Місто Жовква – районний центр Львівської області, місто-пам’ятка, єдиний добре збережений в Україні зразок приватного ренесансного “ідеального” міста-фортеці, перлина національної архітектурної спадщини. Як і більшість історичних міст Галичини, має дуже багату і цікаву історію, пов’язану з життям і діяльністю видатних історичних осіб кількох народів – українців, поляків, євреїв, росіян, вірмен. Центральна частина міста оголошена Державним історико-архітектурним заповідником.
Перша згадка про давньоруське поселення під назвою Винники датується 1368 роком. Винники були розташовані на межі Звенигородського та Белзького князівств, через територію яких пролягали торгові шляхи з Галича та Львова на Белз і Холм. Таке розташування сприяло швидкому розвиткові поселення. Винники у 1588 році стали власністю місцевого магната Станіслава Жолкевського (1547-1620), в майбутньому гетьмана коронного і канцлера Речі Посполитої.
В 1594 році Жолкевський розпочав закладення на південних околицях Винник на зручному вигині ріки Свиня так званого «міста в мурах». Для здійснення будівничого задуму були запрошені найвидатніші зодчі Європи, відомі своїми львівськими та краківськими шедеврами: Павло, званий Щасливим (Паоло де Дукате Клеменсі), Павло, званий Римлянином (Паоло Домінічі), а пізніше також Амброзій, званий Прихильним (Амброзіо Натклаус Ваберне). Ці архітектори принесли з собою найостанніші ідеї італійського Ренесансу. Для розпланування міста-фортеці з замком була застосована ренесансна концепція «ідеального міста» за нерегулярною пропорційною схемою італійського теоретика й архітектора XVI століття П’єтро Катанео (розробка 1550-х років). Взірцем для власника та будівничих послужило розташоване недалеко місто Замость, яке споруджувалось його дядьком та наставником гетьманом Яном Замойським. Замость сьогодні одне з найбільш показових «ідеальних» міст східної Європи, місто в Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
«Ідеальне місто» передбачало спочатку заплановану, а потім реалізовану структуру міського поселення, де поєднувались потреби всіх верств населення – від багатих людей до простих міщан, передбачалась також ідеальна суспільна організація, «де кожен мав добре виконувати те, що йому належало», де функції міста – громадська, житлова, комунікаційна, господарська, оборонна та інші, були враховані і поєднані в один організм. Для східноєвропейських міст тодішньої Речі Посполитої важливе було врахування етнічно-релігійного різноманіття суспільства. При плануванні міста одночасно закладалася цехова схеми розселення. Ідеальні міста споруджувались під одним керівництвом у строгій відповідності із задумом і управлялись одним центром. Тому вони часто були приватні, бо хтось повинен був взяти на себе цю ведучу роль. У Жовкві це був Станіслав Жолкевський, проте в часи його відсутності часто функції управління містом брала на себе його дружина Регіна з Гербутів.
Історію розвитку міста можна поділити на етапи в залежності від зміни власників та визначних історичних подій в цій частині Європи. А власне історія говорить про те, що Жовква дотична до творення історії нашого континенту.
В 1603 році місто отримало королівський привілей Зигмунта III на будівництво нового міста (Магдебурзькі права) та право назвати його Жовквою (від прізвища власника). Було дозволено проводити чотири великих ярмарки щорічно і дві торгови-ці щотижня, городяни отримували певні свободи і право самостійного управління містом під протекторатом його власника.
В першому періоді розвитку міста, коли власниками його були Жолкевські, збудовані його основні приватні та громадські об’єкти – Замок, парафіяльний костел, житлова кам’яна забудова Ринку, оборонні кам’яні мури, брами міста, окремі храми інших визнань тощо.
Історія Жовкви початку та середини XVII століття пов’язана з іменем видатного українського політичного та військового діяча – Гетьмана України Богдана Хмельницького. Народившись в Жовкві, вивчившись у Львові, Богдан був пов’язаний з Жовквою та її власниками. Він брав участь у складі військ під керівництвом С. Жолкевського в битві під Цецорою, де потрапив в турецький полон, захищав пізніше прилеглі до Жовкви землі від татар, проходив біля Жовкви під час Визвольної війни 1648 року.
Наступним власником міста стала родина Яна Даниловича (його дружина Софія – дочка С. Жолкевського), а розквіт міста наступив після того, як його власником став майбутній король Речі Посполитої Ян ІІІ Собєський в 60-х роках XVII століття.
Собєський продовжував покращувати та розбудовувати свою приватну резиденцію. Перебудовується Замок, який стає справжнім зосередженням творів мистецтв, рідкісних книг та зброї, місцем зустрічей, церемоній, балів столичної та місцевої еліт. Жовква часто стає центром прийняття політичних рішень, які вирішували долю європейської політики. Біля Замку закладається величний парк в італійському стилі з оранжереями, рідкісними породами рослин та водним плесом. На горі Гарай біля міста споруджується мисливський палацик, залишки якого існують до сьогодні. В місті будується Домініканський та Василіанський монастирі, нова кам’яна синагога, розвиваються міські фортифікації.
Наявність королівського двору сприяє розвитку місцевих мистецтв. У Жовкві зароджується осередок майстрів релігійного живопису та різьби по дереву, традиція будівництва дерев’яних церков. Широко відомі прізвища жовківських майстрів І. Рутковича. Й. Конзелевича, В. Петрановича, які привнесли в традиційне малярство подих європейського бароко.
Це був період найбільшого розквіту міста, в якому активно розвивалось господарське, мистецьке, релігійне життя, де представники різних національностей жили в злагоді, де проживали творці унікальної на теренах Європи держави Речі Посполитої та вершились важливі державні справи.
Жовква була також відомим центром єврейської філософської думки і книгодрукування (з кінця XVII ст. тут діяли три єврейські друкарні). Єврейська община Жовкви дала світові багатьох видатних рабинів, визначних письменників і філософів.
Історія Жовкви пов’язана ще з кількома видатними особистостями кінця XVII – початку XVIII ст. На початку 1707 року в Жовкві декілька місяців проживав російський самодержець Петро І, який фактично звідси керував своєю імперією та шукав шляхи впливу на європейську політику, ведучи військові дії з Карлом ХІІ. В цей же час занотоване перебування в Жовкві Гетьмана України Івана Мазепи, який не вперше перебував в цих краях. Тут стався остаточний розрив між володарями Росії та України, який через два роки закінчився трагічно для майбутнього нашої країни.
XVIII століття для Жовкви було складним періодом, оскільки і сама держава переживала лихоліття, окупації, війни тощо. Власниками Жовкви в ті часи були представники роду литовських магнатів Радзивіллів, які вкладали кошти в розвиток міста, та не зуміли підтримати його важливе значення.
Розбори Речі Посполитої та включення західноукраїнських земель в склад Австро-Угорської імперії суттєво вплинули на Жовкву. Основні об’єкти міста були націоналізовані і приватний характер міста був втрачений. Поряд з історичною частиною Жовкви виріс новий адміністративний центр, що спричинило ліквідацію земляних оборонних споруд «міста в мурах», розвиток нових вулиць. У місто прийшла промислова революція – збудована залізниця, ряд промислових підприємств, відбулись інші реформи. Австрійський період закінчився Першою світовою війною, у вир якої були втягнуті збройні формування Антанти, австро-німецької коаліції, місцеві українські патріотичні сили, які народилися у горнилі цієї боротьби.
Міжвоєнний період відзначався внутрішньою напругою після невдалих територіальних поділів попередньої війни.
Значних руйнувань та втрат Жовква зазнала під час Другої світової війни. Було знищене або виселене єврейське населення міста, виїхала більшість польських родин. Відбудови повоєнного періоду, які не могли повністю компенсувати втрати, проводились без належного врахування особливостей історичного середовища, що сьогодні яскраво помітно у структурі міста.
Водночас велика історична та архітектурна спадщина Жовкви стали підставою для визнання Урядом України в 1994 році міста Жовкви Державним історико-архітектурним заповідником.
Новим поштовхом для розвитку Жовкви був 2004 рік, коли зусиллями держави і місцевої влади був виконаний великий комплекс відбудовчих та реставраційних робіт у зв’язку з підготовкою до відзначення 400-річчя надання місту Магдебурзьких прав. Сьогодні місто позиціюється як важливий туристичний центр регіону.
Володимир ГЕРИЧ
Герич В. Жовква. Історичне місто очима небайдужого / Володимир Герич // Наша спадщина. – 2014. – № 1. – С. 18-27.
