Його дитинство не було легким. Майбутній актор народився 14 березня 1891 р. у Львові на вул. Озаркевича в родині залізничника і пралі. Умови життя сім’ї були незадовільними, тому з дев’яти дітей живими залишилися лише він і його старша сестра Ольга. Однак Амвросій Бучма зміг закінчити чотирикласне нормальне училище, після якого хлопця віддали до єдиної у Львові української гімназії.
Наука давалася йому надзвичайно легко і уже в гімназії почали проявлятися його акторські таланти – Бучма створював карикатурні образи учителів, за які його виключили з гімназії. Склавши згодом усі іспити екстерном він почав працювати – був муляром, грав у оркестрах, брав участь в аматорських виставах.
Завдяки сестрі у 1905 р. він став хористом і танцюристом Львівського театру товариства «Руська бесіда» – одного з найвідоміших у Галичині і єдиного в усій Західній Україні, де ставились спектаклі українською мовою. Крім п’єс національних авторів – М. Кропивницького, М. Старицького, І. Тобілевича, І. Франка, П. Мирного та інших, театр ставив західноєвропейську класику: твори Ф. Шіллера, Г. Ібсена, К. Гуцкова, К. Гольдоні, Г. Гауптмана. З оперних вистав незмінний успіх мали «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Євгеній Онєгін», «Мадам Батерфляй», «Галька», «Кармен», «Травіата», «Казки Гофмана», «Фауст» та ін. Тут він здружився на все життя з Лесем Курбасом.
Однак почалася Перша світова війна, під час якої актор пережив безліч подій – фіктивний шлюб з артисткою Пищиковою, поранення, захворювання холерою, смерть двоюрідного брата. Одного разу, через те що А. Бучма вдарив офіцера, його кинули до каземату та мали розстріляти. Проте, на допитах він так правдоподібно вдавав із себе недоумкуватого, що медична експертиза не змогла виявити симуляцію. При облозі Перемишля він потрапив у штрафний батальйон, а згодом – у полон до росіян. До кінця війни А. Бучма працював в тилу – в Донбасі возив штреками вагонетки, в Узбекистані брукував шляхи, потім був чорноробом на цукрових заводах, працював у сільському господарстві, складальником у друкарні, кельнером.
Після втечі з Середньої Азії в тендері паровозу потрапив до України, де був прийнятий до Театру М. Садовського та одночасно здобував освіту в Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. У 1919 р. організував «Новий львівський театр» у Дрогобичі, що мандрував Наддніпрянщиною. 20 січня 1920 р. на його базі, спільно з Гнатом Юрою та Семеном Семдором, було утворено театр ім. І. Франка (нині Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, з 1926 року працює в Києві). Тоді це був приватний театр на колесах, що показував спектаклі на цукроварнях Черкащини й Поділля. Радянська влада помітила мандрівний колектив – нарком освіти Микола Скрипник послав артистів обслуговувати шахти Донбасу. Гастролі справили таке враження на владу, що вона зробила театр державним і перевела до тодішньої столиці України — Харкова.
У грудні 1922-го вступає до створеного Курбасом Мистецького об’єднання «Березіль» у Києві. Тут він у 1922—1926 рр. та 1930—1935 рр. зіграв свої знамениті ролі: Джиммі Гіґґінса в однойменній виставі за романом Ептона Сінклера, брата Жана в «Жакерії» за Проспером Меріме, Лейбу в «Гайдамаках», Воротаря-блазня в «Макбеті» Шекспіра, Дударя в «Диктатурі» Івана Микитенка (1930), Пузиря в «Хазяїні» Івана Карпенка-Карого (1932).
Тоді ж починає зніматися у фільмах. Цікаво, що працював без дублерів. Так, на зйомках фільму Георгія Тасіна «Нічний візник» А. Бучма грав роль старого одеського візника. У сцені, де фаетон падав з потьомкінських сходів, актор сам вискакував із візка на ходу. Далі були стрибки із другого поверху у відкрите авто, яке їхало знизу («Макдональд», 1924) та стійка на руках на балконі 12-го поверху («Проданий апетит», 1928). У 1926-30-х продовжував працював як актор і режиссер. На Одеській кінофабриці зіграв першу роль — Тараса Шевченка в однойменному фільмі 1926 року. Він багато знімається в німому кіно — Микола («Микола Джеря»), німецький солдат («Арсенал»), Лейзер та Йоселе («П’ять наречених»), Сашко-музикант («Напередодні») та ін.
З 1935 р. до самої смерті А. Бучма працює у театрі ім. І. Франка. Тут він зіграв такі ролі, як Іван Коломійцев («Останні» М. Горького), Ленін («Правда» О. Корнійчука, вперше в Україні), Микола Задорожний («Украдене щастя» І. Франка). 15 травня 1941 р. відбулося урочисте святкувала 50-річчя Амвросія Бучми, а 27 травня колектив театру виїхав на гастролі до Москви й Ленінграду. Війна не припинила роботи франківців. А. Бучма, на той час головний режисер театру, перебував разом з колективом в евакуації (Семипалатинськ, Ташкент), виїздив на чолі фронтової бригади франківців на Сталінградський та Донський фронти (1942—1943). Перебуваючи в Ташкенті, А. Бучма поставив на сцені Узбецького театру ім. Мукімі «Наталку Полтавку».
У воєнні роки він знявся у фільмах «Іван Грозний» С. Ейзенштейна та «Нескорені» М. Донського, а в повоєнні – у кінострічках «В далекому плаванні» В. Брауна і «Подвиг розвідника» Б. Барнета. Після повернення до Києва сполучав роботу в театрі з роботою художнього керівника Київської кіностудії художніх фільмів (1945—1948). Далі була вистава «Макар Діброва». У ній А. Бучма виконував роль шахтаря, який отримує звістку про смерть сина. Актор відмовився виконувати у цей момент довгий монолог, натомість замінив його безмовним п’ятихвилинним сюжетом із всього лиш однією фразою «Сину мій, сину…». За роль Макара Діброви в однойменній виставі А. Бучма отримав другу Державну премію другого ступеня (1949). У повоєнний період А. Бучма займався режисурою в театрі й кіно. Консультував фільми.
Викладав у Київському інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого. В той період мріяв зіграти у шекспірівських постановках ролі короля Річарда Ш, венеціанського купця Шейлока, короля Ліра. Однак нічого не виходить. Партійне керівництво однією фразою – «невже ти ще не награвся», – ставить хрест на його мріях.
Далі митця обирали на депутата Київської міськради, члена першої Президії новоутвореного після війни Українського Театрального Товариства. Амвросій Максиміліанович Бучма помер 6 січня 1957 р. внаслідок довготривалої хвороби Паркінсона. Актор похований на Байковому кладовищі в Києві.
Христина БАЗЮК
Джерела:
- Історія України в особах: ХІХ – ХХ ст. / І. Войцехівська, В. Абліцов, О. Божко та ін. – К.: України, 1995.
- gazeta.dt.ua
- gazeta.ua
- uk.wikipedia.org
Фото:
- m.kino-teatr.ru
- gazeta.zn.ua
- dic.academic.ru
- www.pslava.info
- uk.wikipedia.org
- www.nbuv.gov.ua
