Нещодавно у Львові презентували Благодійний фонд імені Тараса Карпи — капітана 3-го окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго Збройних Сил України. На відкриття прийшли друзі, родичі та співслуживці героя, а також ті, кому небайдужа справа, яку започатковують як продовження життя і мрій воїна.
Розпочинаючи вечір, сестра героя Богдана Карпа наголосила, що ця подія насправді є радісною, бо це продовження життя.
— Ми з Тарасом і його однокурсниками — курсантами Академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного, мали багато спільних подій. Зокрема паломництва у святі місця — Крехів, до храмів і монастирів Закарпаття, у Гошівський монастир. Ці хлопці завжди мріяли бути офіцерами нової армії. Сьогоднішній вечір — нагода проаналізувати, помріяти. Господь вчить нас, що смерть — це лише поріг. І не так важливо звертати увагу на нього, як на те, що за ним. Ми сьогодні пам’ятаємо і ця пам’ять для нас є обов’язком, щоб продовжити всі світлі мрії, справи цих хлопців, зокрема й Тараса. Їхнє життя покладене не намарно, а для того, щоб ми не боялися мріяти і жити тут, серед випробувань, — поділився спогадами після спільної молитви голова Центру військового капеланства, синкел у справах капеланства військових, ув’язнених, студентів та дітей-сиріт, отець Степан Сус.
Для усіх присутніх Богдана Карпа представила учнівські роботи зі школи Кропивницька, міста, де останні роки жив та служив герой. Діти підготували зворушливі відео, в яких розповіли історію життя і подвигу воїна.
На представленні Благодійного фонду ім. Тараса Карпи був присутній і його засновник, військовий психотерапевт Олександр Гальчинський. Саме завдяки його підтримці стало можливим розпочати цю важливу справу.
— Пригадую, як вперше побачив фотографію, де син Тараса стоїть біля могили свого батька. Мене наповнили особливі емоції — як батька, як офіцера. Я просто переніс цю ситуацію на своє життя. Мене це дуже пройняло. Коли Богдана розповідала, що хоче зберегти пам’ять про свого брата, у нас виникла ідея — допомагати дітям-сиротам. І саме для цього створили цей Фонд, — зазначив Олександр.
Він запропонував присутнім уявити, що відчуває дитина, яка стає сиротою. Ще недавно батьки дарували їй любов, тепло, аж раптово її світ перевертається — вона опиняється в емоційній пустелі.
— Тоді дитина переживає страх: як далі жити? Вона росте з відчуттям втрати і порожнечі. Зараз у нас є унікальна нагода допомогти таким дітям, навчити їх знаходити у собі ресурс, який допоможе їм стійко продовжити життя, — додав Олександр.
Зараз у Фонді працює п’ятеро психотерапевтів Центру психологічної підтримки „Гайда вгору!“. Вони почали працю з дітьми у ліцеї „Просвіта“ Львівської міськради.
Одна з психотерапевток також сирота. Тож добре розуміє пустку, яку переживають діти, які втратили батьків. Коли в один день усвідомлюють, що нема на кого опертися. Зрештою, й самі діти з Львівської середньої школи-інтернату №2, як наголосили медики, кажуть про те, що потребують не лише піклування — щоб вони були одягнені і ситі, але й щоб їх почули, щоб знали їхні переживання.
— Ця праця дає великий емоційний ресурс. Коли нам говорять, що з такими дітьми складно, ми знаємо, що це звичайні діти, які просто потребують більше любові. Коли в нас завершуються заняття, вони ще сидять і хочуть спілкуватися. Розповідають про себе, засипають нас питаннями на різні теми, бо хочуть уваги, чекають на наш прихід, — зазначила одна з психотерапевток центру.
Історія дня, коли Тарас Карпа був смертельно поранений — це історія великого подвигу. І, згадуючи цю фатальну для воїна та ще десятьох його побратимів дату, представниця громадської організації „Вірні традиції“, які видають комікси „Кіборги“ про історії наших воїнів, наголос, що саме завдяки таким воїнам, як Тарас Карпа, які не відступили, які були вірні присязі, ми добилися, що Росію визнали агресором, що маємо величезну підтримку НАТО.
— Це історія дев’ятнадцяти життів в одному дні літа 2014 року. Історія гідних і непереможних. І вона почалася 23 липня, коли на території Сніжного було збито два наших винищувачі і обидва пілоти впали на неконтрольовану українськими військовими територію. Цих льотчиків, рівних яким в Україні є хіба 10-15 осіб, негайно треба було рятувати. І зробити це могли лише добре підготовлені воїни — спецпризначенці, які знали всі дані розвідки. Одного льотчика їм вдалося врятувати. Одразу після повернення їх відправили шукати другого. І 19 осіб на двох „уралах“ заїхали у тил ворога, де почали пошуки. Але він не вийшов на зв’язок, бо здався у полон. Чому він так вчинив, не можемо сказати. Та це стало трагічним поворотом у цій історії. Шукаючи його, наші військові „засвітилися“ повністю. Тож опинилися в пастці, без прикриття, без можливості евакуації. Їхнє місце перебування ворогам здав місцевий фермер, якого зараз судять. Їх накрили важким вогнем… Про цю ситуацію ми ще багато всього не знаємо. Та тоді десятеро осіб загинуло, п’ятеро опинилися в полоні і лише четверо вціліли і вийшли з оточення. Досі дуже багато запитань, відчаю. Та ще й сьогодні, з ким би ми не говорили, всі кажуть — тоді ми вчилися воювати, — розповіла гостя.
Спогадами про Тараса Карпу поділився і його шкільний товариш — мер Рави-Руської Микола Зінько:
— Тарас завжди був дуже спокійний і серйозний. За весь час нашої дружби він мене двічі приголомшив. Спершу, коли вирішив вступити в Ліцей ім. Героїв Крут і вдруге, коли пішов служити у 3-ій окремий полк спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго Збройних Сил України. Та він завжди знав, чого хотів і цілеспрямовано йшов до мети.
Благодійний фонд ім. Тараса Карпи помножуватиме свою працю. І її варто підтримувати – 4149 4978 6397 7072 Karpa Bohdanna.
.
Наталія ПАВЛИШИН
