Гастрономічні шляхи Івана Франка у Львові

У Львові є вулиця Франка, пам’ятник Франкові, парк імені Франка, Університет імені Франка і колись раніше Театр опери та балету носив його ім’я. Бідні гості із Заходу, не­знайомі з українською літературою, інколи навіть плутають його прізвище з іспанським диктатором Франко та диву­ються шаленій популярності генерала у Львові. Так чи інак­ше, але Львів без Франка — як і Франко без Львова. У цьому місті Каменяр встиг кілька разів закохатись та здобути неа­бияку літературну славу.

Проте початки знайомства Львова з Франком були не настільки романтичними. Поета тут на­віть заарештували та дев’ять місяців протримали у в’язниці в очікуванні на суд.

Що ж утримувало його у Львові? Де і в чому він знаходив своє натхнення? Більшість з тих, хто шукав з ним контакту знали, що поза своїм будинком Франко, як і більшість представни­ків творчої еліти, майже «жив» у кав’ярнях, кнайпах та рестораціях.

Подібні чимось до міні-бібліотек, вони були місцем, де завжди можна було знайти свіжу європейську пресу та почути свіжі новини. Львівські кнайпи наче магніт притягували до себе бажаючих до інтелектуальної пожи­ви. Кав’ярня «Монополь», що містилась навпроти пам’ятника Адаму Міцкевичу, «Центральна», «Шнайдера» чи «Рома» — ось місця, де варто було шукати Франка. Ближче до полудня він полюбляв усамітнюватись за столиком, перечитуючи пресу та споглядаючи навколишній світ. Попри усталену думку, що всі у Львові пили та п’ють винятково каву, Франко віддавав перевагу доброму чаєві. Взагалі відносно їжі цей селянський син був доволі невибагливий: на сніданок — кава з булкою, на обід — квашені овочі та легкий суп з додаванням квасу чи гри­бів. Жодних лягумін та смачних надмірностей. Видавалось, що інтелектуальна їжа була для нього важливішою від стравоспису. Він цурався участі у веселих вечірніх посиденьках богеми, але із задоволенням і під доб­рий настрій міг випи­ти пива чи чарку улюб­леного вина.

Щоразу, коли з Києва до Львова приїжджав черговий знаний інтелектуал, він просився до Франка на розмову. Зазвичай такі перемовини відбувались у якомусь гарному львівському закладі. Благо, що «впіймати музу» було де і з ким.

Для прикладу, коли одного разу Іван Франко вдало виголосив перед громадою свою чергову лекцію, він вирішив разом зі своїм другом з Наддніпрянщини, знаним ученим та громадським діячем Сергієм Єфремовим, відсвяткувати цю подію. На Шевській вулиці, що поблизу пло­щі Ринок, містився ресторан Нафтули Тепфера, у якому ми­тець частенько бував. Його власник — великий оригінал та творча особа — подавав смачнющі страви, поміж яких пос­тійні гості особливо відзначали «флячки». Якісь 12 корон і, як то кажуть, «ґемба в небі». Нічим не поступались знамениті ковбаски, бігос та пільзенське пиво, про котрі у місті ходили легенди. «Нафтула має добрий мід, ось попробуєм — веселіш буде розмова», — начебто сказав тоді Іван Франко.

Очевидно посиденьки таки виявились вдалими. Важко сказати, чи на­родилась під час цього гастрономічного перформенсу якась муза, але за спогадами Єфремова, коли надійшов час іти додо­му, він не зміг встояти на ногах. «А то мід!..» — потішався тоді над товаришем Іван Франко.

Для наддніпрянців на кшталт Сергія Єфремова такий спосіб проведення часу та навіть роботи на початках вида­вався дивним. Проте відчувши його переваги, коли кав’ярня перетворювалась фактично на офіс, вони із задоволенням приєднувались до цього ритму, потопаючи в затишку львівсь­кого світу.

Ігор ЛИЛЬО

Джерела:

Гастрономічні шляхи Каменяра // Лильо І. Львівська кухня / Ігор Лильо. – Харків : Фоліо, 2015. – С. 26-32.