Оперним театром, котра сповіщала, що скоро її місце обійме справжній пам’ятник Леніну. Однак, навіть ця плита не встояла довго і вже наступного року була знищена під час німецької окупації.

Щодо ж пам’ятника вождю всіх народів, мається на увазі Сталін, то з ним радянське керівництво міста не поспішало. По-перше, до 1953 року Сталін ще був живий, а живим якось і не годиться зводити монументи. А по-друге, навіть найзапекліші комуністичні фанатики розуміли, що львів’яни, а особливо українська їх частина, палкої любові до радянського диктатора не відчуватимуть, радше ненависть, а тому існував ризик знищення міщанами пам’ятника одразу ж після зведення. Та і коштів, врешті решт, як і випадку з Леніном, банально не вистачало.

Однак, пропаганда повинна була працювати, а ім’я Сталіна вкорінюватись в свідомість львів’ян. А тому, замість вождя спорудили два монументи, котрі хоч його і не зображали, але були пов’язані з його ім’ям. Першим, ще в грудні 1939 року, постав пам’ятник Сталінській Дружбі Народів. Тепер про цей монумент мало хто знає чи пам’ятає. А розташовувався він, знову ж таки, на центральному проспекті міста, неподалік фігури Божої Матері. Зараз в цьому місці збереглась декоративна клумба. За своє недовге існування цей пам’ятник встиг зазнати певних метаморфоз. Початково він являв з себе скульптурну композицію з двох людських постатей, декоровану червоними прапорами та гербами радянських республік. Проте, вже на початку 1940 року монумент було доповнено 20-метровим обеліском, що завершувався червоною зіркою. Однак, не дивлячись на свої величні розміри, виготовлення такого монументу не було затратним, адже основними матеріалами послужили гіпс та дерево. Помилково, цей пам’ятник ототожнюють з іншим монументом, котрий звався пам’ятник Сталінський Конституції.

Пам’ятник Сталінський Конституції з’явився неподалік від попереднього монументу, поруч із пам’ятником Яну III Собєському, у 1940 році. Існують, щоправда, розбіжливі свідчення, що монумент цей постав ще в жовтні 1939 року. Однак, на фото пам’ятнику Сталінської Дружби Народів, котре датовано початком 1940 року, сусіднього монументу ще не помітно. Так чи інакше, але пам’ятник Сталінської Конституції був ще химернішим за свого дальнього сусіда. Велика багатофігурна композиція складалась з чотирьох гіпсових скульптур, що представляли червоноармійця, гуцула, селянку та студентку. З трьох боків монумента були великі таблиці, на яких українською, польською та ідишем виписали окремі статті зі Сталінської конституції. На горі монумента був флагшток з червоними прапорами. Основним будівничим матеріалом знову ж таки стали гіпс та дерево.

Низька якісь виконання обох монументів призвела б до того, що вони б і самі по собі розвалились з часом. Однак, цього не сталось, оскільки вже 1941 році вибухнула війна між Німеччиною та Радянським Союзом. Комуністична влада покинула місто, а львів’яни, ще до приходу німців, зруйнували огидні їм монументи та позасипали їхніми залишками воронки від бомб.

Нова хвиля насадження вождів у Львові розпочинається вже після Другої Світової війни. Першочерговим тепер ставало спорудження пам’ятнику живому вождю, «тріумфатору» війни. Перемога Радянського Союзу у війні проти Німеччини навіть серед львів’ян підняла авторитет Сталіна, тож острахи в міських властей зводити йому монумент зникли. Щоправда, розпочати вирішили не з повноцінного пам’ятника, а лиш з погруддя. Поставлено його було біля колишньої міської Стрільниці, на місті бюсту Яну III Собєському. Обрання саме такого місця може видатись дивним, однак в кінці 40-х років тут було відкрито перший парк культури й відпочинку, тож місцина ця була людною і монумент перебував на виду у львів’ян. Натомість, вождь світового пролетаріату в той час удостоївся тільки лиш декоративного квіткового панно зі своїм зображення, яке однак розташовувалось на центральному проспекті міста.

Але, уже в 1951 році одночасно постають пам’ятники обом вождям, які було зведено на головній алеї нововідкритого Парку культури. Обидва монументи були як близнюки, адже хоча самі скульптури дещо відрізнялися, та виконані вони були в одній техніці, однакової висоти та на ідентичних постаментах. Якихось свідчень про акти вандалізму, пов’язані з цими монументами, не збереглось, тож можна припускати, що львів’яни поставились до них, як мінімум, зі скептицизмом.

Однак, поява згаданих двох пам’ятників в Парку культури, а точніше одного із них – Сталіну, розв’язала тепер руки консервативним комуністам міста, які вирішили повернутися до ще передвоєнної ідеї звести пам’ятник Леніну на головному проспекті міста. Цей задум вони і реалізували у 1952 році. Таким чином тепер у Львові стояло два Леніна та півтора Сталіна.

Але таку експансію вождів у Львові зупинила смерть Сталіна та подальше розвінчання його культу. А тому вже під кінець 50-х років бюст і пам’ятник радянському диктатору зникають. Ще за кілька років з парку культури прибирають і Леніна. Пам’ятник ж останньому на центральному проспекті міста звісно ж ніхто не рухав.

До 100-річчя від дня народження Леніна міська влада вирішали знову збільшити його присутність в місті. А тому в 1970 році, поруч бібліотеки Стефаника, на місці, де колись стояла колона з Божою Матір’ю, було встановлено погруддя вождю. Однак, якість його виконання була жахливою, а тому вже за кілька років погруддя прибрали через непрезентабельний вигляд.

А от Ленін поруч Оперного театру і далі продовжував стояти. І прояв він так аж до 1990 року, не дочекавшись однак незалежності нашої держави. Ще тоді в радянській Україні було прийнято рішення про його демонтаж, що і було виконано 14 вересня 1990 року. Найшвидше демонтували бронзову скульптуру. Її переплавили та використали як сировину для пам’ятника Жертвам комуністичних злочинів. Більше клопотів доставив кам’яний постамент, після зруйнування котрого виявилось, що він був поставлений на плитах з Єврейського кладовища. Демонтувавши останній з пам’ятників вождям, місто остаточно перемогло в боротьбі з ними.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:

1. Інтернет-портал www.lvivceter.org
2. Інтернет-ресурс www.polona.pl
3. Котлобулатова І. Львів на фотографії 1860-2006. – Львів, 2006.
4. Котлобулатова І. Львів на фотографії-2:  1860-2011. – Львів, 2011.