З 29 березня 2022 р. о 14 год. галерея “Зелена канапа” (вул. Вірменська, 7) запрошує відвідати виставку малюнків Лесі Бабляк створених під час війни “Жовто-синій альбом”.
Війна тільки почалася. Спершу лякали вибухи десь далеко. Я їх рахувала. Потім звикла. На моєму подвір‘ї світило сонце і ще працювали магазини в селі. В голові весь час думка – завтра війна закінчиться. Але раптом, саме якогось завтра, моя сім’я сиділа в підвалі, бо гупало вже ближче і частіше. Спершу ми навіть облаштували підвал доволі комфортно. Позносили теплі речі, калорифер, воду, спустили садові меблі для зручного сидіння. В голові думка – це тільки до завтра.
Все божевільно стрімко змінювалося. І наступного завтра колону російських танків бомбили в нашому селі. В підвалі звуки ззовні були такими жахливими, що ми пригинатися і розкривали рота, аби нас не оглушило. Весь час я прислухалася як летить снаряд і куди упаде. Від цих звуків над головою можна збожеволіти. Щоб хоч якось відволіктися я писала в телефоні щоденник. І навіть тоді голови не покидала думка – завтра закінчиться.
А зранку – нові танки. Ще ближче. З новин стало зрозуміло, що наше село може попасти в оточення.
Рішення їхати геть приймали негайно. Через 20 хвилин ми зачинили наш будинок. Взяли документи, теплі куртки і поїхали польовою дорогою геть…
Я майже не пам‘ятаю тих 20 хвилин. До цього неможливо підготуватися. Ми рятували наші життя. Я не знаю де в той час були наші собака і кіт. Ми їх залишили. Ми залишили все.
Тоді я думала страшнішого вже не може бути.
Та Українці проходять пекло у своїх зруйнованих містах, селах..
І моє село Бузова Бучанського району Київської області стоїть там, де бої. Тут нелюди прицільно стріляли в житлові будинки, розстрілювали автівки з мирними людьми. Не даючи зробити гуманітарний коридор. Люди помирають і їх хоронять на подвір‘ях.
Зараз я бачу трагедію мого народу крізь об‘єктиви фотографів і світлини з соцмереж, перебуваючи у Львові. З цих світлин я малюю. Долаючи свій біль.
Бо нас прийшли вбивати. росія. Кожного з нас. Всю Україну.
У мене і зараз щовечора одна думка – я проснуся і завтра війни не буде….
Я хочу повернутися в свій дім.
Я хочу, щоб росія згоріла в пеклі. #Russiaburninhell
Леся Бабляк
