Однією з найпривабливіших будівель Львова є головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка, що й не дивно, оскільки будувався він для зовсім інших цілей. А саме, для найвищого місцевого органу влади в королівстві Галичини та Володимирії.
20 жовтня 1860 року цісар Франц Йосиф І оголосив про відновлення Конституції, скликання парламенту та місцевих сеймів. Згідно з цим указом у 1861 році в Львові відновлюють Крайовий сейм. До цього вже були спроби утворити діючий місцевий уряд. Проте вони не були вдалими, тому що складались виключно з представників шляхетного стану та духовенства і формувались на основі винятково призначень правителя. Діяли такі Станові сейми в 1782-1790 роках та 1817-1845.
Після формування першого складу новоствореного Крайового сейму, який очолив місцевий маршалок Леон Людвік Сапіга, постійно наростала потреба великого відповідного статусу сейму приміщення. У 1876-1877 роках Юліушем Гозберґером було розроблено проект будівництва і вже наступного року, а саме 1 квітня 1878 року було розпочато спорудження будівлі. Вже влітку 1881 року роботи були завершені і з вересня сейм почав виконувати свої обов’язки в новому приміщенні.
Якщо порівнювати вигляд приміщення Галицького сейму в кінці ХІХ століття і зараз, варто зауважити, що суттєвих змін в архітектурному плані будівля не зазнала. Пропонуємо порівняти світлини столітньої давності і зроблені в наш час.
Найбільших змін зазнали хол та зала засідань (зараз актова зала університету).
В період використання будівлі як урядового приміщення в холі завжди була велика кількість екзотичних рослин, які, за задумом, напевне мали заспокоювати еліту тогочасної Галичини. Як бачимо зі світлини, над центральними проходами були портьєри. Тепер хол виглядає достатньо спрощено, проте, з іншого боку, не менш елегантно.
Головним місцем в сеймі, де вирішувались найважливіші питання, звісно, була зала засідань. За часів австро-Угорської імперії вона була облаштована в кращих зразках західноєвропейського парламентаризму. Основна увага зосереджена на трибуну, перед якою півколом розташовані урядовці.
Кількість місць, була спричинена Конституцією, згідно з якою, локальні уряди мали складатись зі 150 членів. Згодом їх кількість була збільшена до 161. Окрім них, місця були розраховані також на послів (здебільшого за столами коло трибуни) а також людей, які мали б висвітлювати цю подію. Тому загальна кількість людей, яку вміщала зала була близько 230-ти. За трибуною стояв маршалок (спікер на сучасний манер) і коло нього за столом обов’язково мав сидіти підмаршалок (помічник). Варто звернути увагу на те, що саме в залі засідань Галицького сейму вперше у Львові провели електричне світло, на що спромігся Францішек Рихновський. За спиною маршалка увагу на себе привертала робота Яна Матейка “Люблінська унія”.
Крайовий сейм працював де-юре до 1918 року, тобто до розпаду Автро-Угорської імперії, проте де-факто робота сейму була припинена ще з початком Першої світової війни в 1914 році.
Роман ЦАП
Джерела:
- Аркуша Олена. Галицький сейм. Виборчі кампанії 1889 і 1895 року.
- http://www.history.vn.ua/article/62.html
- http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=3501
- https://uk.wikipedia.org/wiki/Галицький_сейм
