Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові ім. А. Шептицького) відкритий у творчій майстерні та оселі славетного українського митця і є унікальною історико-культурною пам’яткою. Цю колишню віллу й творчу майстерню польського художника Яна Стики (1858–1925), витриману в неоромантичному стилі, у 1889–1890 роках збудував відомий український будівничий Іван Левинський за проектом архітектора Юліана Захаревича.
Вілла вирізняється цікавим просторовим плануванням (поєднує функції житла й мистецького ательє), ліризмом середньовічних ремінісценцій (з використанням стрілчастих вікон), виразним силуетом високого даху з коминами, контрастним поєднанням нетинькованого цегляного мурування з майоліковими панно, дерев’яними обрамуваннями вікон і кольоровою черепицею. Будинок складається з двох блоків: триповерхового житлового, розташованого вздовж сучасної вул. О. Новаківського, і майстерні, розміщеної вздовж вул. Листопадового Чину. Обидві частини мають окремі входи й можуть функціонувати незалежно. Однак мистецьке призначення споруди Ю. Захаревич усе ж таки підкреслив особливо: головним пластичним акцентом фасадів він зробив наріжне, гостро лучкової форми вікно художнього ательє. Живописність і романтичність загального образу споруди підкреслено вибором будівельних матеріалів: природний камінь узято для обличкування цоколя, нетиньковану червону цеглу — для основної поверхні стін, червоно-жовту черепицю — для покрівлі, а як прикраси використано яскраві майолікові вставки. Основою композиції наріжного будинку є майстерня митця з добрим денним верхнім і бічним освітленням завдяки скляній стелі й великому вікну. Фасад будинку декорований орнаментами з цегли та керамічних кахлів. Над входом — картуш із трьома щитами — гербовий знак цеху малярів.
Тут Ян Стика разом з Войцехом Коссаком (1856–1942), Зигмунтом Розвадовським (1870–1950), Людвігом Боллером (1862–1896) та ін. в 1893–1894 роках малювали знамениту панораму «Битва під Рацлавицями» (115 × 15 м), яка до Другої світової війни експонувалася в спеціально збудованому павільйоні-ротонді в Стрийському парку у Львові.
1907 року будинок придбав великий меценат української культури, греко-католицький митрополит Андрей Шептицький і наступного року подарував його Національному (тоді — Єпархіальному Церковному музеєві). У статті “Митрополит Андрей Шептицький – опікун і меценат українського мистецтва” мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України Любов Волошин влучно зазначила: “… Величава постать митрополита Андрея Шептицького і нині, на порозі третього тисячоліття, викликає подив і захоплення кожного, хто знайомий з жертовним життям цього великого мужа Української Церкви і культури, гуманіста і щедрого мецената мистецтва. Сьогодні, володіючи безліччю нових інформацій про його жертовні чини, можемо без перебільшення стверджувати, що меценатська діяльність Митрополита, як, зрештою, і сама його духовно-творча присутність у житті Галицької України відіграли колосальну роль у процесі формування національного обличчя української культури та стратегії її розвитку в XX столітті. Послідовна і далекоглядна культурно-національна політика Митрополита найкраще виразилась у його конкретній благодійній діяльності – як засновника Національного музею у Львові, опікуна численних культурних установ, – у тому числі першої в Галичині української мистецької школи О. Новаківського – і врешті, як спонсора багатьох українських мистців. Окрему неоціненну сторінку меценатської діяльності Митрополита становить його довголітня співпраця і фінансова підтримка одного із найвизначніших українських мистців першої третини минулого століття – Олекси Новаківського та його Мистецької школи… ”
У 1908–1918 роках в одній з кімнат вілли, у партері, жив Модест Сосенко (1875–1920) — талановитий художник-новатор, автор церковних стінописів та унікального монументального світського розпису в стилі українського модерну в приміщенні Музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові (нині – Львівське державне музичне училище імені Станіслава Людкевича).
1913 року в будинку оселився О. Новаківський, переїхавши сюди разом із дружиною Анною-Марією з-під Кракова на запрошення митрополита А. Шептицького. Працював художник у майстерні на другому поверсі, а жила родина з синами Ярославом і Жданом в п’яти кімнатах, розміщених поруч.
З ініціативи та за фінансової підтримки митрополита А. Шептицького в 1923–1935 роках у майстерні О. Новаківського діяла перша в Галичині українська Мистецька школа, якою керував художник.
У 1942–1945 роках у майстерні О. Новаківського працював український скульптор і педагог Нестор Кисілевський (1909–2000), автор гіпсового погруддя А. Шептицького (1937), яке нині належить Національному музеєві.
Після Другої світової війни тут містилася майстерня Івана Севери (1891–1971), де він, зокрема, працював над проектом пам’ятника Іванові Франку.
У березні 1972 року з нагоди урочисто відзначеного ЮНЕСКО 100-річчя від дня народження О. Новаківського в приміщенні майстерні митця було відкрито художньо-меморіальний музей.
Меморіальна дошка Олексі Новаківському (скульптор — Еммануїл Мисько, 1972)
Біля входу в музей — меморіальна дошка О. Новаківському (скульптор — Еммануїл Мисько, 1972), а в наріжній ніші будинку 2010 року встановлено скульптуру Божої Матері авторства Романа Петрука. Проект першої експозиції виконав син художника — архітектор Ярослав Новаківський.
На внутрішніх дверях — кольорові вітражі «Музи художника» (1992) Аскольда Стернюка, а на вікні сходової клітки — класичний вітраж «Україна» (1986) Володимира Боднара.
Піднявшись крутими сходами на другий поверх, ми потрапляємо в майстерню художника, де розгорнуто постійну експозицію музею, яка розкриває основні етапи життєвого та творчого шляху О. Новаківського, репрезентує його як натхненного художника-візіонера, творця масштабних за думкою символіко-алегоричних полотен, наснажених національно-патріотичною романтикою та глибокими філософськими роздумами над сенсом людського життя і призначенням творчої особистості.
Тут можна не лише оглянути основні картини митця. а й відчути атмосферу його творчої лабораторії, з якої відкривається прекрасний краєвид на Святоюрську гору.
Ірина РІЗУН
завідувач Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського,
відділу Національного музею у Львові ім. А.Шептицького
Джерела:
Архітектура Львова. Час і стилі. XIII–XXI ст. / упоряд. і наук. ред. Ю. Бірюльов. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с.
Бірюльов Ю. Захаревичі: Творці столичного Львова / Ю. Бірюльов. — Львів : Центр Європи, 2010. — 336 с.
Волошин Л. Митрополит Андрей Шептицький — опікун і меценат українського мистецтва [Електронний ресурс] / Л. Волошин. — Режим доступу: http://christusimperat.org/uk, http://www.ugcc.lviv.ua/.
Волошин Л. Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського : путівник / Л. Волошин. — Львів, 2012. — 40 с.
