Коли гортаєш фотографії старого Львова, навіть якщо є якась конкретна мета пошуку, мимоволі затримуєшся, коли зустрічаєш гарні жіночі обличчя. Збереглось досить багато світлин зі львівських фотографічних закладів, де бачимо підпис «Жіночий портрет» і більше нічого. Ким були ці пані і панянки, як їх звали, якою була їхня доля?.. Можливо, ми вже ніколи цього не взнаємо.
Історія Львова зберегла імена декількох жінок, яких визнавали найкрасивішими жінками міста, Галичини або й цілої країни. Згадаймо хоча би Софію Яблоновську, Ванду Монне або Софію Батицьку.
Але були жінки, які були не менш красивими і які теж залишили свій слід в історії міста, навіть якщо пробули у ньому відносно недовго. Пропоную переглянути найцікавіші світлини львівських красунь. А короткі біографічні дані дозволять зрозуміти, наскільки різними і складними можуть бути долі жінок – сценічна слава, наукова праця, служба у війську, концтабори, материнство…
Барбара Біттнер (Barbara Bittnerówna, 1924-2018) – прима-балерина польських оперних сцен.
Дебютувала у Львові у віці 11 років. Тоді ж отримала прізвисько «чудова дитина Львова». Виступала зі Щепцьо та Тонцьо у Великому театрі у Львові. Зачаровані її талантом і красою, жителі Львова, Кракова, Варшави, Познані та інших міст старались потрапити на вистави з її участю. З 1956 р. – прима-балерина варшавської опери та оперети.
Софія Смолюховська (Zofja Smoluchowska, 1881-1959) – освітня діячка.
Софія була дочкою професора математики Ягелонського університету М. Баранецького. Вона пробула львів’янкою недовго – сюди її привело призначення чоловіка М. Смолюховського, котрий у 1899-1912 роках працював професором фізики Львівського університету. У Львові Софія займалась питаннями виховання дівчат і засідала в керівництві «Товариства приватної жіночої гімназії імені Ю. Словацького».
Олена Степанів (1892-1963) – історик, географ, громадська та військова діячка.
До Львова Олена приїхала у 1910 року. Навчалась у семінарії та Львівському університеті. Під час І світової війни пішла в армію. Після війни навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію. З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. 1949 року була арештована і відправлена до мордовських таборів. У 1956 році повернулася до Львова, де прожила до кінця життя.
Рома Прийма-Богачевська (1927-2004) – танцюристка, хореограф і педагог.
Рома народилася у місті Перемишлі, однак виховувалась у Львові, де і почалась її мистецька кар’єра п’ятилітньою дівчинкою від ритмо-пластики до балетної школи при Львівському Театрі (1939-1942 роки). Вже у 13 років вона отримує сольні ролі. Іще через декілька років – прима-балерина Львівської опери, згодом прима-балерина театрів Австрії, зокрема в Інсбруці та Зальцбурзі, а також у Королівському балеті у Вінніпезі.
Яніна Роман (Janina Romanówna, 1904-1991) – польська акторка, режисер, педагог і професор.
Яніна була дочкою видатного львівського актора Владислава Романа. У 1921–1924 роках виступала на сценах львівських міських театрів, пізніше переїхала до Варшави, де продовжила акторську професію до 1973 року.
Ядвіга Дідушицька Чарторийська (Jadwiga Dzieduszycka Czartoryska, 1867 – 1941) – польська аристократка.
Дочка графа Володимира Дідушицького (1825-1899). Ядвіга була одружена з князем Вітольдом Леоном Чарторийським 1889 року у Львові. У них разом було дев’ять дітей – 5 синів і 4 дочки.
Катерина Дідушицька (Katarzyna Dzieduszycka, нар. 1929 році) – діячка культури.
Батьки – Володимир Дідушицький (1885–1971) і Ванда з дому Сапєга. Після арешту родини у 1944 р. Катерина переїхала до Варшави. З 1961 р. проживала у Парижі, вивчала романістику в Сорбонні і займалась перекладами з французької.
У 1968 р. вийшла заміж за видатного поета Збігнева Герберта. Їхній шлюб був надзвичайним. Катерина підпорядкувала своє життя чоловікові майже до дрібниць. У 1991 році вони повернулись назавжди до Варшави. Після смерті чоловіка Катерина заснувала Фундацію ім. З. Герберта, а також з її ініціативи було засновано Міжнародну літературну нагороду ім. З. Герберта.
Ірена Андерс (у дівоцтві Яросевич, артистичний псевдонім Рената Богданська, 1920-2010) — українська і польська естрадна співачка, акторка театру та кіно, офіцер польської армії.
До Львова родина Яросевичів приїхала у 1926 р. Ірена навчалася у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка — у фортепіаному, а потім у вокальних класах. У 1941 р. стала членкинею мистецької одиниці польського військового формування В. Андерса, з яким пройшла великий шлях від Іраку до Італії. Після війни Рената вийшла заміж за генерала Андерса. Подружжя оселилося в Англії. Там Ірена продовжила свою артистичну діяльність.
Яніна Ґлузіньска (Janina Głuzińska, 1896-1972) – популярна оперна співачка і педагог.
Яніна була дочкою професора медицини Львівського університету Антонія Ґлузінського, а також дружиною відомого письменника Корнеля Макушинського. На двох світлинах – 1929 і 1931 років – вона дещо різна, але це і зрозуміло: перше фото було зроблене у варшавському ательє, натомість друге – під час робочої підготовки до виступу.
Кристина Хіґер (Krystyna Chiger, нар. 1935 рік) – автор книги про Голокост у Львові “Дівчинка у зеленому светрі. Життя у мороці голокосту”.
На відміну від попередніх красунь, цю дівчину чекало страшне випробування під час Другої світової війни: спочатку – львівське ґетто, а потім укриття в міських підземних комунікаціях. Чи могла вона уявити собі, що протягом 14 місяців їй не вдасться побачити сонце і прийдеться терпіти сморід міських каналізацій…
Її батько вів щоденник, записи з якого допомогли Кристині у дорослому віці пригадати те, що відбувалося у Львові з нею у 7- 8 річному віці. Це допомогло Кристині Хіґер у написанні книжки.
Кристина Красуцька з дому Гофлінґер (Krystyna Krasucka (Höflinger), 1909 – 1996).
Кристина зайняла почесне місце віце-міс у конкурсі “Міс Полонія 1930”, в останній хвилині поступившись Софії Батицькій. Далі жила звичайним життям і померла у Львові у віці 87 років. Пережила дві світові війни, двох чоловіків і сина. Похована на Личакові у родинному гробівці Гофлінгерів – це єдине, чого радянська влада не відібрала родині фабрикантів з німецьким прізвищем.
Автор: Zommersteinhof
