Одного осіннього вечора 1853 року на початок вулиці Коперника, яка тоді ще називалася Широкою, під аптеку, котра тоді називалася «Під золотою зорею», під’їхав кінний екіпаж з Борислава. Бориславський винокур, єврей Абрагам Шрайнер, привіз для власника аптеки, угорця Петера Міколяша, декілька бочок. Але в них було не вино, а звичайнісінька нафта. Шрайнер, у довірливій розмові з угорцем, переконав його спільно профінансувати дуже вигідну, на його думку, справу одержання з нафти горілки.
Власник аптеки запросив до розмови своїх фармацевтів: чеха Йогана Зеха і нащадка львівських вірмен Ігнація Лукасевича. Перегонкою нафти вони займалися вже давно, виготовляючи з неї різноманітні мазі і ліки. Коли вони почули з вуст свого господаря безглузду ідею про виготовлення з нафти горілки, це був для них справжній шок. Але воля власника є закон, і обоє невдовзі взялися до роботи.
Минуло декілька місяців напруженої дослідницької роботи, а горілкою й не пахло. Проте одного дня фармацевти одержали цікавий продукт, який горів рівним яскравим полум’ям, не коптів і не мав неприємного запаху. Львів’яни вперше у світі винайшли пальне, яке навіть зараз, на початку двадцять першого століття, використовує третина населення земної кулі. Це був гас.
До цього часу всі спроби винайти щось схоже зазнавали невдачі: виходили лише вибухонебезпечні, кіптяві продукти, які не користувалися попитом. Львів’яни обережно обходили ліхтарі, які освітлювали вулиці, остерігаючись бути оббризканими кіптявим маслом, крапля якого нищила одяг.
Винахідники Зех і Лукасевич вирішили, незалежно від свого господаря, відкрити власну справу, замовивши у львівського бляхаря металеву ґнотову лампу, пальним для якої став перший у світі гас. Виріб щовечора виставляли у вітрині аптеки. Однак львів’яни виявили байдужість до винаходу, замовлень на лампу не було.
Проте світ визнав винахід. 27 травня 1853 року Йоган Зех одержав диплом, виданий віденським патентним бюро. У ньому відкриття кваліфікувалося як спосіб очищення нафти для використання в освітленні і опаленні. Роком пізніше на Всесвітній виставці у Мюнхені Зеху вручили грамоту за довершене очищення нафти.
У справі масового попиту на лампу винахідникам несподівано допомогли лікарі. Одного разу у міській лікарні хірурги спробували провести термінову операцію при світлі гасової лампи. Так було доведено, що новий світильник не лише безпечніший а й гігієнічний. Цей випадок у Львові дав поштовх різкому зростанню попиту на гас. Природний газ, який на той час теж був уже досить розповсюджений, не міг скласти львівському винаходові конкуренції через свою високу ціну. Таким чином, гасова лампа стала народним товаром.
Після цього доля львівських винахідників склалася по-різному. Менш спритний Зех обмежився тим, що відкрив на вулиці Краківській невеличку лабораторію і крамницю, де продавів гас для освітлення і бензин для чищення одягу від плям. Продавцями були дружина Зеха та її молодша сестра. Однак саме тут трапилася трагічна подія. Взимку 1858 року до крамнички привезли бочки з гасом, одна з яких була пошкоджена. З неї перед дверима вилилося трохи рідини. Перехожий хлопець кинув запалений сірник. Спалахнуло полум’я, яке миттєво перекинулося на крамницю. Нещасний випадок призвів до того, що у вогні загинули обидві сестри та ще дві жінки, які купували гас.
Ян Зех був талановитим винахідником, але не мав хватки бізнесмена. Він так і не зумів скористатися матеріальними плодами свого винаходу і після цієї трагедії та інших життєвих негараздів повернувся до професії фармацевта.
Лукасевичу вдалося поставити справу на більш солідну основу. Він організував товариство для розробки нафтових родовищ. Але започатковувати бізнес у Бориславі чи Дрогобичі виявилося невигідним, і Лукасевич побудував нафтопереробний завод у Польщі біля Кросна. Тому саме у Польщі він відомий як винахідник гасу і гасової лампи.
Цікава доля і Абрагама Шрайнера, єврейського підприємця, який привіз бочки з нафтою до аптеки на Коперника. Розуміючи, що його справа переробки нафти на горілку прогоріла, він одразу після винаходу Зеха і Лукасевича, вхопивши з собою зразок гасової лампи, помчав до Відня, щоб продати її ділку Дітмару. Той, надавши виробу привабливого вигляду, почав продавати лампу на ринках Європи. Магазин Дітмара був також і у Львові на теперішній площі Міцкевича. Діяльність Дітмара призвела до того, що пріоритет львів’ян у винаході гасу і гасової лампи був швидко забутий.
Із книги Ілька Лемка «Легенди старого Львова».
