Наприкінці ХІХ століття селище Брюховичі біля Львова почало перетворюватися на популярну відпочинкову зону для заможних мешканців тодішньої столиці Галичини – коронного краю у складі Австро-Угорщини.
Восени 1890 року тогочасна газета Kuryer Lwowski із захопленням описувала тутешні мальовничі ландшафти, свіже та цілюще повітря соснових борів. Але, як зауважували газетярі, життя перших курортників було сповнене різних труднощів та негараздів.
Дороги як у Сахарі
Саме для розвитку майбутнього курорту під час прокладання у 1896 році залізничної гілки Львів-Белжець у Брюховичах було утворено залізничну станцію – трохи в стороні від містечка, ближче до лісу, де мали розміститися вілли «літників». Але рух потягів на початку викликав велике нарікання у львів’ян.
Як писала у вересні 1890 року газета Kuryer Lwowski, дістатися зі столиці Галичини до Брюхович залізницею можна було тільки ранковим потягом о 8 годині, а повернутися назад до Львова – о 17 годині пополудні. Були ще так звані “базарні” поїзди у вівторок та п’ятницю, але в неділю та у свята відчувався особливий брак вагонів, які викликали часом смішні суперечки між пасажирами та залізничниками. Щоб дістатися до Львова львівські пани та пані просилися до військових потягів, як між собою називали “вагонами 4-го класу”.
«Якби Брюховичі мали таке ж насичене залізничне сполучення, як Рудно залізницею Кароля Людвіка, куди можна їхати і повертатися чотири рази на день, то за один рік тут би нарахували сотні гостей, адже 4-6 тижнів перебування в цих лісах мають надзвичайні оздоровчі наслідки», – зауважили тогочасні газетярі.
Окрім залізниці, транспортне сполучення з Брюховичами здійснювалося звичайними дорогами: одна з них проходила через Замарстинів та Голоско, інша – через Рясне. Але обидві, як писала газета, особливо в спекотну погоду були в найжахливішому стані та нагадували караванну стежку в Сахарі.
«Одна поїздка 10 кілометрами цих “доріг” знищує всі результати від перебування на брюховицькому курорті. Спробувавши таку їзду один раз, можна наважитися піти пішки і при цьому ще й зекономити півгодини часу, адже лісовими стежками, тінню можна пройти цю відстань за півтори години, а візок плететься вздовж хаотичних пісків протягом 2 годин, а єдиний вітерець – лише з конячих грудей», – описувала мандрівку екіпажем з Брюховичів до Львова тогочасна газета.
Пересуватися швидше не дозволяв стан дороги, яку тоді розпочали робити з боку Замарстинова, але, заклавши основу з каменів, не засипали щебенем і не закінчили розпочаті роботи. Через ями, засипані піском, кучер повинен був постійно маневрувати, намагаючись не поламати колеса і не розтрясти нутрощів своїх пасажирів.
Окрім страшної трусанини, від якої потерпали подорожні, на гостей міста тут запросто міг вчепитися блуд, бо самотужки знайти потрібну дорогу в селищі було важко. Як повідомляла газета, така оказія сталася із принцесою Б’янкою, дружиною майора артилерії, ерцгерцога Леопольда Сальватора, яка «приїхала зі Львова на екіпажі через ту Сахару, і намагаючись дістатися із села до залізничного вокзалу, заблудилася через відсутність вказівників із напрямками».
«У нинішньому вигляді цією дорогою могли би курсувати тільки каравани мулів та верблюдів. Одна станція караванного шляху повинна би була знаходитися на платній будці у Замарстинові, а друга – біля корчми Флейшера у центрі Брюхович. Це до речі, вирішило би й питання забезпечення продуктами», – іронічно зауважили тогочасні газетярі.
Проживання і харчування
Поки заможні львів’яни не збудували собі в Брюховичах власні вілли, вони приїжджали на відпочинок, орендуючи помешкання у місцевих селян. Як повідомляла газета, найдешевша місячна плата тут становила 12-15 злотих ринських, тобто 25-30 австрійських корон (це приблизно 2 500 – 3 000 гривень на нинішні ціни, – авт.). Але окремо ще слід було подбати про харчування, а із забезпеченням продуктами у Брюховичах тоді було сутужно.
«Крім досить пісного молока, яєць, картоплі, зеленої квасолі (так званої шпарагівки) та хліба, випеченого на млині Рубінка, буквально нічого тут більше не дістанеш. Масло, сир, птицю та ягоди люди вивозять на продаж до міста, сподіваючись там кращих цін. М’ясо всіх видів, кури, качки, овочі (кольрабі, італійську капусту, моркву і навіть закришку зелені до розсолу), крупу та борошно потрібно привозити зі Львова», – попереджала гостей брюховицького курорту газета Kuryer Lwowski.
Преса повідомляла про місцевого підприємця Альбіна Солецького, який спробувавна власній віллі облаштувати гостинний двір із крамницею, але не отримав дозволу на торгівлю спиртними напоями (так звану пропінацію) і тому не міг розкрутити свій бізнес. Заїжджі гості, які заходили до нього на обід мусили розриватися між закладом Солецького і місцевою корчмою, де наливали і пиво, і горілку.
«Важко запивати содовою шинки, ковбаси та швейцарський сир», – зауважили газетярі, додавши, що при магазині пан Солецький хотів також облаштувати читальний зал із журналами, фортепіано та шахами, поставити боулінг та гімнастичне обладнання.
«На його віллі з верандою завжди збиралися курортники з Брюхович і кілька разів там навіть проводилися музичні вечори, на які приїжджала глядацька публіка», – зазначила газета Kuryer Lwowski.
Окрім недостатнього забезпечення продуктами, існувала у Брюховичах ще й проблема з доброю питною водою. Воду для прання і господарських потреб набирали у ставку або в лісовому потоці. Але воду для пиття можна було набрати тільки у двох місцях. Одне джерело було на території маєтку землевласника Діла, але у ньому вода мала трохи гіркий присмак. А друге – пробивалося із вапнякових порід в присілку Гамулець і було кришталево чистим.
«Свердловина помпи на залізничній станції, пробурена на глибину до 30 метрів, подає надто теплу воду і часто в недостатній кількості. Іноді води у помпі просто не має», – нарікали газетярі і радили майбутнім власникам вілл у Брюховичах подбати про власні колодязі.
Скажені пси і злодії
У 1900 році, коли в Брюховичах розбудувалися заможні львів’яни, курортне містечко пережило відразу дві напасті. Спершу тут поширився сказ серед собак, а єдиним способом боротьби із поширенням хвороби у той час була лише їхня повна ліквідація. Таким чином у Брюховичах не залишилось жодної собаки – всіх їх вивезли.
Цим одразу скористалися заїжджі зі Львова злодії. Відпочинкові будинки, які залишилися без охоронців, «бомбили» один за одним.
«Кожної ночі з неймовірною нахабністю вони нападали на вілли в Брюховичах і крали все, що їм траплялося. Дитячий підгузник був для них таким же цінним, як золотий годинник або брошка з діамантами. За останній тиждень було скоєно десять таких крадіжок!» – била на сполох тогочасна газета.
Треба сказати, що жандарми та поліція спрацювали ефективно. Влаштовуючи засідки, правоохоронці затримали кількох злодіїв і, як виявилося, всі вони належали до однієї злочинної групи, які вирішили швидко скористатися із відсутності сторожових псів.
«Уже відстежили близько десятка “акціонерів” цього “злодійського об’єднання”, є надія, що в Брюховичах запанує відносна безпека. Арештовані виказують один одного, але крім подробиць крадіжок, про схованку викрадених речей не розповідають. В жандармерії сподіваються вийти на слід цієї криївки і, можливо, жертвам повернуть хоча б частину вкраденого», – повідомляла газета Kuryer Lwowski.
Богдан СКАВРОН
Джерело: ДІЛО
