Далі знайомимо вас з виступами учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка експозиційної, фондової та освітньої роботи”, що проходила 16-17 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, і пропонуємо вашій увазі доповідь наукового співробітника Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка Людмили Вітенко на тему “Застосування інноваційних технологій в музейній практиці (сучасні проекти та методичні розробки музею В.Г. Короленка)”.
Полтавський літературно-меморіальний музей письменника Володимира Короленка починає своє літочислення з 1928 року. Саме тоді родина великого гуманіста розчахнула двері свого помешкання для тисяч відвідувачів, розмістивши в одній з кімнат виставку «Життя і творчість В.Г. Короленка».
Першим директором і світочем музею стала донька письменника Софія Володимирівна, яка зберегла для нащадків унікальну колекцію особистих речей Володимира Галактіоновича: все те, що тепер допомагає означити музейний простір як живий, наповнений…
Майже дев’яносто років поспіль поспішають на гостину до В.Г. Короленка тисячі відвідувачів, щоб отримати незабутні враження від зустрічі зі світом митця та аурою його дому.
Сучасний короленківський музейний простір може запропонувати гостям відвідини меморіальної квартири, де збережено сотні особистих речей письменника: рукописи, книги, меблі, предмети домашнього вжитку тощо; літературної частини з виставковою залою та експозицією, що детально розповідає про полтавський період життя та творчості великого гуманіста. Між двома будівлями меморіальної та літературної частини прекрасна паркова зона змішаного типу з ознаками регулярного та пейзажного парку. За літературною частиною розташований великий сад, де серед інших зберігаються й унікальні рослини, посаджені письменником та його донькою.
На перший погляд будь-який меморіальний музей надзвичайно стабільний і ніщо не може порушити його існування, але це тільки на перший погляд. Спливають роки і музей, як живий організм, підпорядковується всеохоплюючому процесу трансформації – поступовому, не різкому, проте помітному неозброєним оком, якщо, наприклад, розглядати його життєвий шлях довжиною хоча б у десять-двадцять років. Музей змінюється, адже змінюється відвідувач.
У другій половині 70-х років ХХ ст. працівники Полтавського літературно-меморіального музею В.Г. Короленка, очевидно, вперше відчули гостру потребу у трансформації музейного простору. Було прийнято рішення змінити концепцію експозиції, перетворивши, по-суті, літературну виставку у меморіальну квартиру Володимира Короленка. Урочисто нова експозиція була відкрита в 1978 році до 125-ї річниці від дня народження письменника-гуманіста.
Новий короленківський музейний простір потрібно було наповнити новою інформацією. В умовах радянського часу екскурсія, що розповідала про полтавський період життя та творчості В.Г. Короленка, була викривленою та далеко не повною, адже цензура забороняла розкривати антибільшовицькі настрої великого гуманіста, його благодійну допомогу тисячам постраждалих у роки громадянської війни. Навіть про діяльність благочинної громадської організації «Ліга порятунку дітей», завдяки якій десятки маленьких життів було врятовано на Полтавщині, інформація не висвітлювалася. Звісно, що ні про щоденники 1917-1921 рр., а ні про листи до Анатолія Луначарського, у яких письменник-гуманіст сміливо викриває злочини червоного терору, в оглядових екскурсіях не йшлося.
І вже у часи незалежної України науковий матеріал почав змінюватися, доповнюватися новими фактами з першоджерел, які виймалися з засекречених архівів.
Одночасно з цим економічна криза 90-х викликала значний спад відвідувачів. Для того, щоб повернути людей до музею, потрібно було створити особливо привабливий продукт.
Першим значним музейним проектом стало відродження Короленківської ялинки. Колишній директор музею Євген Ніколенко розробив текст невеличкої тематичної екскурсії, сам переодягався у Діда Мороза і виходив до відвідувачів. Наразі проект «Короленківська ялинка», який у наш час користується великим попитом та любов’ю відвідувачів, допрацьований і складається з двох блоків: екскурсія-мініатюра та святкова розважальна програма. Під час першої частини діти засвоюють цікаву інформацію про традиції святкування Нового року в родині письменника В.Г. Короленка, розглядають старовинні новорічні прикраси, а в другому блоці – допомагають старенькому Діду Морозу, що блукає по Полтаві, дістатися до музею, проходячи цілий ряд веселих та інтелектуальних випробувань.
На початку ХХІ століття ще один проект під назвою «Короленківський чай» був втілений у життя колишнім директором музею Борисом Божком.
Родина письменника Володимира Короленка була надзвичайно гостинною. Усіх, хто приходив до великого гуманіста для вирішення власних проблем, запрошували за стіл та пригощали цілющим ароматним чаєм.
Сучасні відвідувачі, як виявилося, теж дуже охоче пригощаються оригінальним напоєм, настояним на 13 травах. Під час короленківського чаювання на меморіальній веранді туристи отримують додаткову інформацію про побут, звички родини, відомих гостей тощо. Взагалі, під час трапези створюється неформальна обстановка, сприятлива для музейного діалогу, коли відвідувачі самі задають тон та обирають тему для спілкування.
Як зберегти актуальність для ультрасучасного слухача і глядача, охороняючи тонку музейну ментальність та впроваджуючи нові форми музейного спілкування, так званого «діалогу», між відвідувачем і експонатом, між відвідувачем і екскурсоводом? Як створити той просторий і комфортний «коридор», у якому ці двоє будуть у плідній творчій співпраці, осяяній світлою енергетикою місця буття великої людини? Саме «буття», а не вже «небуття», або «колись буття». Саме «буття»…
Це вже питання сьогодення, які мають ефективно вирішувати сучасні працівники музею.
«Попит народжує пропозицію», – твердить геніальний закон економічної теорії і, хоча люди творчі далекі від голого розрахунку, вони також потрапляють під владу цього постулату, якщо, звісно, хочуть рухатися в ногу з часом.
Підтримуючи щоденний діалог з музейною аудиторією, від наймолодших – до людей поважного віку, працівники музею В.Г. Короленка проводять певний моніторинг та вивчають попит. На базі отриманих результатів формується пропозиція.
«Пропозицією» науковців музею В.Г. Короленка стало кілька оригінальних музейних проектів, створених з використанням інноваційних технологій на базі основ музейної педагогіки за різними напрямками і для різної вікової категорії.
Інновації проникають звідусіль у наше життєве середовище. Музей також потребує залучення інноваційних технологій у повсякдення задля осучаснення музейної комунікації та можливості розширення спектру «пропозицій».
Термін «інновація» означає оновлення певного процесу, а «технологія» у світовій педагогіці використовується як протиставлення існуючому статичному і негнучкому поняттю «метод».
Інноваційні технології – це цілеспрямований системний набір прийомів організації пізнавальної діяльності людей, що охоплює процес музейної співпраці (між екскурсоводом і групою) від визначення мети до одержання результатів. І ґрунтується на гуманістичному підході з опорою на «Я-концепцію», праві вибору теми і її розвитку, заглиблення у власний суб’єктивний досвід та використання його у процесі діалогу.
Отже, починаючи з 2014 року унікальний багатогранний простір меморіального музею В.Г. Короленка став майданчиком для музейно-педагогічних експериментів, направлених на пошук нових форм роботи з відвідувачами, які б могли стати альтернативою традиційній екскурсії чи лекції.
За статистичними даними останніх років, найменш залученими до музею виявилися підлітки. І тому першу ставку в експериментальних спробах було зроблено на найскладніший – підлітковий вік: вік викликів, заперечень, провокацій. На початкових етапах потрібно було відшукати таку форму роботи, яка б могла відірвати школярів від планшетів та сенсорних телефонів і змусила на виході з музею висловлювати захоплення.
Одна з перших експериментальних розробок команди науковців музею В.Г. Короленка – науково-пізнавальна гра-квест «Скарби короленківської садиби», повністю вибудувана за законами квестового комп’ютерного жанру, але перенесена у реальність і замішана на знаннях дітей з літератури, географії, етнографії, історії, логіки, а цементує усі ці знання життя та творчість письменнка-гуманіста Володимира Короленка. Долаючи «інтелектуальні перешкоди», підлітки поглиблюють свої знання, вчаться працювати в команді, слухати і розуміти один одного. У грі вони глибоко засвоюють по-суті традиційну екскурсійну інформацію – ту, яка під час звичайної розповіді могла б і не відкластися у пам’яті. Проте після квесту використаний науковий матеріал відтворюється підлітками майже стовідсотково, відповідно до результатів моніторингу.
Багатоетапна науково-пізнавальна гра «Скарби короленківської садиби» спроектована з застосуванням інноваційних технологій. Запускаючи ігровий сценарій та відступаючи від ортодоксального «методу», інструктори вмикають програму, після чого вона розвивається в певних межах, проте кожного разу по-своєму, відповідно до гуманістичного підходу.
Якщо на етапі перших проб проведення квесту акцент було зроблено тільки на підлітків, як на потенційних споживачів, то подальший «попит» спровокував появу ще двох квестових варіацій: для дітей початкових класів (від вісьмох років) та дорослих (студентів, педагогів, корпоративних замовників та ін.). Таким чином, перший альтернативний музейний проект став настільки успішним, що протягом року до нього було залучено різноманітну вікову категорію та на «виході» отримано однаково позитивний результат.
Гра-квест у музеї В.Г. Короленка викликала величезний резонанс серед школярів та педагогів. І коли вже всі ті учнівські колективи, які можна охарактеризувати, як активні, дружні, креативні, почали звертатися з формулюванням: «Хочемо ще чогось-такого… Цікавого… Не такого, як у всіх…» – народилася ідея нового проекту під назвою «Сліпий музикант» – психологічний етюд В.Г. Короленка»: розробка у вигляді екскурсії-театралізації та уроку-дослідження з елементами аналізу й психологічного тренінгу.
Поява цього проекту була обумовлена також тим, що вперше у 2015 році повість В.Г. Короленка «Сліпий музикант» введено до курсу зарубіжної літератури 6-го класу. Опрацьовуючи з дітьми цей непростий, але такий зворушливий літературний твір, шкільні педагоги зіштовхнулися з проблемою несприйняття дітьми філософсько-психологічної підкладки тексту та просили допомоги у науковців музею.
Володимир Галактіонович означив свій твір як «психологічний етюд», тобто вправа з психології. Саме таке авторське трактування і підказало формат наступного інноваційного проекту для школярів підліткового віку.
На початку зустрічі діти занурюються у таїнство народження дитини – сліпого хлопчика Петрика Попельського. Далі, проходячи з ним важкий життєвий шлях долають труднощі і від повної темряви приходять до світла. Діти самі підходять до висновку, що сліпий може бачити світло – духовне, високе, Божественне, і в такому разі світло фізичне – не головне. До такої думки учасників підводить психологічний тренінг, у якому за допомогою музичного фону та різнокольорової гами вони відображають психологічний стан сліпого хлопця на різних стадіях його зростання й самоусвідомлення: від повної темряви до високого світла.
Особлива увага підлітків спрямовується на мотивацію людини, її прагнення досягти результату шляхом важкої щоденної праці. Найтяжча робота – долання власних стереотипів, бар’єрів, умовностей на шляху до особистого щастя.
Паралельно з глибоким емоційним аналізом твору відбувається візуалізація загальних переживань, шляхом створення колективних колористичних аплікацій. Спільно спродукований результат експонується на спеціальних стійках та відображає груповий емоційний стан, який, при правильній подачі матеріалу, повністю співпадає з емоційним станом героя повісті «Сліпий музикант» на різних етапах його життя та духовного зростання.
Охопивши підліткову аудиторію сучасними пропозиціями, музей В. Г. Короленка запропонував у подальшому цікавий проект для найменшої вікової групи – дитсадківців та учнів початкових класів.
Найперше, від чого відштовхувалися наукові працівники музею В.Г. Короленка під час моделювання концепції, це прагнення зробити продукт казковим та інтерактивним. Маленькі діти чудово сприймають інформацію у грі, а тому весь процес спілкування наситили динамічною казковою атмосферою.
Іншим концептуальним акцентом є допомога дітям зануритися в атмосферу минулого. У дошкільнят ще зовсім нерозвинене сприйняття часових проміжків. Фрази типу «сто років тому», «двісті років тому» і т.п. для шестирічок нічого не означають, адже вони не мають в уяві сформованої історичної картини, так званого історичного фону.
Таким чином, для дошкільнят було презентовано інтерактивну ігрову театралізовану екскурсію «Машина часу у садибі Короленка». На початку зустрічі дітей чекає несподіванка – переміщення в часі за певних ігрових умов. А далі – зустріч з господарем дому Володимиром Галактіоновичем, його донькою Софією Володимирівною та казковою Квітковою феєю.
Стрімко переходячи від «об’єкта до об’єкта» у супроводі акторів-аматорів (вони ж – співробітники музею), діти не відчувають втоми, а навпаки згорають від цікавості: «Що ж буде далі?..» У такому випадку малюки усвідомлюють і запам’ятовують майже сто відсотків інформації.
Усі вищезазначені проекти є найсучаснішими суто авторськими музейними розробками з урахуванням запитів різновікової аудиторії та такими, які відвідувачі готові оплачувати, поповнюючи музейний спецрахунок. А отже вони мають право на життя в музеї.
Поруч із цим тривають екскурсії оглядові й тематичні, де також, відповідно до інноваційних технологій, відбувається відхід від архаїчного «методу», а за найголовнішу мету береться ідея створення атмосфери буття Великої людини за допомогою гри з енергією відвідувачів, енергією, яку залишили по собі мешканці чудового будинку на колишній Мало-Садовій вулиці в Полтаві. Міксуючи ці потоки, науковці намагаються створити відчуття повної присутності великого гуманіста Володимира Короленка в оселі, де пройшли останні вісімнадцять років його життя.
Використовуючи правильно і послідовно інноваційні технології в будь-якому музейному форматі роботи, відвідувачі підходять не тільки до висновків суто інформаційних. Набагато важливіше почути від них про певну духовну чи то душевну трансформацію, а це означає, що музейна робота поступово входить на новий сучасний рівень.
Людмила ВІТЕНКО
науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка
